Львів: політичний балаган

Заклик ігнорувати вибори – це було б занадто примітивно для політично стурбованого Львова. Ігнорування – це пилатівське вмивання рук. Набагато цікавішим і дієвішим був би бойкот, тобто свідома протестна позиція.

Таке враження, що політичний Львів зав'яз у хибних міфах. Це ще нічого, що для всіх інших Львів постає політично міфологізованим - мовляв, оплот українськості, взірець патріотизму, вотчина правого руху. Куди гірше - що політичний Львів сам себе сприймає крізь призму міфу, чи то пак стереотипу.

Проблема помилкової самоідентифікації Львова постійно болить, резонує і б'є по ньому ж першому. Останнє десятиліття Львів уперто сприймає себе таким, яким він не є. Звідси й усі проблеми. Оскільки на носі чергові вибори, то Львів знову поставатиме електоральним донором і тупеньким карасиком, для якого знову готуватимуть наживку. Є сенс про це поговорити.

У цієї розмови є два аспекти. Перший: на що конкретно може «клюнути» Львів цього разу, враховуючи екстренні умови виборів і довгожданий початок декумиризації? Другий: що собою являє Львів ідеологічний; яке ментальне прокрустове ложе тут сформовано і чим/ким воно може бути заповнене найближчим часом.

Ідемо за порядком.

Дамо ляпас чи проковтнемо?

Дочасні вибори-перевибори-переперевибори львів'янам подобаються. Понад 70% виборців готові хоч завтра відвідати урну з тризубом. А це означає, що Львів укотре сповідує громадянську позицію і хоче брати активну участь у політичному спектаклі. Може, для когось це прозвучить якось по-абсурдному, але така заангажованість у ці самі політичні спектаклі засмучує. Передусім тим, що мимоволі (чи свідомо?) Львів законсервовує потворний український політикум. Допоки Львів стрункими шеренгами ходить на вибори  і з року в рік голосує за тих самих акторів - доти в цій країні нічого не мінятиметься, а основні гравці лише посилюватимуть свої метастази в політикумі. Активна, а іноді й гіперактивна позиція політичного Львова є злом для України, бо пролонгує її конання та поглиблює безвихідь.

Заклик ігнорувати вибори - це було б занадто примітивно для політично стурбованого Львова. Ігнорування - це пилатівське вмивання рук. Набагато цікавішим і дієвішим був би бойкот, тобто свідома протестна позиція. Пропоную на мить пофантазувати. Уявіть, що явка львівських виборців не дотягує навіть 30%. Або ж більша половина голосів віддана графі «проти всіх». Уявіть, що регіон, який для всіх інших є міфологізованим мірилом політичної позиції, дає розкішного ляпаса всій дискредитованій політиці. Зробила б це млявувата Житомирщина чи Вінниччина - не той ефект. А Львів, експлуатуючи міф оплоту, взірця і далі за текстом, запросто міг би переламати хребет усій політичній еліті, яка паразитує не в останню чергу на Львові.

Перефразовуючи цю ситуацію на побутовий лад, ідеться про зовсім прості речі. Дострокові вибори є тестом на самоповагу Львова, який усі ці роки терпляче давав карт-бланш усім патріотичним демагогам. Львів зуміє дати їм ляпас - а чи покірно проковтне плювок?

Завжди хочеться вірити в краще - і в той же час розумієш, що недарма саме у Львові стоїть пам'ятник Мазоху.

БЮТ піде на екстрім?

Чим цього разу політики візьмуть Львів? Та все тим же. Справою політтехніки стає знайти меседжі, які б корелювалися з самонавіяною думкою політичного Львова. Беремо най... варіант - Львів ковтає і йде на вибори. В цьому разі можна спрогнозувати якість і суть наживок, підготованих для Львова.

Почнемо з політичної сили, яка найбільше наслідила у Львові. Зомбування, яке косою і пряником проводив БЮТ останні 4 роки у Львові, дає свої плоди. Що би не робила Юля Володимирівна, з якими «бандитами» би не колєгувала, які б конституційні перевороти не планувала - у Львові вона має 30% людей, які на смерть стоятимуть за неї. Це є той нульовий рівень, той рівень моря, за яким орієнтуються бютівці.

Однак відкат виборців цілком можливий, зважаючи на останні події. Тому цього разу тимошенківці можуть піти на крайнощі. Інертного львівського виборця БЮТ буде утримувати традиційною для Тимошенко риторикою жертви (тоді Порошенка, а тепер Балоги). А для всіх інших західняків може вибухнути важка передвиборча артилерія, яка навіть може порушити рамки дозволеного. На кону стоїть повнота влади, оскільки БЮТ сам себе загнав у політичну ізоляцію (з НУ-НС любові не буде вже ніколи, а йти в обійми з Партією регіонів - це ще гірше). Тож мусить статися щось, що сколихне. Наприклад, замах на життя прем'єрки включно з реанімацією, тривалим перебуванням на волосині і чудодійним воскресінням. Це буде грамотний римейк 2004 року - адже тоді не отруєний Ющенко не мав ніяких шансів на повномасштабну перемогу.

В умовах політичного пату Юлю Тимошенко може врятувати лише крайній сценарій, який межуватиме з цинізмом. Така ціна не лише електоральної, а й моральної перемоги БЮТу. Треба розуміти, що перед Тимошенко стоїть надважке завдання - не просто зберегти свого виборця, а й розширити його. Причому значно. Електоральних і логічних ресурсів для цього нема. Тому доведеться ставити на екстрім. Політичне співчуття людей не спрацює, тому БЮТ повинен добратися до фізіологічного, морального співчуття. А це вже перебуває в площині «життя - смерть». Особливо це може спрацювати в релігійному Львові.

Це - лише версія.

«Наша Україна» готує підміну

Усі інші жнивці на львівській виборчій ниві будуватимуть свої стратегії на чиннику 2 вересня. За всіма ознаками солідарні голосування БЮТ і ПР дійсно підпадають під термін «конституційний переворот». Міняти форму державного ладу в країні без попереднього обговорення з політичними силами, ні тим паче з суспільством - це не жарти. Тому дострокова виборча кампанія-2008-2009 буде своєрідним ноу-хау.

Це буде не змагання політичних сил за голоси виборця, а безцензурна боротьба більшості політичних сил проти однієї, де трофеєм буде політичне знищення тієї самої однієї. Як показує практика, відтепер кожні дострокові вибори викидатимуть когось за борт. Торік це сталося з Соцпартією Мороза, а тепер жертвою призначили БЮТ. Ніхто не знає, які компромати на Юлю напрацював Балога. Він і посадити може, бо знайдуть за що. Ставка дуже висока, і це ще один аргумент на користь описаних вище фатальних сценаріїв.

Усю технологічну роботу з очорнення БЮТу здійснюватиме «Єдиний Центр», «Свобода» й аналог Української правиці, якщо такий буде. На цьому тлі «Наша Україна», яка явиться під назвою Блок Віктора Ющенка, офіційно розпочне президентську кампанію свого лідера. Досить скромні рейтинги НСНУ змушують цю політичну силу йти на свідомий обман виборця. Львів'ян будуть агітувати підтримати Ющенка як реально українського президента і патріота. Ілюструватимуть це сильними ходами Президента - Голодомор, об'єднання церков, антиросійська позиція щодо Грузії, твердість у розпуску парламенту, чіткість пронатовського курсу.

Тобто, на парламентських виборах львів'ян змусять голосувати за Президента. Типовий обман споживача, коли замість ковбаси йому дають соєвий виріб не лише такої ж форми й кольору, а й того самого виробника. Іншого виходу, як вдатися до підміни понять, у «Нашої України» немає. Вона собою не представляє рівно нічого, крім як ікони Ющенка. Оскільки зараз ікона на підйомі, то нащо напружуватися? Для Блоку Віктора Ющенка це не будуть парламентські вибори. Це будуть просто вибори.

Колізія зі «Свободою»

За допомогою цієї політичної сили можна вийти на розмову про ідеологію. Кожен перехожий скаже: «Свобода» є єдиною ідеологічною партією суто правого спрямування. Це - красномовна ілюстрація того, в якому викривленому ідеологічному стереотипі перебуває Львів.

За всі останні роки Львів не підтримав жодну праву силу. За винятком НРУ В'ячеслава Чорновола. Хоча теза про культурно-мовний федералізм, а згодом парламентський конструктивізм перекреслює всі заслуги покійного Чорновола перед правим Рухом. Кого далі підтримував Львів? Марчук, Кучма, Тимошенко, Ющенко. Жодного правого. Марчук узагалі ніхто, Кучма - без коментарів. Тимошенко - чітко виражена ліва ідеологія. Сповідуваний нею солідаризм є модернізованою концепцією класового суспільства, солідаризм напряму конфліктує з правим світоглядом. Управління економікою - ручне, і це - соціалістичний примат держави. Основний акцент уряду на соціальні програми розрахований виключно на споживацьке, пролетарське суспільство. За цими властивостями Тимошенко є навіть не соціал-демократ, а соціаліст. Причому не європейського чи скандинавського типу - а пострадянського.  

З Ющенком ще складніше. Світоглядно він начебто ліберал. Лібералізм мусить бути начинений або національною складовою, або космополітичною. Ющенко складає враження національного ліберала, але малодіяльного. Все своє національне єство Президент сублімує на приватному рівні (зачудування Трипіллям, пасіки, вишивки) і лише іноді переводить в політику. Він є правим політиком лише в тому аспекті, що сповідує домінант особистості над державою. Але ліберальна сутність Ющенка не дозволяє йому бути політиком правого спрямування, тобто визнавати домінант національного. Тому ідеологічно Президента треба вважати лібералом з національним присмаком.

Ось у такому ідеологічному вакуумі невипадково перспективізується «Свобода» як єдиний представник правої течії. І це - феномен. Бо основні постулати (в тому числі передвиборчі) свідчать, що «Свобода» за всіма параметрами найбільш близька до соціал-революціонізму. Для багатьох це може прозвучати шокуюче чи образливо, однак із суто політологічного погляду «свободівці» - це есери (крайня ліва течія початку минулого сторіччя).

Тезово порівняймо тотожні програмні засади есерів та «Свободи». В есерів пропорційне представництво у владі, а в «Свободи» - пропорційне представництво в органах влади українців та представників нацменшин. В есерів - обов'язкова просвіта, а в «Свободи» - зобов'язати всіх держслужбовців використовувати українську мову, поширювати правду про ОУН-УПА на території держави засобами соціальної реклами. Ідентичними також є позиції щодо соціалізації землі, націоналізації економіки - що тут є від правого руху, який будується на приватній власності і підтримується яксамраз власниками? Призначення на провідні посади генетичних (саме генетичних) українців бажано з нормальними прізвищами на -енко - це суто есерівська доктрина так званого лівого націоналізму. Нагадаємо, центром світогляду правих є особистість і її свобода...

Феномен «Свободи» полягає в тому, що ліва есерівська природа, виразником якої, зазвичай, є ображений на всіх і вся хтось, наклалася на ображеного і утисненого українця. Ідеологія «Свободи» виглядає правою лише завдяки тому, що соціальний протест (основу всіх крайніх рухів) замінено національними викликами. Риторика - права. Методи боротьби - ліві (державний протекціонізм тощо). Цю суміш «Свобода» вміло збалансовує. Але це аж ніяк не відтіняє глибинного соціал-революційного вектору «Свободи». Просто тут і зараз, у Львові й Україні, національний протест є більш затребуваний і більш прорекламований, аніж суто соціальний.

Замість висновку

Ідеологічно Львів перебуває в уявному світі і підтримує або лівих, або лібералів. Насправді ідеологія тут нікого не цікавить. Це є справою політологів і дослідників - копатися в ознаках ідеологій і робити незручні для політиків висновки.

Наостанок насмілюся висловити непопулярну думку, що Львів рано чи пізно скотиться до прагматичного анархізму. Стан безвладдя все більше буде подобатися. Всі політичні потрясіння в столиці будуть сприйматися тут як неодмінна риса національного буття і тло для своїх справ. Економічний анархізм уже процвітає - всі торгують де можуть і чим можуть. Усі заробляють гроші як можуть. Безідеологічне чиновництво залюбки живе з бюджету, державного і міського. А люди залюбки ідуть на вибори і з року в рік підтримують тих, хто все це забезпечує.

Фото зі сайту www.pravda.com.ua