Кіт Шредінґера
IQ

Кіт Шредінґера

Про живе й мертве водночас

Іван Лучук, 1 жовтня 2018 880 1

Зовсім недавно у принагідній пролонґованій розмові мій давній приятель Ігор Папуша згадав про кота Шредінґера, у якомусь асоціативному ряду (не важливо зараз, до чого саме доречно). Це було для мене чимось новеньким, тож він згрубша мені розтлумачив суть справи.

Коли я згодом, уже вивчивши питання, спитав у своєї дорослої доньки Оксани-Марти, чи чула вона про таке, то вона глянула на мене як на неофіта: звичайно, чула і знає, та й ті сюжети з квантової фізики є популярними серед молоді, вже давно навіть спопсованими. Вона мені популярно пояснила всі основні квантові засади.

Наріжним каменем у тих віяннях я поставив експеримент Ервіна Шредінґера з котом. А в інші суміжні матерії вирішив не заглиблюватися прецизійніше, бо ж «не обіймеш необіймабельне».

Так-от, у тому уявному експерименті Ервіна Шредінґера кіт одночасно має перебувати у двох станах – він і живий, і мертвий. Начебто абсурд, у голові не поміщається – як це: він і живий, і мертвий, той кіт. Уявімо собі таку картину. Ледь освітлена червоними мерехтливими лампочками невелика кімната, посеред якої стоїть на одному штирі з вигнутими ніжками стіл, ілюзіоністи такий використовують. На тому столі – коробка, звичайна собі коробка з цупкого матеріалу, нехай дерева чи навіть металу. Кота взяли за шкварку і засунули до тої коробки, щільно закрили. Він сидить там і навіть не писне. Живий він чи мертвий – то «фіфті-фіфті». На одну половину ймовірно, що він живий, а на другу половину ймовірно, що він мертвий. Якщо прийняти на віру принципи квантової механіки (мовляв, кожна елементарна частинка може одночасно перебувати в кількох станах), то і той кіт Шредінґера, поки триває експеримент, може бути одночасно живим і мертвим, аж доки коробку не відкриють і не пересвідчаться у живості чи мертвості кота. Кіт, звичайно, не елементарна частинка, а ціла макроскопічна фізична система, проте менше з тим.

На хлопський розум, суть того експерименту згрубша така. У коробці, в яку запхали кота, прилаштували механізм із радіоактивним ядром, а також пуделко з отруйним газом. Накреслено й розраховано все було так, щоб імовірність розпаду ядра протягом години становила п’ятдесят відсотків. Якщо раптом ядро розпадеться, то воно запускає в дію той механізм, а він своєю чергою відкриває «скриньку Пандори», себто пуделко з отруйним газом, внаслідок чого бідолашна котяра помирає. За законами тої ж квантової механіки, коли спостерігаєш за ядром, то його стан є амбівалентним, двояким – властиво, сумішшю (суперпозицією, будь сказано професійним жарґоном) двох станів: розпа(д)лого ядра та ядра нерозпа(д)лого. Тож коробковий кіт є живим і мертвим водночас. Коли ж промовити «шари-бари» і відкрити коробку, то допитливий юнак, який досліджує тонкі закони квантової механіки, себто експериментатор власною персоною, приречений побачити тільки якийсь один стан: при розпа(д)лому ядрі кіт мертвий, а при нерозпа(д)лому він живий.

Сакраментальним запитанням у цьому плані є таке: коли ж саме система припиняє існувати як суміш двох станів, вибираючи один конкретний стан? Метою цього експерименту Ервіна Шредінґера було довести, що квантова механіка неповна, недостатня без правил, які обумовлювали б «колапс хвильової функції» (цього формулювання не розшифровуватиму всує, щоб чортяка раптом ноги не зламав), а представник родини котячих або стає мертвим, або надалі є живим, але перестає бути мішанкою того й того. Не треба сприймати Шредінґерового кота «мертвоживим», таких не існує в натурі. І матолкові зрозуміло, що кіт мусить бути або живим, або мертвим (проміжного стану, коли «трішки вагітна», не існує, в сенсі – проміжного між буттям і небуттям).

Багатосвітову концепцію мені популярно пояснила донька Оксана-Марта (це про «існування» паралельних всесвітів, щось на кшталт того). У світлі багатосвітової теорії існують обидва стани кота Шредінґера. Коли допитливий експериментатор відкриває коробку, то «заплутується» (це термін; сприймімо його наразі на віру) з тим котом, тобто сам перебуває у двох станах, що відповідають живому та мертвому котові. Одне слово, коли коробка отверзається, всесвіт «роздвоюється» на два різні всесвіти. В одному з них експериментаторський допитливець споглядає мертвого кота, а в другому – живого. І будь тут мудрим.

Живе є протилежне мертвому. Така протилежність, як це не прикро, може уживатися (і умертвлятися, либонь) і в одній особині. Прикладів може бути сила-силенна. Виберу бодай такий, з яким довелося стикнутися не так вже й давно, точніше – взнати про нього. Одна працівниця дитячого центру здоров’я (чи то у пориві ненависті, чи то у стані психозу) кидалася прокльонами на дітей свого колишнього партнера, використовуючи увесь спектр жарґону свого психологічного фаху. Кляла від безсилої люті. А це ж непростимий гріх – клясти дітей. І в той же час вона, така вся пухнаста, займається у психотерапевтичному ключі іншими дітьми, будучи штатною працівницею дитячого центру здоров’я. Не поміщається у голові – як можуть батьки довіряти їй психічне здоров’я своїх дітей? Вони просто не знають, з ким мають справу. Не уявляю, як може Земля носити таких людей (не батьків, а таких «психотерапевтів»). І тут кіт Шредінґера висуває своє рильце: та особина є водночас і живою, і мертвою, живодайною і мертвотною. Живою, бо Земля її таки носить, двері її кабінету відчинені; а мертвою, бо своє кармічне покликання вона воднораз перекреслила прокльонами на адресу чужих дітей (для неї всі діти, зрештою, чужі), спрофанувала себе не лише як фахівця-психолога, але і як елементарну людську істоту.

Одразу спливає в асоціативній пам’яті пасаж із роману Ярослава Гашека «Пригоди бравого вояка Швейка». Старий сапер Водічка розповідає Швейкові різні пригоди, пов’язані з мадярами (Швейкову сакраментальну фразу «Не кожен мадяр винен у тому, що він мадяр» тут до уваги не беремо, як і Водіччину відповідь: «Як то не винен? Кожен винен, дурниці говориш»). Одна з історій, де чеські вояки гамселили у корчмі мадярських гонведів, закінчується так (наводжу у перекладі Степана Масляка; із видання за моєю редакцією):

«Мадяри почали вистрибувати у вікна, а ми їх ловили за ноги і знову стягали до зали. Хто був не наш, той мався, як битий кіт у мішку. До цього вплутались їхній староста з жандармом, і вони дістали на церкву господню. Корчмар теж почухався там, де не свербіло, бо почав по-німецьки лаятися, ми, мовляв, перебаранчили усю забаву. Потім ми ще довго полювали на тих, хто хотів від нас у мишачу дірку сховатися. Одного їхнього унтера знайшли в сіні на горищі в якомусь хуторі аж унизу, під селом. Його зрадила дівчина, бо він танцював у корчмі з іншою. Задивилася вона на нашого Мейстршіка і пішла з ним угору по дорозі до Кірайгіди. Там попід лісом стоять сіносушарні. Вона затягла його на сінник, а потім домагалася від нього п’ять крон, а наш Мейстршік замість цього дав їй по пиці. Він наздогнав нас аж біля самого табору і сказав, що він завжди думав, ніби мадярки страх які вогнисті, але та свиня, каже, лежала мов колода і безнастанно щось по-своєму цвенькала».

Колода належить до мертвої натури, з неї хіба натюрморти можна писати, а вдихнути в неї душу сливе неможливо, це вдалося тільки татові Карлові, та й то так собі. Тут вже «батярський» вимір пересувається на задній план, а вигулькує родинно-виховний. Мій тато, коли заставав мене юного за ледарюванням у горизонтальній позиції, то часто цитував пасаж із однієї п’єски Олександра Олеся: «Лежить, як та гнила колода. / А молодий. Хіба не шкода? / – Знайти б для нього молоду…» і так далі за текстом. А вже, повертаючись до «курварського» виміру, цієї весни мені склалася така «окрушина інтертексту»: «лежить як та гнила колода / не молода її не шкода» (14 березня 2018 р.). Новий жанр поетичної мініатюри («окрушина інтертексту») я вигадав ще парканадцять років тому, але менше з тим.

Таким котом Шредінґера може видаватися і колись близька людина. Начебто (за законами біосу, однаковими для всіх) вона має бути або така, або така, але вона і така, і така – вона вже мертва, хоч і жива в уяві. І не одна людина. Найгірше, коли ти не певен, що та людина (ті люди) жива (живі) взагалі, вже без жодних метафор і аналогій до Шредінґерового кота.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук