Крихкість Росії
IQ

Крихкість Росії

Про те, як розпадатиметься РФ

Олександр Фоменко, 25 квітня 2016 6406 9

Доктрина «Русского мира», взята на озброєння Путіним, вважається ідеологічним прикриттям для агресії на пострадянському просторі. Де лунає російська мова, там можуть з’явитися російські танки – такий образ Росії лякає, але і вражає. Після анексії Криму та вторгнення у Донбас погрози «захистити співвітчизників» почали сприймати серйозно навіть у деяких країнах НАТО. Однак російський експансіонізм – не більше, ніж димова завіса, за якою приховується крихкість самої Росії. 20-та річниця із загибелі Джохара Дудаєва – гарна нагода про це згадати.

Парад сепаратизмів

Почнемо з того, що, спонсоруючи сепаратизм у сусідніх країнах, Москва витрачає величезні ресурси на боротьбу з сепаратизмом всередині самої Росії. І ця багаторічна боротьба не дає очікуваних результатів. Класичний приклад – Чечня, в якій досі не припинилася партизанка. Причому йдеться не про дрібнички, а про озброєні напади на столицю республіки, як це було у грудні 2014-го. Та й за лояльністю Кадирова раз по раз проглядає готовність «кинути» Москву, як тільки потік дотацій пересохне, а столичні силовики почнуть зазіхати на його повновладдя в республіці.

Так чи інакше, Чечня – далеко не єдиний проблемний регіон Російської Федерації. Потужним осередком сепаратизму є Урал, який в 1993-му мало не став незалежною республікою. Тоді Свердловська облрада ініціювала референдум, на якому майже 85% підтримали створення республіки у складі РФ (при явці до 70%). За кілька місяців у Свердловську встигли проголосити республіку і підготувати власну конституцію. У листопаді 1993-го в Москві спохопилися – розпустили бунтівну облраду та відправили у відставку губернатора Едуарда Росселя.

Однак історія уральського сепаратизму не закінчилася. У 2003-му Росселя знов переобрали губернатором Свердловської області, після чого він заявив, що Уральська республіка нікуди не поділася, і ліквідувати її указом президента неможливо. Сьогодні місцеві еліти виношують ідею «Великого Уралу» – міжрегіонального об’єднання кількох далекосхідних областей на противагу Москві. Судячи з усього, поки що уральські сепаратисти вичікують зручного моменту, щоб знову вийти на політичну арену і перерозподілити природні багатства Сибіру на свою користь.

Ще один потужний центр сепаратизму – Татарстан, який з 1990-х зберігає широкий суверенітет. Цікаво, що частиною Російської Федерації Татарстан став лише у 1994-му, причому на правах суверенної держави. Лише у 2000-х Москві вдалося домовитись із місцевою владою про вилучення тези про суверенітет з конституції Татарстану. Однак голову республіки у Татарстані досі офіційно називають президентом – всупереч федеральному законодавству. Також Татарстан намагається вести власну зовнішню політику – наприклад, цього року Татарстан відмовився вводити санкції проти Туреччини.

Осередками регіонального сепаратизму є Карелія, Інгерманландія разом з Петербургом, Якутія. Мрію про «вільну казакію» не забули і донські козаки, які під час вторгнення в Україну намагалися розігрувати власну партію. Коротше кажучи, експансіонізм Кремля – це гра ва-банк, оскільки у будь-який момент можуть спалахнути російські тили. На прикладі Татарстану добре видно, що далеко не всі російські регіони хочуть розплачуватися за геополітичні авантюри далекої Москви. Тим більше, що Москва давно стала паразитом, який витягує ресурси з усієї країни.

Туман «Русского мира»

Цілісність Російської Федерації – результат хистких договорів і компромісів між центром та регіональними елітами. Цікаво, що і всередині російських регіонів є тенденції до розпаду. Так, на початку 2000-х мешканці деяких районів Саратовської, Оренбурзької та Ульянівської областей добивалися переходу до складу більш перспективної Самарської області. А десять років тому зі складу Новосибірської області вирішив вийти півторамільйонний Новосибірськ – причому з ініціативи місцевих депутатів.  Таких прикладів в Росії – десятки. Основна причина – нерівномірний розвиток регіонів та недосконалість адміністративної системи всієї країни. Тож «парад суверенітетів» на уламках РФ заповідається дуже видовищним.

Теоретично, Москва могла б використовувати для боротьби з сепаратизмом культурний чинник, але цивілізаційний потенціал Росії давно вичерпаний. Якнайкраще це ілюструє провал проекту «Новоросія», який став не вітриною «Русского мира», а злою карикатурою. Культурний наратив Москви – це еклектичне зібрання символів та образів, які апелюють до травмованої свідомості пострадянських людей. Культ Великої Вітчизняної війни, чорносотенний православний шовінізм, химерні артефакти пострадянської масової культури та прямі запозичення західних взірців – це не те, що може забезпечити єдність територій від Бєлгорода до Сахаліну.

Культурна експансія Росії у Донбасі закінчилася тим, що ряджені «байкери» з червоними прапорами роздають в луганських школах сувенірні бюсти російських імператорів. Важко уявити, що в критичний момент подібні заходи зможуть переконати сибіряків і далі віддавати свої природні ресурси Москві. Ну а силовий сценарій придушення сепаратизму може мати непередбачувані наслідки. У Кремлі це чудово розуміють і намагаються уникати навіть відкритих апаратних конфліктів. Наприклад, згаданий уральський губернатор-сепаратист Едуард Россель був не лише переобраний на посаді, але зараз є дійсним членом Ради Федерації.

Спектакль, який Росія розігрує на міжнародній арені, рано чи пізно закінчиться. І тоді стане очевидно, що король не просто голий, але і кволий настільки, що може будь-якої миті сконати. А охочих вкоротити віку недолугій «імперії» чимало. Китай активно колонізує східні регіони Росії, економіка Татарстану переорієнтовується на Туреччину, завжди готовий спалахнути Кавказ... Список можна продовжувати. Тепер законні територіальні претензії до РФ має й Україна. І не виключено, що повернення Криму буде лише одним з епізодів розвалу Російської Федерації.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук