Леонідас Донскіс: Ідея протистояння Росії та ЄС - дефективна

- Україні треба якось розпрощатися з цим політичним світом, де різноманіття вважається слабкістю. Треба потрапити у світ, де розмаїття вважають силою і об’єктом натхнення.

Одним із найцікавіших гостей Форуму видавців у Львові цього року був депутат Європейського Парламенту від Литви Леонідас Донскіс. Він презентував свою чергову книжку «Збентежена ідентичність та сучасний світ» та взяв участь у кількох цікавих дискусіях, під час яких задекларував, що вірить у європейське майбутнє України і те, що саме в ЄС Україна зможе знайти своє справжнє місце.

Отож, про схожість української та литовської історії, про несправжність протистояння Росії та ЄС, а також про те, як Україні вирішити протистояння між Заходом та Сходом, Леонідас Донскіс розповів в ексклюзивному інтерв’ю ZAXID.NET.

- Ви презентували на Форумі видавців у Львові книгу під назвою «Збентежена ідентичність і сучасний світ». Чому обрали саме таку тему?

- Так, ця книжка – про ідентичність. З одного боку, вона філософська. У ній ідеться загалом про все те, що відбулося з нами у ХХ, ХХІ сторіччях, що сталося з нами зараз, після розвалу Радянського Союзу. Того, як Західна Європа сприймає Східну, Центральну Європу. А з іншого боку, – це книжка певною мірою і особиста. Адже тут, з цим пластом теоретичним, економічним, йде жива розповідь, певний наратив і про те, що я сам пережив, просто читаючи західну літературу. Це дуже часто полемічні якісь фрагменти. Це й мої враження, які виникали, коли я зустрічався з текстами, з фільмами, з творами мистецтва. Такий собі сплав розповіді, теоретичного аналізу і, напевно, історичної інтерпретації. Це такий сплав, і в цьому розумінні, вважаю, ця книжка чимось схожа на книги Баумена, адже я й хотів, щоб вона була близька їм по духу. Звичайно, у мене свій стиль, своя манера. Зігмунт Баумен дуже сильно відрізняється від всіх авторів. У нього абсолютно унікальний соціологічний апарат, інший підхід до багатьох речей. Та, що стосується постановки питань, власне самих питань, і, напевно, оцього сплаву начала літературного і водночас філософського та соціологічного, ця книга потрапляє в категорію такого відкритого філософствування. Так, ніби не текст, не книга стає предметом аналізу, а саме життя, форми життя, ­­- те, що з нами відбувається.

- В Україні зараз активно обговорюють тему ідентичності – історичної, зокрема відносин із Росією. Як це відбувається у Литві? Адже під час презентації книги Ви наголошували на схожості в історії України та Литви.

- Так, звичайно, історія у нас схожа. У нас взагалі є велика частина спільної історії. Адже, все-таки, як історія Литви пов’язана однаково з історією Польщі та України. У нас же була спільна держава – Велике Князівство Литовське. Це була доволі прогресивна держава на ті часи з великими елементами політичної свободи, у всякому разі для знаті, для бояр.

З іншого боку, це спільне минуле важливе і тим, що з’явились якісь спільні траєкторії нашої історії. Ми втрачали свободу майже водночас, ми виборювали незалежність у дуже схожий час. В ХХ столітті ми пережили спільну катастрофу, спільне нещастя: окупацію балтійських країн та України. Ми втратили свою свободу, ми зрозуміли, що таке совєтизація країни. Потім ми визволялись фактично разом. Тому, щодо спільного розуміння, то у нас дуже близькі людські й виключно національні почуття одне до одного.

Щодо ідентичності, то це схожі речі. Адже, з одного боку, Литва є невеликою країною. Литовська мова дуже відрізняється від інших мов. Та тим не менше, історично сталося так, що саме литовська знать говорила і польською, і російською мовами дуже часто. Литва була все-таки в оточенні слов’янських мов та культур, хоч і дуже відрізняється своєю мовою. Україна теж. У неї сильна самобутня культура, своя національна мова. Але водночас Україна відіграла велику роль в історії Росії. Якщо йдеться про всю візантійську, сакральну історію, то в Україні вона багатша, ніж в Росії. Якщо йдеться про сучасну культуру, Україна дала Росії великих письменників: Микола Гоголь – український письменник, і при тому класик російської літератури. Мій улюблений письменник Михайло Булгаков – киянин. Це людина з України. Велика одеська література, вона збагатила різні культури: єврейську, російську. Але ж це Україна.

Литва дуже відрізняється у питанні мови від Польщі. У Литві народився Адам Міцкевич – великий польський поет, який вважав себе литовцем. Литва породила Чеслава Мілоша – великого поета, який теж вважав Литву своєю батьківщиною.

Є у нас спільне в ідентичності – це таке центральне європейське розуміння того, що ти можеш залишатися самобутнім, унікальним, але водночас брати участь не лише у своїй культурі, але й в іншій. Це спільність культур в хорошому значенні, коли відкидаємо імперські замашки й бажання маніпулювати, нав’язувати своє щось іншому народові. Але саме в хорошому плані, коли ти вдячний іншому народові, іншій мові за те, що якесь поле створюється, поле творчо-інтелектуальне, спільне. В цьому розумінні Україна дуже багата країна, дуже різноманітна. Вона належить і до східної Європи. А от Львів – це вже Центральна Європа. Місто дуже схоже і в архітектурному аспекті, і в культурному до Праги, Вільнюса, Кракова. І в Литві є частина Центральної Європи, є і Східна Європа, є якась частина північних країн, є балтійський вимір – через балтійське море. Отаких вимірів багато і в Україні. Це різноманіття. Тільки цікаво те, що Литва маленька країна, порівняно з Україною.

- Під час виступу Ви зазначали, що у дискусійних питаннях щодо ідентичності Україні допоможе Європейський Союз. Як саме?

- Так, я переконаний, що Україна повинна і має стати членом Європейського Союзу, і дуже вірю в це. По-перше, тому, що без України Європа неповна. Їй бракуватиме чогось дуже важливого. З іншого боку, Україна знайде свій контекст, своє справжнє місце. Так, є якісь питання про внутрішню різницю між Східною та Західною Україною. Добре. А де ж їх немає, на Заході, наприклад? Великі відмінності є в Італії – між північчю та півднем, велика регіональна різниця у Німеччині, а що говорити про Іспанію, де каталонці і баски – це зовсім різні світи. Та все ж це – одна країна.

Я вважаю, що Україні треба якось розпрощатися з цим політичним світом, де різноманіття вважається слабкістю. Треба потрапити у світ, де розмаїття вважають силою і об’єктом натхнення.

- Чи політика нового Президента України, нової влади сприяє цьому руху до Євросоюзу?

- Я розумію, що новий Президент України не є великим ентузіастом НАТО. Він опирається на те, що і волевиявлення народу теж нема, оскільки є великі відмінності в ставленні до цього питання. Ну добре. Та що стосується Європейського Союзу, то і колишній Президент України пан Ющенко, і сьогоднішній Президент – пан Янукович, - вони все ж виявили сильну позицію, що треба підтримувати якнайближчі стосунки з Європейським Союзом. Взагалі, хочу вірити, що ця позиція не буде ревізуватися, що вона залишається важливою для України. Повірте, я знаю, що в Європейському Парламенті, в якому я працюю, представляючи Литву, багато країн, зокрема, Литва, Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, – чекають, коли Україна приблизиться. І не лише у межах програми Східного партнерства, де виступає не лише Україна, але й Вірменія, Грузія, Азербайджан. Ми ж розуміємо, що Україна все ж ближча до Європи, аніж закавказькі країни. Там можна говорити про древні прекрасні культури, та Україна у всіх відношеннях просто ближча:  географічно, культурно. Тому, думаю, Україна все ж буде в Євросоюзі. Питання в тому, наскільки активно політичний клас, еліта України працюватимуть у цьому напрямі, чи доведеться більше працювати громадським діячам, інтелігенції, журналістам, творчій інтелігенції, чи цим серйозно займуться політики. Хотілося б, щоб цим займалися політики і влада дуже серйозно. Щоб це було швидше та більш м’яко.

- Тобто зараз замало активності у цих колах?

- Зараз Україна не посилає якихось чітких знаків Євросоюзу щодо своєї сильної позиції. Я б хотів, щоб Президент країни і політична еліта скерувала чіткі знаки, сигнали: «Панове, ми з Вами, ми хочемо вже розпочати переговори. Такі, як й інші країни. Це не просто дружба, це не просто партнерство. Ми хочемо членства в Євросоюзі!». Хочу, щоб ці сигнали з’явились якнайшвидше.

- Якими мають бути ці сигнали?

- Думаю, що хорошими сигналами була б участь України в якихось великих економічних, культурних проектах. Можливо, навіть в оборонних європейських проектах. Якщо не членство в НАТО зараз, коли немає особливого бажання, то хоча б якесь партнерство з НАТО, наприклад. Треба запропонувати спільно розробляти проекти, вони виходять від нас, з України, щоб ми робили щось разом.

Знаєте, в Європі зараз існує безліч можливостей для співпраці. Це стосується Європейської Комісії, Європейського Союзу, різних фондів, освітніх програм. Напевно, треба, щоб більше українських студентів було в Європі, щоб більше в Європу приїжджали люди. Це буде створювати нові покоління. Треба більше програм культури, едукації, просвітництва. Це буде працювати на користь України.

- В одному зі своїх блогів Ви писали, що Росія виграла нинішню пропагандистську війну проти Заходу. Нова влада в Україні доволі активно йде на співпрацю з Росією. Як це вплине на рух України до ЄС?

- Треба зрозуміти одну просту річ, що, на жаль, Росія досі виходить з позиції протистояння з Європейським Союзом. Я розумію, може, НАТО викликає якісь асоціації не зовсім приємні у Кремля. Але Європейський Союз, я вважаю, це давно вже партнер, і дуже близький партнер. Тому вважаю, що ця ідея протистояння, протиборства - чимось дефективна, і напевно, треба її відкинути одного прекрасного дня. Це заважає й Україні. Оця дилема абсолютно несправжня, яку ставлять перед Україною – ви з нами, чи з ними? Господи, та з ними і з вами! По-перше, з ними, бо наше місце в Європі. А якщо ми станемо членами Євросоюзу, то ми станемо ворогами вашими, чи що? Звичайно, що ні. Це ж логіка співробітництва. Треба відкинути всі ці неправдиві дилеми, які, на жаль, створює іноді російська преса. Цього треба позбавлятися. Тут нема протистояння. Тут є нормальне партнерство. До цього треба прагнути. Треба по-іншому підійти до питань і по-іншому їх формулювати. Тоді все може стати на свої місця.

- Чи подобається вам Львів? Ви тут вперше?

- Дуже гарне місто. Я знав, що це гарне місто, але я вперше в ньому. Воно мені нагадує дуже красиві міста Австрії, Угорщини. Я вже казав жартома своїй дружині, що якби раптом я опинився в еміграції, то Львів був би для цього прекрасним містом.

Довідка ZAXID.NET 

Леонідас Донскіс народився 13 серпня 1962 року в місті Клайпеда, Литва. Член Європейського Парламенту. 

 Опублікував двадцять три книжки, десять з яких – англійською мовою. Поле його наукових зацікавлень окреслюється політичною теорією, історією ідей, філософією культури. У своїй суспільній діяльності притримується неекстремістських позицій та пропагує лібералізм, натомість є противником насильницької політики.

Його книги: «Влада і уява: Дослідження в області політики та літератури» (Power and Imagination: Studies in Politics and Literature (New York: Peter Lang, 2008)), «Форми ненависті: Проблемна уява в сучасній філософії і літературі» (Forms of Hatred: Troubled Imagination in Modern Philosophy and Literature (Amsterdam & New York: Rodopi, 2003)) та інші. Його твори, написані литовською та англійською мовами, перекладені данською, естонською, фінською, французькою, німецькою, угорською, італійською, польською, португальською, російмькою, шведською і українською. 

Читав лекції і проводив дослідження у США, Великобританії і Європі. Він також є Запрошеним Професором Соціальної і Політичної Теорії в Університеті Vytautas Magnus в Каунасі (Литва).