«Кримська» радість росіян

Коли анексії Криму радіють поплічники російського автократа Путіна – це зрозуміло. Що ще можуть робити холуї, як не верещати від радості, побачивши витівки свого господаря. Але чому звичайні росіяни, далекі від влади й політики, демонструють такі ж самі почуття?

Дуже вразив мене вислів відомого московського журналіста Олександра Баунова, доти не поміченого в «прогинанні» перед можновладцями. Говорячи про вторгнення «зелених чоловічків» в Україну, колега написав у Фейсбуці: «Простий же рецепт військового невтручання. Не потрібно ставити уряд іншої країни, в нашому випадку Путіна, у нестерпні, безвихідні для його внутрішньої і міжнародної репутації умови. За всі 14 років це вдалося один раз і одній-єдиній людині – Михайлу Саакашвілі в Осетії. З цього зрозуміло, чого саме не варто робити. Все інше довго і занудно вирішується».

Що в діях українців могло поставити провідника кремлівської банди у «безвихідні» умови – зрозуміло без додаткових роз'яснень з Москви. Так «нестерпно» на Путіна міг вплинути тільки Євромайдан, внаслідок якого з політичної сцени безславно зійшов його агент Янукович, а до влади в Україні прийшла прозахідна опозиція. Якщо так триватиме і далі, то ідеями свободи й демократії можуть всерйоз перейнятися росіяни. Нічого страшнішого для правителя, що веде війну проти власного народу, не придумаєш.

Але хтозна-які жахи сняться диктаторам. Не підлаштовуватися ж під них народам, що не бажають гнити під гнітом мафіозних кланів. Вже хто-хто, а редактор розділу «Світ» доволі прогресивного (наскільки це можливо в путінській Росії) інформресурсу напевно розуміє всі нюанси. Але ж фактично підтримав агресію щодо братнього, як завжди вважалося, народу. І не він один з числа інтелігенції. До радості з нагоди «повернення» Криму приєдналася група російських письменників, художників, акторів та діячів шоу-бізнесу. Їм навіщо підбадьорювати злісного агресора, котрий на довгі роки зруйнував братерські відносини з українцями? Це ж просто по-людськи непристойно.

Якби все обмежилося «зірками», тоді пояснення було б простим. Одні з цих «зірок» вже давно перетворилися на блазнів, котрі обслуговують корпоративи товстосумів. Інших влада запросто може притиснути, наприклад, у сфері податків. Проекти третіх не здобули популярності і не мають жодних шансів вижити без вливань з казни, от і доводиться цілувати руки панам. Дехто, хоч і зробив щось помітне у мистецтві й кіно, завжди тримав ніс за вітром, заробивши стійке реноме підспівувачів. Загалом не варто брати до голови те, що багато представників «творчої інтелігенції» Росії висловили підтримку експансіоністським намірам Путіна. Досить буде закрити їм дорогу в Україну і забути про них.

По-справжньому сумно інше: кримська «перемога» господаря Кремля, здається, припала дуже до душі звичайним росіянам. За даними ВЦДГД, близько 93% громадян РФ підтримали силове відбирання півострова від України. Просто так цю цифру не відкинеш. І перше, що спадає на думку: у мешканців сьогоднішньої Росії спостерігається рецидив імперського мислення, яке колись приписували радянським людям.

Тему імперських амбіцій росіян останнім часом посилено мусували західні ЗМІ. Та що західні, 11 березня на офіційному сайті білоруського державного інформагентства «Белта» була опублікована стаття, в якій ставлення росіян до ситуації в Криму прямо названо «рецидивом імперського мислення з комплексом урізаного в правах переможця». Варто нагадати, що Білорусь – країна з диктаторським типом правління. Якщо вже там... Та попри таке майже всесвітнє визнання росіян «імперськи стурбованими», насмілюся не погодитися з цим трактуванням позиції населення РФ щодо витівок кремлівської шпани на півострові.

Наведу інші цифри. Згідно з опублікованим три місяці тому опитуванням «Левада-Центру», лише 57% росіян шкодують про розпад Радянської імперії. Частка таких російських громадян з року в рік знижується, але суть не тільки в цьому. Молодші люди менше сумують за минулим. Серед покоління, що не жило за комуністів (вікова категорія 18-24), лише 24% засмучуються тим, чого ніколи не бачили; ще 26% вагалися з відповіддю, а 50% твердо заявили, що анітрохи не шкодують про розпад СРСР.

Погодьтеся, ці цифри дещо контрастують з тією майже стовідсотковою моральною підтримкою, що росіяни надали кримському вояжу Путіна. Виходить, справа тут не тільки в «імперіоманії»? Більше того, перш за все – не в ній, впевнена львівський психолог з російським корінням Тетяна Іванова, до якої я звернувся за консультацією.

За словами експерта, психологічні аспекти буття ніяк не можна скидати з рахунку. Адже будь-яке суспільство складається з особистостей. Тим часом в останні півтора десятиліття процес соціалізації особистості в Росії набув досить гіпертрофованого характеру. «Вважається цілком доведеним фактом, що в умовах тоталітаризму між особистим і суспільним буттям людини виникає якийсь шлюз. Відбувається таке собі психічне роздвоєння особистості. Що більше особистість схильна до ідеології казарменого типу, то менше вона індивідуалізована, а найголовніше – тим сильніше вона втягується в загальний потік масових устремлінь. Іншими словами, формується авторитарно-залежний тип особистості. Для сьогоднішньої Росії все це стало масовим явищем», - розповідає Тетяна Іванова.

Психологічна наука, нагадує вона, виділяє такі риси авторитарно-залежного типу особистості:
- схиляння перед офіційною владою;
- некритичне сприйняття догматичних норм і правил;
- некритична ідеалізація політичних лідерів, віра в їх незамінність;
- ненависть до всіх інакодумців;
- етноцентризм – крайня переоцінка ролі своєї нації у всесвітньо-історичному процесі, наділення інших народів негативними рисами;
- впевненість у «моральній правоті» лише представників своєї групи, прагнення до самоствердження через належність до якоїсь корпорації, вороже ставлення до «чужаків»;
- відсталість мислення, безапеляційність суджень, нездатність до діалогу і розуміння опонентів.

Російські реалії щодня і щогодини підтверджують висновки фахівців. Напевно, тому один з відомих росіян, який перебуває у постійному спілкуванні зі співвітчизниками, заступник головного редактора газети «Московський комсомолець» Айдер Муждабаєв днями написав у своєму мікроблозі:

ПСИХБІЙНИЦЯ (с). По-моєму, ідеальне визначення стану російського суспільства. Маячні ідеї, маніакально-депресивний психоз, параноя, шизофренія з манією переслідування, тремтіння перед особою головлікаря – всі симптоми в повному асортименті; а у разі загострення – будемо відстрілюватися у віконце плювками по чужому та лякаючому світу «нормальних».

Така Росія часів вихідця з політичної охранки Путіна. Чи треба її лаяти, змішувати з брудом? Чи варто вивергати потоки ненависті щодо «москалів», як зараз намагаються робити деякі громадяни України? Влаштовувати на них «полювання», як дехто намірився на південному сході країни, плутаючи сепаратистів з людьми російської національності?

До слова, губернатор Дніпропетровщини Ігор Коломойський, котрий встановив плату розміром $10 тис. за спійманого «зеленого чоловічка», днями був змушений уточнити: «Прохання ловити диверсантів, а не «москалів», тобто, не всіх підряд російських людей». Сам факт такого уточнення говорить багато про що. Деякі українці не цілком усвідомлюють, хто став загрозою існуванню їхньої держави. Часто в ЗМІ і соцмережах висловлюються відверто антиросійські оцінки і заклики, нерідко з націоналістичним душком. Тим часом на Україну напала не Росія, Крим анексувала не Росія, хоча зовні все це виглядає саме так. Фактично в Україну увірвався маніакально налаштований колишній шпигун, владолюбна людина без моральних гальм. Всі інші – лише жалюгідні виконавці його злої волі.

Я б усе-таки закликав українців чітко розділяти. Є кремлівська банда і її злочинний ватажок. І є російський народ, точніше, російські народи: росіяни, татари, мордва, удмурти, буряти, інгуші, чеченці... Велика Росія і путінська камарилья вже давно живуть у різних вимірах, нічого спільного між ними немає. Справжня Росія ніколи б не напала на братську Україну. Грубе втручання у внутрішні справи суверенної держави відбулося за примхою однієї людини, котра вважає себе вершителем доль, та за участі підгодованого генералітету. Світова спільнота повинна домагатися суду над ними.

Це вторгнення – біда для простих росіян, тому що заслужені економічні санкції Заходу щодо Росії підірвуть їхній добробут. Втім росіяни вже давно потрапили в серйозну біду. Купка сановних шахраїв і злодіїв – в основному вихідців із силових структур – знущається з жителів країни ще прикріше, ніж з українців. У ці дні громадяни України мають можливість на власні очі переконатися, що таке путінщина. Наприклад, з Криму приходять повідомлення про те, які порядки встановила тамтешня прокремлівська хунта. Побиття і залякування тих, хто не підтримує анексію автономної республіки. Бюрократичні перепони для власників нерухомості, бізнесменів, власників транспортних засобів... Насильницька русифікація шкіл. Загроза депортації кримських татар... З усіх щілин лізе цинізм і неповага до прав людини. Українцям все це здається дивним – так не повинно бути в ХХI столітті! Але приблизно в такому режимі російська влада постійно спілкується з народом у самій Росії.

Звичайно, і в РФ люди можуть жити, не отримуючи стусанів та окриків від влади. Але тільки за умови, що не заважатимуть путінській братві грабувати країну, змиряться зі своєю роллю рабів, які не будуть говорити і думати «чого не слід», а будуть, як у радянсько-комуністичні часи, завжди згідно кивати головою й бурхливо аплодувати. Путінщина тримається на жорстко насадженому страхові і продукує тільки рабство, фактичне та психологічне. Все, що не вписується в цю схему, підлягає безжалісному придушенню.

У процесі цих витончених знущань небагато хто в Росії зберіг себе як вільно мислячу особистість. Можна засуджувати, наприклад, Ірину Хакамаду, колись помітну постать ліберальної опозиції, яка відверто прогнулася перед «царедворцем» під час його недавньої «прямої лінії» з росіянами. Але треба розуміти, що в умовах нелюдської путінщини нелегко встояти перед натиском ніким і нічим неприборканої злої сили, здатної на будь-яку гидоту і будь-який злочин заради порятунку своєї влади. Роки йдуть, людям треба якось жити. І вони живуть...

Росіяни – у великій біді. Над ними глумиться злочинне угруповання, тягне назад, в мракобісся й тоталітарне минуле. Росія – у небезпеці. Кремлівський пахан веде її до неминучої катастрофи. Порушивши територіальну цілісність сусідньої країни всупереч Будапештському меморандуму, Путін відкрив скриньку Пандори. Нещодавно китайці згадали про історичну належність деяких російських територій до Піднебесної. У російській Інгушетії заговорили про право націй на самовизначення... Звичайно, розпад Російської Федерації (останнє слово потрібно б вжити у лапках) може відбутися ще не за нинішніх поколінь. Але ж така небезпека існує, і процес цей не буде безболісним ні для нащадків нинішніх росіян, ні для їхніх найближчих сусідів.
Українці не повинні ображатися на росіян за вторгнення путінщини. Як людина, котра прожила понад півстоліття в Росії, об'їздила багато її регіонів, котра має там багатьох родичів і друзів, постійно спілкується з ними, категорично стверджую: у більшості звичайних російських громадян не було і немає жодних імперських амбіцій, жодного бажання силою підкоряти собі інші народи, відхоплювати шматки чужих територій всупереч міжнародному праву. А те, що сьогодні у когось спостерігається викривлення свідомості, то це – наслідок витонченої, майже «гебельсівської» пропаганди та щоденного обману. Це – тимчасове «помутніння» в умах. Росіяни швидко цього позбудуться після падіння мерзенного режиму, точно так само, наприклад, як свого часу британці позбулися імперських замашок в умовах демократичної повсякденності.

Як не дивно, в певному сенсі українці отримають користь від путінського вторгнення. Його стерв'ятників скоро випруть з України, а згуртованість українських громадян залишиться. Ця криза зробить Україну сильнішою, вона зможе швидко стати в лави найрозвиненіших країн Європи – потенціал для цього у країни є. Приклад вільної і благополучної України, я переконаний, надихне росіян, і колись вони теж скинуть кайдани страху і повалять путінщину. Росія без Путіна і демократична Україна стануть будувати своє життя на засадах добросусідства та взаємної поваги. Такий час обов'язково прийде.