Львів за своїм нутром є старою Європою, – Сашко Ушкалов

«...так сталося, що цей світ ще й досі має парадокси, які мені не пощастило збагнути. один із них – чому жінки так сильно люблять цілуватися одна з одною :)»

Харків'янин Сашко Ушкалов більше знайомий молодому читачу через книгу «БЖД». Хоча до цього роману Сашко видав збірку поезій та збірку п'єс. Те, що Ушкалов - талановитий прозаїк, першим зауважив інший харків'янин - Сергій Жадан. Саме представником генерації-2000 називають Ушкалова.

Про сучасну літературу, ненормативну лексику, Львів та Харків, молодь та секс - в ексклюзивному інтерв'ю ZAXID.NET із Сашком Ушкаловим.

- Чим займається Сашко Ушкалов? Ходять чутки, що він науковець і журналіст...

- Це навіть не чутки, це правда. Зараз я себе називаю «майже кандьором», тобто майже кандидатом наук. Уже закінчив писати дисертацію про Юліана Шполу, одного з представників Розстріляного відродження, що мешкав і працював у Харкові. Це був цікавий проект, що включав у себе кілька журналістських розслідувань, починаючи з архівів СБУ й закінчуючи сільськими музеями. Проте до науки навряд чи повернуся. Кілька років тому активно працював журналістом, останнє місце роботи - харківський журнал «Афіша». Хоча, знов таки, до журналістики я теж навряд чи повернуся, хіба вестиму авторські колонки в котромусь із видань, що припадуть мені до душі. Наразі маю прострочене на 4 роки посвідчення преси одного з київських часописів. І воно вже кільканадцять разів виручало мене в пригодах з міліцією.

- Перша твоя книга - збірка поезій, друга - п'єси, наступна - роман. Що буде далі? Кіно? Казки?

- Залюбки знімав би короткометражі, думаю, після нового року цим і займуся. Таким собі любительським порн... ой... кіно. Маю купу ідей, камеру й ноут, власне, все, що для цього треба. Щодо казок, то урочисто присягаюся стати зе бест українським казкарем, якщо доживу до 50-ти років.

- Про «БЖД». Ненормативна лексика в тексті - це бажання сподобатись молодим читачам чи це така мода у молодих авторів?

- Це бажання бути реальним. В сенсі - не «реальним» пациком, а більш-менш реальним автором. Я якось кепсько собі уявляю чувака в спортивному костюмі й кєпці, що звертається до вас на темній вулиці зі словами: «Перепрошую, а чи не будете ви такі ласкаві позичити на хвильку мені свого телефона, хочу зателефонувати матусі й сказати, що я скоро буду вдома, аби та не хвилювалася». Я не люблю ганятися за модою...

- Чи правда, що ти курсову роботу захищав за творчістю Подерв'янського, і за його творчістю, власне, не мистецькою, а письменницькою? І як на це відреагували в навчальному закладі?  Де можна прочитати цю наукову працю?

- Абсолютна правда! Як відреагували, не зовсім пригадую, але, здається, мені запропонувала цю тему одна з викладачок моєї кафедри. По-моєму, саме так усе й було. Захист роботи був вельми цікавим - я намагався сипати цитатами, але кожне ненормативне слово доводилося заміняти на «паралелепіпед», Альма Матер, усе-таки... Сам курсов'як почитати наразі ніде, бо я загубив свій примірник, проте ідея мені подобається. Гадаю, спробую достукатися в архів свого універу й зробити копію.

- Ти співпрацюєш з харківськими театрами. Розкажи про цю співпрацю.

- Я мало що про це знаю. Пригадую лишень те, що на одному з харківських театральних фестивалів «Курболесія» було зроблено флеш-постановку кількох моїх п'єс. Потому за мої п'єси брався один із молодих харківських театрів, але я вже давно нічого від них не чув. Певно, обламалися.

- Харків і Львів - два міста, де багато студентів, міста, які розташовані на різних географічних «полюсах» держави. Що спільного і відмінного в культурі двох міст, зокрема, чим кожне місто «бере»?

- Про це можна дуже довго говорити. Просто Львів - він за своїм нутром є старою Європою, а Харків - це урбаністичний Схід. Ці два фактори накладають свій відбиток на музику, літературу, живопис й інші креативні речі обох міст, роблячи їх абсолютно різними.

- Як часто буваєш у Львові? Чи міг би порівняти харківську і львівську молодь? Що їх об'єднує і що роз'єднує?

- До Львова приїжджаю мінімум раз на рік. Щодо молоді, то вона мало чим відрізняється, окрім того, що в Харкові молодь переважно російськомовна, а у Львові - навпаки. В усьому іншому різниці майже немає. Ті самі інтереси, ті самі соціальні групи... Єдине, що мені здалося дивним - у Львові дуже мало емо. Принаймні під час Форуму видавців я їх майже не бачив. Хтозна, можливо, вони на ці чотири дні виїхали до Карпат, бо їхні вразливі серця навряд чи витримали б такий шарварок у місті (усміхається). Точно, гадаю, саме так і було. Вони задепресували і виїхали до Карпат.

- Як тобі Львів, чи маєш бажання тут працювати? Ким? Чи є така можливість?

- Дуже люблю Львів, і це одне з небагатьох міст, окрім Харкова, де я би напевно зміг комфортно почуватися. Хоча уявити, що я назавжди переберуся до Львова, мені якось важкувато. Я міг би приїхати на рік-два, попрацювати ді-джеєм, ведучим новин або журналістом... Але навряд чи у львівських FM-станцій, телеканалів або друкованих ЗМІ вистачить бабла, аби мене зацікавити (жартую).

- Чи правда, що побут Львова спочатку тобі геть не припав до смаку? «Мы жили в абсолютно дурацком общежитии на пятнадцать-двадцать коек. Мыться ездили на вокзал», - це твої слова з сайту «Первая столица».

- Ця репліка, вирвана з контексту, звучить аж надто радикально. Гадаю, у ваших читачів може скластися враження, що я взагалі ненавиджу Львів, хоч насправді все це дурня. Будемо вважати, що все це «особливості перекладу», бо точно пригадую, що давав інтерв'ю «Першій столиці» українською. А про львівську гуртягу на вулиці Тиктора розповідав, як про одну з цікавих пригод, що її мені довелося пережити за ті кілька днів у вашому місті. Гуртяга там справді гнітюча. Я разом з іншими молодими письменниками мешкав у великій казармі, ліжок на двадцять, рулити до клозету треба було по коридору, а потім через довжелезний балкон. В клозеті було просторо - два товчка й раковина. На моє питання, а де тут душ, комендантка гуртяги дістала з-під брудної раковини шматок запліснявілого гумового шлангу й стала пояснювати, що от, мовляв, береш цей шланг, синку, вдягаєш його на кран умивальника й ллєш собі на голову холодну воду, що буває з шостої до дев'ятої ранку. Ми з полтавським поетом Миколою Леоновичем дружно поржали і їздили на залізничний вокзал у залу для військових. Там, здається, був душ за 7 грн. В останній день у нас скінчилося бабло, тобто було рівно 7 гривень на двох, тому добра тітонька погодилася нас пустити вдвох в один клозет із душовою кабінкою. Робити було нічого, тому ми здуру погодилися, але коли виходили звідти, то решта бажаючих помитися поглядали на нас, ніби на двох геїв. Словом, дурацька була ситуація. Така «битовуха» трохи зіпсувала враження від міста, але під час наступних приїздів все було о'кей, бо я мешкав або в готелі «Відень», або знімав якісь маленькі затишні квартирки в центрі.

- На твою думку, буває жіноча і чоловіча проза-поезія?

- Безумовно, такий розподіл існує, але тут варто бути дуже обережним. Література - вона як шмотки... Є жінки, які вдягаються в чоловічий одяг, є чоловіки, яких пре вдягатися в жіночий... Є стиль унісекс... Якщо ви розумієте, про що я. Тобто чоловік може писати жіночу літературу, а жінка - чоловічу... Усе це дуже заплутано. І мені так здається, що чим далі, тим більше межі між чоловічою й жіночою літературами стираються.

- У межах Форуму видавців у Львові визначали секс-символ української літератури. Як ти ставишся до такого своєрідного піару української літератури?

- Це якийсь дивний піар, як на мене. Література має піаритися якісними текстами, а не конкурсами на звання секс-символу. Бо чому б тоді не провести благодійний боксерський турнір між українськими письменниками? По-моєму, було б весело й видовищно (сміється).

- Власне, у коментарях на сайті газети «Друг читача», де відбувалося голосування, кілька людей вписали тебе у секс-символи... Як ти ставишся до того, що для певного проценту читаючих українців ти є «секс-символом української літератури»?

- Ніяк не ставлюся.

Витяги із ЖЖ Ушкалова:

«так сталося, що цей світ ще й досі має парадокси, які мені не пощастило збагнути. один із них - чому жінки так сильно люблять цілуватися одна з одною :)»

«їду вчора в маршрутці й так вийшло, що було в ній доволі багато батьків, діти яких, рочків від 5 до 8, говорили чистою, гарною українською. а навпроти них сиділо дві гламурні тьолки в полушубках з дорогими телефонами. і от одна з них і каже іншій: гм, какіє еті хахлята смєшниє са сваім украінскім... а як по мені, так гламурні тьолки смішні...»

«вчора під сбу до мене підходить гопуватий тип, дістає диктофон і каже:

- обласне радіо, можна поставити вам одне питання?

- можна...

- от скажіть, зараз криза, це якось позначиться на вашому фінансовому стані? на вашій зарплатні?

- ні, не позначиться... в мене з цим усе добре, я безробітний )))»

Довідка ZAXID.NET

Сашко (Олександр) Ушкалов - поет, драматург, перекладач. Народився у 1983 році в Харкові.

Автор поетичної збірки "Перипатетика-блюз" (2002), збірки абсурдових п'єс «ESC» (2006), роману «БЖД» (2007). Упорядник антологій «Харків FOREVER», «Сьоме око», електронної українсько-німецької поетичної антології «10 ЄВРОпейців».

Фото зі сайту www.kuzmuk.com