Як виглядали палаци останнього гетьмана Кирила Розумовського

Археологи дослідили фундаменти палацу останнього гетьмана Війська Запорозького Кирила Розумовського у Києві, що датується 1780 роком. Його розібрали ще за наказом гетьмана і перевезли в Яготин. У наш час місце планували забудувати, але розголос допоміг зупинити роботи. Про підсумки досліджень фундаменту історичної будівлі розповіли у Центрі консервації предметів археології.

Самої наземної будівлі зараз немає. Торік екскурсоводка Алла Бондаренко помітила на місці будівельного майданчика на вулиці Івана Мазепи, 3-в та 3-г цегляні стіни підземних приміщень зі слідами розібраних склепінь. Їх обстежили археологи, які дійшли висновку, що це залишки палацу Кирила Розумовського (1724-1803). Безпосередньо над місцем знахідки була напів розібрана мурована одноповерхова будівля кінця ХІХ століття.

Що виявили у підвалах київського палацу

Фундаменти палацу Кирила Розумовського – це цегляні мурування неформатної помаранчевої та червоної цегли на вапняному розчині, закладені у глибокому (до 4,5 м від сучасної денної поверхні) котловані. Відкритими для огляду були мурування південно-східної частини – залишки стін двох суміжних підземних приміщень зі слідами розібраних склепінь.

Стіна підвалу другої половини XVIII ст. (фото А. Короба, Історична правда)

За словами археолога Тимура Бобровського, підвальні приміщення, ймовірно, складалися з центральної та двох бічних камер, зі склепінчастими перекриттями висотою до 3,5 м, вентиляційними вікнами, канали яких з-під склепінь вели нагору. Не виключено, що підвал мав бічні проходи-відгалуження з облаштованими льохами або льодовнями. Вхід до підвалу розташовувався з північно-східного боку центрального приміщення. Конфігурація фундаментів вказує на те, що головний фасад наземної будівлі з південно-західного боку мав ризаліт.

Просторі підвали колишнього маєтку Розумовських

На фундаментах у другій половині ХІХ століття звели одноповерхову будівлю з жовтої форматної цегли на вапняно-глиняному розчині. Тоді ця територія належала Інженерному управлінню Київської фортеці.

Як виглядав київський палац Розумовського

За спостереженнями Тимура Бобровського, зображення палацу Кирила Розумовського відсутнє на плані Києва 1780 року, але позначене на планах 1799, 1803, 1812 та 1819 років як велика масивна будівля з двома боковими ризалітами. На початку ХІХ століття деревʼяні наземні конструкції палацу розібрали, а у другій половині ХІХ століття на їхньому місці звели цегляну одноповерхову будівлю Інженерного двору Київській фортеці.

Під час цих реконструкцій ХІХ століття у підвалах демонтували склепіння, заклали вікна, місцями спорудили простінки з нішами та, ймовірно, облаштували новий вхід зі сходами, хоча основні конструкції XVIII століття збереглися дотепер. Не виключено, що виявлені ділянки фундаментів та підвального приміщення є лише частиною великої будівлі.

За 10-15 м від фундаментів є один з двох житлових будинків 1935-1939 років. Їх звели на місці садиби, яку Кирило Розумовський наприкінці XVIII століття орендував у Микільського Пустинного (Слупського) монастиря. Монастирську садибу з храмом Миколи Слупського (Малим Миколою) 1715 року знищили у середині 1930-х років. Під час спорудження у 1939 роках будинків на вул. Івана Мазепи, 3-а та 3-б виявили побутові речі XVIII століття, зокрема керамічну посудину «тиква».

Наказав розібрати палац і перевезти в Яготин

Про цю садибу у путівнику «Київ» за 1930 рік відомий києвознавець Федір Ернст писав: «Садибу та дві довгасті будови [палацові флігелі, які ще існували у 1930-х роках] у другій половині XVIII століття у Пустинно-Микольського монастиря наймав останній гетьман К.Г. Розумовський. У 1780-х рр. тут був побудований величезний дерев’яний палац, що садовий фасад його був звернутий до Дніпрової долини. Чільний фасад виходив на прямокутній двір, по боках якого, перпендикулярно до вулиці, йшли флігелі. Коли почалася війна з турками [певно, йдеться про війну 1787-1791 років], до Розумовського вдалися по дозвіл розташувати в палаці частину війська. Обурений магнат наказав негайно розібрати палац і перевезти його до свого маєтку «Яготин». Від київського палацу залишалися самі надвірні флігелі».

Палац у Яготині зображений на акварельному малюнку 1807 року Євграфа Лазарєва – придворного художника Кирила Розумовського. На малюнку палац має вигляд довгої одноповерхової будівлі з двома бічними і центральним виступом-ризалітом з напівротондою з колонами. На фасаді палацу видовжені віконні прорізи – одиничні та згруповані в аркових нішах по три вікна. Будівлю знищили у 1917-1921 роках.

Палац Розумовського в Яготині, перевезений з Києва

Глухівський маєток Розумовського

До нашого часу збереглись план і креслення фасаду іншого дерев’яного палацу Кирила Розумовського, який у 1748-1750 роках звели у передмісті Глухова, проте не завершили. Це була велика (на 25 приміщень) одноповерхова будівля. Він мав цегляний цокольний поверх, а його видовжені симетричні фасади – три виступи-ризаліти, підкреслені колонами, пілястрами й фронтонами. Над карнизом була балюстрада та круглі вікна-люкарни, а на високому даху виступали пічні комини. Декор фасадів Глухівського палацу був бароковим. Приблизна довжина – 70 м.

Креслення палацу Розумовського у Глухові

При спорудженні палацу у Глухові для підлоги, стін та стелі використали соснові та дубові дошки, для каркасу – ялинові колоди, для підмурків та цокольного поверху – цеглу та камінь. Також передбачалось придбати віконне скло, залізну бляху для покрівлі, дерев’яну дранку для алебастрового тинькування стін та стелі. Внутрішні стіни планували оббити полотном та розписати фарбами, а в 17 гетьманських житлових приміщеннях спорудити голландські кахельні груби.

Палац у Глухові міг служити прототипом для палацу, через три десятиліття спорудженого у Києві. У 1784 році недобудований палац згорів під час пожежі.

У Батурині, як відомо, палац Розумовського також знищили, його відбудували у 2000-х.

Відроджений палац Розумовського у Батурині (фото ZAXID.NET)

У 2025 році Міністерство культури та стратегічних комунікацій України внесло фундаменти палацу Кирила Розумовського у Києві до Державного реєстру нерухомих пам’яток культури, завдяки чому обʼєкт отримав захист держави. Щоб зберегти цю унікальну пам’ятку, фахівці розробили науково-проєктну документацію, яка передбачає зміцнення фундаментів, реставрацію цегляного мурування та облаштування вхідної групи з оглядовою галереєю для відвідувачів, розповіли у Центрі консервації предметів археології.