Казус Саакашвілі

Громом серед ясного неба пролунала нещодавно заява Міхеїла Саакашвілі про відставку з посади голови Одеської обласної державної адміністрації. Відпрацював там він лише один рік і п'ять місяців. Термін дуже короткий, навіть трохи смішний, якщо врахувати плани, на які замахувався екс-президент Грузії. А замахувався він на перетворення Одеси у столицю Причорномор'я, в такий собі новий Батумі з префіксом «супер». Причому мало хто сумнівався, що такий амбітний політик не стримає своїх обіцянок.

І раптом – відставка, та ще й добровільна... Як до цього могло дійти? Що трапилося? У народі відразу ж поповзли чутки: мовляв, «з'їла Міху одеська мафія», адже Одеса тільки на вигляд гаряча й імпульсивна, а насправді – холодна та розважлива.

Справді, можна не сумніватися, що опір ініціативам Саакашвілі з боку одеських «сімей», яким до того ж підігравала центральна влада, був надзвичайно великим. Не кожен витримає таке. Але ж це – Міхо! Той самий Міхо, котрий, кажуть, поклав на лопатки не менш хитру й підступну грузинську мафію. Чому ж на цей раз в одному з головних регіонів України він «здався» менш ніж за півтора року після призначення?

Наголос на боротьбі з мафіозними кланами роблю не випадково. Адже нічого надприродного Саакашвілі не обіцяв, заступаючи на губернаторську посаду. Побудувати якісь термінали, відремонтувати дороги, відкрити Центр адмінпослуг, провести конкурси на заміщення посад голів районів, знести приватні паркани вздовж моря – все це досить тривіальні речі. І навіть такі наміри екс-президента Грузії, як скорочення корупції на Одеській митниці та захист інвесторів від поборів з боку чиновників, не можна назвати чимось незвичайним – у світі в цьому плані накопичений великий досвід. За відсутності спротиву з боку місцевих і загальноукраїнських мафіозі виконати таку програму міг би будь-який досвідчений та відповідальний керівник. Саакашвілі мав славу саме такого.

Чого ж добився в Одесі «грузинський реформатор»? Після 10 листопада, коли президент Порошенко підписав указ про його відставку, підсумки його роботи на губернаторській посаді прискіпливо вивчало багато українських громадських структур та інформаційних ресурсів. Наприклад, Комітет виборців України з посиланням на експертів групи «Дослівно» повідомив, що «із заявлених екс-президентом Грузії обіцянок: ремонт траси Одеса-Рені, відкриття приватних пляжів, будівництво нового терміналу аеропорту, вигнання корупційних чиновників та спрощення процедури надання громадянам адміністративних і митних послуг – не виконано жодного».

Окрім того, дійшли до висновку експерти, деяка частина обіцянок була реалізована не у повному обсязі або з запізненням. Так, на їхню думку, главу Одеської митниці призначили з порушеннями процедури. Або така «невідповідність»: замість заміського будинку екс-міністра екології Миколи Злочевського знесли дореволюційний особняк, відомий під назвою «Дача Докса». Нездатність глави регіону зупинити цей варварський акт викликала хвилю громадського невдоволення.

На думку голови КВУ Олексія Кошеля, головною проблемою Саакашвілі було те, що «він зі самого початку перебування на посаді голови обласної адміністрації обіцяв багато речей, які взагалі не входять до його повноважень». Експерти пов'язують це з тим, що виходець із Грузії погано знав українські реалії та закони.

Ще однією причиною низької результативності роботи екс-губернатора фахівці вважають те, що він «одночасно намагався бути і державним службовцем, і політиком».

Жоден із названих чинників мені не здається таким, що завадив би дуже напористому й амбітному Саакашвілі реалізувати свої плани. Незнання юридичних тонкощів можна компенсувати за допомогою радників з відповідною освітою. Було б бажання. За нестачі повноважень можна апелювати до центральних органів. За пробивної здатності пана Міхеїла чимало питань, судячи зі ЗМІ, вирішувалося на користь Одеської області або досить компромісно. Що стосується політичної складової в роботі екс-губернатора, то цим тією чи іншою мірою грішить більшість глав регіонів.

Саакашвілі погано знав «українські реалії»? Я вас прошу! Ще задовго до призначення губернатором він не раз відкрито заявляв, що Україна неприпустимо глибоко вражена сановною корупцією.

Незабаром після приходу в Одеську ОДА новоспечений український громадянин почав створювати громадський рух, покликаний боротися з «мафією». Пам'ятається, наприкінці 2015 – початку 2016 років спочатку в Одесі, а потім у Харкові, Києві, Запоріжжі та низці інших міст пройшли Антикорупційні форуми, першу скрипку на яких грав наш герой, що осідлав популярну тему. Деякі його заяви свідчать про те, що він розуміє українські реалії набагато краще за багатьох корінних українців.

Упевнений, що такий досвідчений політик був у стані реально оцінити ризики, з якими міг зіткнутися у гордовитій Одесі. Чому ж він так швидко відступив від своїх намірів? Розраховував на швидку капітуляцію «сімей», а коли ті почали огризатися – «розсудливо» вирішив дати задній хід? Не схоже на таку людину, як Міхеїл Саакашвілі? То що ж ховається за «гучним гриманням дверима», з яким він залишає Одесу?

Поворотним моментом у поведінці політика стала, за моїми спостереженнями, відставка попереднього прем'єр-міністра. За кожного зручного випадку, а особливо – на своїх Антикорупційних форумах, Саакашвілі щосили, нерідко нехтуючи пристойністю, «хвицав» Арсенія Яценюка. Іноді складалося враження, що тільки заради цього такі форуми і проводили.

Не збираюся захищати Яценюка: «не хвалити» його було за що. Але ось що характерно. Коли пана Арсенія таки вичавили з уряду, а звільнене місце зайняв (після шаленого тиску АП на Раду) президентський ставленик Володимир Гройсман, пан Міхеїл якось помітно охолов до антикорупційної теми. Він дедалі рідше підвищував голос на адресу перших осіб КМУ та АП, а потім і зовсім надовго замовк. Хіба що іноді погрожував «посадити» главу ДФС Романа Насірова, який докучав молодій керівниці Одеської митниці Юлії Марушевскій – протеже екс-губернатора.

Тим часом, окрім Насірова, в уряді є й інші значущі особи, діяльність яких викликає чимало запитань. Той же пан Гройсман – людина, котра, як повідомляли ЗМІ, мала доволі сумнівну історію зі своїм дипломом про вищу освіту. Від самого початку свого прем'єрства він показав, що має намір видавати за реформи підвищення тарифів на газ, послуги ЖКГ та електроенергію. Більш безцеремонного і нещадного обдирання народу в Україні, здається, ще ніколи не було. Але до відходу з обласної адміністрації Саакашвілі демонстративно кидав блискавки лише на адресу податківця...

Підґрунтя метаморфози, яка трапилася з нашим героєм після заміни глави КМУ на ставленика президента, стала зрозуміла незабаром після того, як він подав заяву про відставку. «Півроку тому, в березні точніше, я пішов до президента і сказав, що не можу так більше працювати. Ми всі обманюємо людей, що всі його обіцянки, які ми разом давали перед місцевими виборами, – нічого не робиться. Він мені сказав: “Ми разом позбудемося Яценюка і заживемо, і все піде добре”. Це він мені сказав ще в січні», – підкреслив Саакашвілі.

Виходить, що у екс-губернатора був таємний «договірняк» з президентом-олігархом. Внаслідок цієї залаштункової угоди країна отримала такого главу уряду, що про будь-яку незалежність виконавчої гілки влади (одна з наріжних ознак демократичної республіки) говорити тепер не доводиться.

Українське суспільство, на жаль, пропустило цього «ляпаса» від кланово-олігархічної системи, що, як і раніше, жива і здорова. Адже такі «договірняки» – далеко не дрібниця, як комусь може здатися.

Деякі аспекти цієї угоди висвітлила екс-начальниця Управління МВС України зі забезпечення повернення активів, одержаних злочинним шляхом, Олена Тищенко.

«В залежності від обставин, діяння за навмисним, заздалегідь спланованим усуненням з посади прем’єр-міністра України може трактуватися (в найлегшому випадку) як "втручання у діяльність державного діяча" (стаття 344 КК України). В ускладнених обставинах, в залежності від мети та того, на що в дійсності був спрямований умисел, такі дії можуть бути розцінені як "спрямовані на захоплення державної влади" (стаття 109 КК України). При цьому особа, яка визнає вчинення таких дій, юридично може бути визнана як виконавцем, так і організатором протиправного діяння у власних інтересах», – написала юрист у відповідь на мій журналістський запит, а трохи пізніше додала: «Але зверніть увагу, що за фактом йшлося тільки про наміри та діяння Саакашвілі. З юридичної точки зору він міг діяти у своїх інтересах і послатися на Порошенка постфактум. Це я як юрист повинна сказати».

У будь-якому випадку щодо екс-голови Одеської ОДА зазначений «договірняк» є не просто самовикриттям, а фактично явкою з повинною. Мова, звичайно, не про те, щоб за цим фактом порушили досудове провадження. Але про «принципи» політики Саакашвілі українському суспільству задуматися аж ніяк не завадить.

Але як же так, скаже інший шанувальник талантів екс-президента Грузії. Адже зараз Саакашвілі таврує ганьбою не тільки маленьких «мафіозі», а й самого президента Порошенка, котрий забезпечив живучість старої системи. Хіба можна лити воду на млин внутрішніх ворогів України?

Так, після відставки з посади губернатора спрямованість критики Саакашвілі помітно змінилася. Але можна порадити українцям частіше згадувати крилатий вислів Козьми Пруткова: «Раз збрехавши, хто тобі повірить?»

Українська «еліта» загрузла в брехні. Як бачимо, у залаштункову метушню політиків включився і «грузинський реформатор». Можна, звісно, повірити йому ще раз. Ось тільки чи варто потім нарікати, що знову наступили на ті ж граблі?

Можливість такого сценарію випливає не тільки з безславного відходу відомого грузина з Одеської ОДА. У поточному році, нагадаю, на його батьківщині проходили парламентські вибори. Перебуваючи на держслужбі в Україні, Саакашвілі фактично в них брав участь, хоча й у віддаленому режимі.

«Нехай ніхто не сумнівається і не сприймає як загрозу – це природна справа – я маю намір повернутися в Грузію, і маю намір активно підключитися до процесів», – таку заяву зробив Саакашвілі навесні. Він також анонсував появу в його партії «Єдиний національний рух» нових осіб і зазначив, що з кількома з них ведуться активні консультації.

Зовсім недавно, на початку жовтня, наш герой знову зробив заяву, яка дозволяла судити про тимчасовий характер його перебування в Україні. «Я справді збираюся повернутися в Грузію і захистити інтереси результатів виборів», – заявив він в Нью-Йорку під час зустрічі з прихильниками партії «Єдиний національний рух». При цьому, будучи одеським губернатором, Саакашвілі складав плани: «Це питання не вирішене з членами партії, оскільки партія в кінцевому підсумку сама повинна все вирішити, але я, наприклад, привіз би Хатію Деканоїдзе в Грузію і призначив би міністром внутрішніх справ».

Як відомо, на осінніх виборах в Грузії перемогла не партія Саакашвілі. У доступному для огляду майбутньому він не зможе повернутися на батьківщину. Це також могло позначитися на планах політика. До того ж перебування його на посаді губернатора підійшло до межі, коли люди могли поставити главі області природне запитання: «Де обіцяні зміни?».

Вважаю, в сукупності ці чинники поставили Саакашвілі перед вибором: або з головою зануритися в копітку, нудну роботу зі соціально-економічної перебудови приморського регіону, або залишитися політиком всеукраїнського масштабу. На чому він зупинився – ви знаєте.

Можливо, когось надихнуть деякі нюанси, які супроводжують «постгубернаторське» життя Саакашвілі. По-перше, він досить безсторонньо висловлюється на адресу президента Порошенка, закликає до швидкого проведення парламентських виборів та вигнання з влади «бариг». По-друге, обіцяє набрати команду молодих політиків, котрі провели у Верховній Раді не більше одного терміну і не заражені бацилами користолюбства та політичної корупції.

Слова й ілюзії гинуть – факти залишаються, сказав один розумний чоловік. Так от, незаперечним фактом є те, що швидко змінити законодавство про вибори у сьогоднішній Україні не вдасться. А проведення виборів за старими правилами вигідно стовпам кланово-олігархічної системи і може призвести до ще гіршого результату. Серйозні політики повинні це враховувати.

У таких умовах проведення дострокових парламентських виборів вигідно Порошенкові й Ко. А різні гнівні випади на їхню адресу можновладці навчилися ігнорувати і дезавуювати за допомогою олігархічних ЗМІ, яких в Україні більшість. Перебити цей крик армії «порохоботів» буде не так просто.

Щодо команди «непідкупних», яку екс-губернатор обіцяє зібрати у своїй новій українській політсилі, то тут усе просто. Якщо йому вдасться створити таку команду, а то й переконати народ проголосувати за неї, то Саакашвілі чекає ще більший успіх, ніж колись у Грузії. Якщо ж він має намір «дружити» з тими, хто, як і він сам, вступав у таємні домовленості з олігархами, купував дорогу нерухомість на сумнівні «позики», записував у своїх е-деклараціях сотні тисяч доларів «готівки», голосував за антинародні рішення – провал його як гравця великої політики буде не меншим і вже остаточним. На радість всюдисущій українській мафії.