Київ за три дні: хто і коли завойовував нашу столицю

У четверту річницю повномасштабної війни Росії проти України президент Зеленський іронічно зазначив: «ось вже чотири роки, як Путін бере Київ за три дні». Мем «Київ за три дні» виник на самому початку великої війни, і зараз доволі важко визначити його автора. І хоча більшість приписує цей вислів кремлівським пропагандистам, насправді, як не дивно, він тою чи іншою мірою звучав 24 лютого 2022 року в західних медіа і аналітиці, зокрема таку оцінку приписують голові Об’єднаного комітету начальників штабів США Марку Міллі (там ішлося про 72 години, тобто про ті самі три дні).

Утім найбільш «поінформованим оптимістом» на Заході виявився міністр фінансів ФРН Крістіан Лінднер, який вранці 24 лютого на прохання українського посла в Німеччині Андрія Мельника про негайну військову допомогу Україні начебто заявив, що не треба особливо хвилюватися, бо Київ дуже швидко (за деякими переказами «за кілька годин») впаде, і тому жодна допомога «вже не матиме сенсу». Загалом же Захід, жодним чином не сподіваючись на реальний спротив України російській потузі, планував допомагати українцям лише стінгерами, джавелінами і тому подібним дріб’язком для партизанської боротьби у лісах і горах. А Дональд Трамп ще рік тому, прийшовши на посаду президента США, заявив, що «не треба було починати війну (а хто ж її почав?) проти того, хто в п’ятнадцять разів від тебе сильніший».

Та й ми, українці, напередодні великої війни, ніде правди діти, у своїй більшості теж, налякані байкою про «другу армію світу» і прогнозами наших же аналітиків про те, що Росія переважає Україну в живій силі у 3-4 рази, у танках і літаках у 100 разів, у артснарядах і ракетах у 1000 разів і т. д. і т. п., мало сумнівалися у тому, що болотна імперія зможе доволі швидко захопити Київ. Та що там прості українці, більшість найкрутіших наших політичних аналітиків теж панікували, а один із них, чи не найвпливовіший, вже наперед, за декілька днів до вторгнення, плакався, що можливо досить скоро він буде записувати свої відео не з Києва, а з-за кордону… Але все вийшло зовсім інакше…

І ось тому, ще не до кінця усвідомлюючи неймовірну велич тої епохи, в якій нам довелося жити, можемо кинути історичний погляд на те, як і коли Київ «за три дні» брали його загарбники.

Уже перша згадка в літописі про нашу столицю розповідає власне про захоплення Києва, і цим завойовником виявився новгородський князь Олег. 882 року він підступно захопив Київ, убивши його тодішніх правителів Аскольда і Діра. Вийшовши із Новгорода, Віщий Олег попередньо ще захопив Смоленськ (Гніздово) і Любеч. Ми не маємо точних даних, за скільки часу був узятий Київ, утім ціла воєнна кампанія 882 року могла тривати декілька тижнів, а сам Київ, судячи з розповіді літописця, був узятий хитрістю й підступом, і це могло бути навіть не «за три дні», а за один.

Внаслідок міжусобної боротьби синів Володимира Великого: Ярослава Мудрого і Святополка Окаянного, тесть останнього польський князь Болеслав I Хоробрий виявився фактично другим завойовником Києва в його історії. Поляки вкупі зі Святополком вщент розгромили війська Ярослава на річці Буг і 1018 року увійшли до практично беззахисного Києва, вочевидь зайнявши його набагато швидше, аніж «за три дні».

Тут цікавою є фантастична історія про те, що Болеслав, начебто вдаривши своїм мечем об київські Золоті ворота, пощербив його, і власне цей меч-щербець вважається символом польського мілітаризму. Меч-щербець лежить на Цвинтарі Орлят у Львові, і Львівська міська рада рішуче виступала за усунення цього символу польської вояччини, утім президент Віктор Ющенко і польський президент Александер Кваснєвський у червні 2005 року урочисто відкрили на Личаківському цвинтарі меморіал УГА і Цвинтар Орлят, і власне ця подія начебто знаменувала примирення і порозуміння між українцями й поляками, таким чином меч-щербець, викарбуваний у граніті, непорушно залишається лежати на українській землі.

А щодо Золотих воріт, об які начебто 1018 року пощербив свій меч Болеслав Хоробрий, то перша згадка про них у літописі вказана 1037 роком, тобто ця історія вочевидь є фейковою, хоча деякі історики вважають, що Золоті ворота могли бути зведені раніше від того, коли про них вперше згадав літописець.

Захоплення Києва Володимиро-Суздальським князем Андрієм Боголюбським 1169 року найімовірніше тривало більше, аніж три дні, бо в літописі йдеться про тривалу облогу. Врешті кияни вирішили віддатися «на ласку переможця», утім ця «ласка» виявилася такою, що Київ на два дні був підданий небаченому пограбуванню і спустошенню. До цього часу на Русі було прийнято таким жорстоким чином поводитися лише «з чужоземними містами», на руські міста така практика за жодних міжусобиць не розповсюджувалася, отож Київ виявився для загарбників із болотного Залісся містом «чужоземним».

«І грабували вони два дні весь город, - зазначає літописець, – Поділ, і Гору, і монастирі, і Софію, і Десятинну Богородицю. І не було помилування нікому і нізвідки: церкви горіли, християн вбивали, а інших в'язали, дружин вели в полон, силоміць розлучаючи з чоловіками їх, діти ридали, дивлячись на матерів своїх. І узяли вони майна множина, і церкви оголили від ікон, і книг, і риз, і дзвони з церков познімали … І був у Києві серед всіх людей стогін, і туга, і скорбота…» Кацапи вже тоді були кацапами, і як бачимо, майже за тисячу років у цьому плані нічого не змінилося.

Не менш жорстоким виявилося захоплення і пограбування Києва 1203 року в ході міжусобної боротьби овруцьким князем Рюриком Ростиславовичем в коаліції зі смоленськими та чернігівськими князями за підтримки половців. Загарбники забирали в полон людей, лише з іноземних купців була взята контрибуція. Навіть церквам не було помилування: половці обдирали ікони, грабували посуд, одежі і книги.

Одна з найтрагічніших сторінок нашої історії – це захоплення Києва монголо-татарами під орудою хана Батия в грудні 1240 року. Облога тривала майже три місяці, а коли орда прорвалася до міста, Київ був захоплений за два дні. Варто зазначити лише те, що з 50-тисячного населення руської столиці живими залишилися не більше 2-х тисяч. Після цієї карколомної поразки Україна у своєму цивілізаційному розвитку була відкинута на декілька століть назад.

1362 року великий князь литовський Ольгерд Гедимінович після перемоги у битві на Синіх Водах приєднав Київ і Київщину до Великого князівства Литовського. Вступ Ольгерда до Києва і перехід міста під владу литовців вочевидь пройшов без великого опору. Зверхність над Києвом Золотої Орди тоді вже значно послабшала, і місцева знать та духівництво могли прийняти владу Ольгерда, як менше зло.

1482 року кримсько-татарське військо під орудою хана Менглі I Ґерая несподіваним штурмом захоплює, спалює і грабує Київ. Місто майже повністю було зруйноване. Тисячі мешканців убито і забрано в полон.

Внаслідок ганебної так званої Переяславської Ради у лютому-березні 1654 року майже тритисячний гарнізон московського війська безперешкодно зайшов до Києва. Кияни недоброзичливо зустріли чужинців, утім це був на той час вирок історії, якого не можна було оминути.

Під час сумної епохи в історії України, яку через внутрішні міжусобиці й втручання іноземних держав називають Руїною, в липні 1661 року Київ захопило військо польного гетьмана литовського Яна Радзивілла. Незважаючи на добровільну здачу, наїзники місто розграбували і спалили близько 80% усіх його будівель.

Після цього 257 років Київ мав спокій із загарбниками аж до січня 1918 року. Це було буквальне взяття Києва «за три дні». Воєнна операція російських більшовиків із захоплення міста, здійснена загонами Міхаіла Муравйова, тривала впродовж 23-26 січня 1918 року. Це були жахіття, яким могли б позаздрити князь Андрій Боголюбський і хан Батий. Як згадував сам Муравйов: «Ми йшли вогнем і мечем встановлювати радянську владу. Я зайняв місто, бив по палацах і церквах … бив, нікому не даючи пощади! 28 січня Дума (Києва) просила перемир'я. У відповідь я наказав душити їх газами. Сотні генералів, а може й тисячі, були безжалісно вбиті … Так ми мстилися. Ми могли зупинити гнів помсти, проте ми не робили цього, тому що наше гасло — бути нещадними!» У ті дні жертвами більшовицької різанини стали тисячі киян.

У березні 1918 року війська Української Центральної Ради на чолі з гетьманом Павлом Скоропадським із допомогою німецько-австрійських військ звільнили Київ від більшовиків, але вже у грудні того ж року війська Директорії УНР захопили Київ, поваливши владу Скоропадського.

У лютому 1919 року більшовики знову беруть Київ, у серпні місто захоплюють білогвардійські війська Антона Денікіна, а у жовтні того ж року більшовицькі війська знову повертають собі Київ.

У травні 1920 року польсько-українські війська беруть Київ, утім за місяць у червні більшовицька армія вкотре повертає собі українську столицю цього разу вже надовго, і московська тоталітарна влада, за винятком німецької окупації в Другій світовій війні, пануватиме тут аж до здобуття Україною новітньої Незалежності 1991 року.

22 червня 1941 року розпочалася війна німецького Райху проти СРСР, а 19 вересня того ж року війська Вермахту були вже у Києві, тобто від дня перетину німцями кордону УРСР і до захоплення Києва минуло трохи менше трьох місяців.

Восени 1943 року Червона армія наступала на Київ, і власне тут виявилась уся жорстокість, ганебність та огидність тоталітарної московської влади. Падіння Києва, захопленого німецькими окупантами, було невідворотне, утім маршалу Жукову і генералу Ватутіну захотілося піднести диктаторові Сталіну подарунок – конче взяти Київ до 7 листопада, тобто до так званого свята Жовтневої Революції. Історики вважають, що у цій м’ясорубці загинуло 600-800 тисяч, а може й більше радянських вояків. Непідготовлені і погано озброєні солдати («чорна піхота») на абияк збитих докупи плотах форсували Дніпро і гинули, гинули й гинули. Треба було здобути побєдобєсіє неодмінно до 7 листопада, і Червона Армія таки вступила до Києва 6 листопада 1943 року. Сталін був задоволений.

Уявімо собі таку історичну фантасмагорію, що хану Батию взимку 1240 року хтось порадив взяти Київ до дати, наприклад, перемоги його дідуся Чингізхана над династією Цінь і вступу монголів до Пекіна, але для цього треба покласти сотні тисяч вояків. Батий безсумнівно послав би такого порадника подалі. Тобто бачимо, що сталінський тоталітарний СРСР був набагато дикіший від Батия.

Отож Київ востаннє брали 6 листопада 1943 року, а за всю історію української столиці, за нашими підрахунками, 18 разів місто захоплювали, завойовували, звільняли чи просто брали. І сьогодні ми насправді не в змозі осягнути величезного героїзму українських захисників, які не дали можливості сучасній дикій орді зі Сходу не лише захопити Київ, а й наблизитись до нього. Насправді лише історики майбутнього зможуть оцінити ту неймовірну велич духу українців, сучасниками якої ми всі сьогодні маємо щастя бути.