Кучма в SAW+

Будь-які аудіозаписи ніде в світі не можуть служити неспростовними доказами в кримінальній справі. Логіка в цьому є, бо людина може говорити під настрій що завгодно, але насправді слова можуть розходитися зі справами, а справи – зі словами. Припустимо, що президентові держави, голові його адміністрації і міністру внутрішніх справ вдарив у голову прикол розіграти самодіяльний театр перед мікрофоном із назвою «Замочити журналіста».

Просто державні мужі, аби розслабитися й зняти стрес, вправлялися собі у створенні вербальних фантастичних картин. Учасники самодіяльного драматичний гуртка з Банкової у цих картинах кривавої розправи з невинною людиною просто сублімували свої звірячі інстинкти, аби вони не вилізли назовні і не були застосовані в реальному житті. Кажуть, кожний митець – потенційний убивця і у власних творах сублімує свої криваві кримінальні схильності. Припустимо це на хвильку, бо ж на Кучму вже «гнали» і не хто-небудь, а всемогутні американці і він уже має карму бути незаслужено підданим наклепу: жодних «кольчуг» в Іраку не знайшли, а так увесь світ так переконували, що Кучма винен…      

Коли з’явилися плівки Мельниченка, я працював програмним директором на радіо «Люкс», і намагаючись бути демократичним керівником, власноруч монтував у студії всі синхрони, які йшли в ефір. У 2000 році для монтування аудіозаписів слугувала комп’ютерна програма SAW і SAW+, «Sound Forge» та інші більш наворочені програми з’явилися дещо пізніше, але і SAW був доволі досконалим. Коли я увімкнув славнозвісно-сумнозвісні плівки, направду жахнувся. Це був справжній голос Кучми. Я знав, що можна сфальсифікувати аудіозапис, переставляючи і підмонтовуючи окремі частини речення чи слова. Можна, наприклад, у речення «Я його вб’ю» вставити з іншого речення цієї ж людини частку «не» і вийде «Я його не вб’ю» та придумати ще купу прикольних варіантів, як це, до речі, часто роблять в Інтернеті. Але абсолютно неможливо сфальсифікувати голос людини в цілому, жоден геніальний пародист не відтворить голос жодної людини так, аби можна було це прийняти за чисту монету, так само, як неможливо показати світові двійника якоїсь людини і запевнити усіх, що це не двійник, а власне ця людина. На плівках Мельниченка був трохи приглушений, з доволі потужним середньочастотним фоном, але без жодного сумніву голос Кучми, і цей голос пропонував «вивезти в ліс і оставить без штанов», або «віддати чеченцям» конкретного журналіста. Повторюся, говорити під поганий настрій можна, що завгодно, але тоді одразу згадався сумний жарт совкової епохи: «Коли в Москві наказують обрізати нігті, у Києві відрізують пальці, а у Львові вже відрубують руки». Це одвічна візантійщина, яка за роки незалежності жодним чином не була подолана.   

Усі коментарі для ЗМІ з приводу останніх подій у справі Гонгадзе Кучма виголошує російською мовою, це свідчить, що екс-президент України дуже серйозно заклопотаний, настільки, що йому вже не потрібна фальшива позірність і блазнювання нерідною і осоружною хохляцькою. Все виглядає занадто серйозно. Тому можливо зараз Кучмі як ніколи близька банальна історія царя Боріса Годунова і царевича Дмітрія, оспівана Пушкіним:  

Как молотком стучит в ушах упрёк, И всё тошнит, и голова кружится, И мальчики кровавые в глазах... И рад бежать, да некуда... ужасно! Да, жалок тот, в ком совесть нечиста.

Незалежно від того, чим закінчаться нинішні митарства Кучми, бо тут задіяні підкилимні важелі найвищого державного рівня, «людська слава» щодо справи Гонгадзе залишиться в народі вочевидь такою ж як і «народная молва» про царя Боріса і царевича Дмітрія.