Львівська обласна "фронтова" лікарня

Для цієї лікарні війна не закінчилась. Будівля виглядає так, ніби щойно закінчився авіаналіт або артобстріл. Це Львівська обласна клінічна лікарня, комплекс якої розташований на вулицях Чернігівській та Некрасова. Лікарі тут працюють у приміщеннях, з'їдених грибком, а хворі лежать в умовах подекуди гірших, ніж у колишніх військовополонених.

Писати про нашу медицину – справа непроста і водночас дуже делікатна. Її стан не прийнято обговорювати. Намагаючись написати про лікарську помилку чи технічне оснащення якогось закладу охорони здоров’я, потрапляєш в атмосферу всеохопної, так і тягне сказати – корпоративної змови. Лікарі, які не бажають говорити, посилаючись на етику та лікарську таємницю, міліція, яка не бажає бачити порушень, які, буває, вчиняють люди у білих халатах і чиновники, що просять: «Лишіться ви тої теми, нащо воно вам треба». Цікаво, що навіть прості, необтяжені владою громадяни вважають за краще промовчати.

Від хвороби ніхто не застрахований. І міліціонер, і чиновник, і прокурор можуть опинитись на лікарняному ліжку в руках тих самих лікарів. Саме тому всі й воліють промовчати. Від лікарняного ліжка, звісно, не варто зарікатись, але бувають випадки, коли змовчати просто неможливо, тож сьогодні традиція мовчання буде порушена…

Знайомство з лікарнею

Якщо хтось із користувачів Інтернету захоче дізнатись щось про Львівську обласну клінічну лікарню, то без зусиль знайде через пошукові системи її сайт. На цій сторінці гордо майорить український прапор та напис «Здобутки за роки незалежності». Тут є і про історію лікарні, і про новітні технології та методики лікування. Є прекрасна фотогалерея з мальовничими світлинами.

Після перегляду цього сайту в користувача Інтернету виникне маса позитивних емоцій. Настільки позитивних, що він, імовірно, забажає поправити у цій лікарні власне здоров’я. У пацієнта, якого  привезуть сюди з району на зігнилій санітарній машині всі ілюзії щодо респектабельності лікарні розвіються вже по дорозі. Але якщо хтось прибув до лікарні самотужки, то нехай буде готовим до шоку від контрасту між прилизаною віртуальністю та жорстокою реальністю.

   

Якщо підходити до центрального входу лікарні, складається враження, що перед вами – старовинний палац на стадії реставрації. Це монументальна будівля з плямистим, імовірно підготовленим до побілки фасадом. Картину дещо псують жахливо брудні зелені смітники-кошики, та це вас не має насторожувати, бо ми всі знаємо, у якій країні живемо.

   

Масивні двері ведуть до широкого коридору, звідки можна потрапити до гарно відремонтованої реєстратури та приймальної з сучасно обладнаними оглядовими кабінетами. Вас оглянуть, оформлять і тільки після цього ви зрозумієте, куди насправді потрапили…

Територія лікарні буквально засипана брудом. Недопалки, пластикові пляшки, переповнені смітники. (Здебільшого роль смітників тут грають потріскані пластмасові відра. Дорога між корпусами у такому стані, ніби по ній систематично їздять танком. Машиною по таких ямах їздити не бажано.

Ззаду головний корпус виглядає так, ніби по ньому стріляли з тих самих танків. Якісь добродії ставили у лікарні пластикові вікна з таким завзяттям, що з тилу головного корпусу позлітала вся штукатурка і навіть багато цегли. Що сталося, те сталося, напевно, подумали лікарняні господарювальники і, щоб понищена цегла не пропадала, засипали нею ями у дворі.

   

Такий розстріл для лікарні – не дивина. На території чимало напівзруйнованих приміщень, з яких осипається цегла та штукатурка. Всі ці продукти руйнування преспокійно лежать біля лікарняної кухні  та пологового будинку. Сам пологовий, імовірно, зазнав прямого попадання, оскільки у його задній стіні чорніє діра, в яку автору цих рядків без зусиль вдалося пролізти.

   

Веде ця діра у підвали під пологовим будинком, які, при грамотному підході до справи можуть стати основною статтею доходу лікарні. Їх можна здавати Голівуду для зйомок фільмів жахів. Уявіть собі низькі коридори, зі стель яких звисає грибок, пліснява та павутина. Над головою ідуть труби опалення, підперті дерев’яними колодами. Колись сюди вели вузькі гвинтові сходи, але тепер їх перегороджують дошки. На думку приходить фантастичний сценарій:  лікарі знають, що в підвалах поселилися монстри, і перекрили їм доступ на верх дерев'яними барикадами.

Є на території і корпус, якому пощастило ще менше. Приміщення з табличкою «Фізіотерапевтичний кабінет» стоїть з вибитими вікнами, розмальований графіті. Всередині кабінету – руїна, як після удару авіабомби. Ніяких спроб відремонтувати це приміщення – не робилося. Можливо, це і є одним із задекларованих в Інтернеті досягнень лікарні за часів незалежності. Незалежні доктори вигадали новітній спосіб лікування пацієнтів – не застосовуючи таких пережитків минулого, як фізіотерапія.

Не можна сказати, що у лікарні не ведуть жодних ремонтних робіт. Є відремонтовані приміщення та палати, але практично всюди через новий ремонт вже знову проступає грибок, який є справжнім лихом для лікарні. Для астматиків та людей з алергіями більш страшного місця годі собі уявити.

Судячи з того, що на корпусах подекуди трапляються пластикові стічні труби, питаннями замокання керівництво лікарні цікавилося, але я побачив та сфотографував одну трубу, яка була розбита на висоті п’яти метрів. На такій висоті вона не могла пошкодитись випадково. Отже, можна припустити, що її ставили вже дірявою.

Територію лікарні я досліджував кілька днів і кожен день зустрічав якусь ремонтну бригаду. Одна копала яму біля котельні та матюкала старі труби, які треба міняти, а не латати, інша збиралась міняти якісь водяні вентилі. Було ще два електрики, які длубалися у електрощиту. Поміж щільного потоку ненормативної української лексики проскочила фраза: «Це все ще 30 років тому треба було викидати».

Взагалі електрична проводка у лікарні виглядає досить дико. Кабелі ідуть по фасаду, іноді проходячи прямо поперек вікон і ховаються у наскрізь іржаві шафи трансформаторів.

У самих приміщеннях картина наступна: у головному корпусі, якщо піти направо від реєстратури і пройти кабінет з написом «Адміністрація», біля сходів можна натрапити на купку собачого лайна. Зліва в кінці коридору кілька "розстріляних" крісел-каталок, на які страшно сідати. Особливо кумедно виглядають написи: «Без масок і бахіл не входити», розміщені на фоні вкритої пліснявою стіни.

Ну і запах, важкий запах медикаментів, плісняви та розкладу, який відчувається в усій лікарні. Цей запах постійно нагадує пацієнтам про плинність буття.

Варто віддати належне прибиральницям. Брудних палат у лікарні я не бачив. Склалося враження, що медичні працівники борються з розрухою мірою своїх сил та можливостей. Сумно визнавати, що така боротьба без фінансової підтримки приречена на невдачу.

З висоти керівної посади   

Головний лікар, депутат обласної ради Михайло Гичка погоджується, що ситуація у лікарні – не з найкращих.

- Бюджетних грошей на все не вистачає. Ми отримуємо 100% на зарплати, практично 100% на сплату комунальних послуг. Медикаментами забезпечені десь на 20-30%.

- А кошти на ремонт? – запитую я.

- Ніяких коштів на капітальні ремонти ми не отримуємо. Всі ремонти, які проведені, ми зробили, залучивши позабюджетні кошти. Так сталося, що весь тягар фінансових проблем лікарні покладений на плечі наших пацієнтів.

- Як харчуються пацієнти?

- Харчування просте. М’яса в нас не буває, хіба що курятина. Зрештою, 80% наших хворих – це прооперовані, а вони не потребують особливого їдження.

У департаменті охорони здоров’я Львівської ОДА мені підтвердили, що головний лікар установи та адміністрація лікарні неодноразово зверталися в обласний департамент охорони здоров’я (ДОЗ) з проханням «щодо виділення додаткових коштів на медикаменти, продукти харчування, медичне обладнання, інші видатки, які по мірі внесення змін до обласного бюджету Львівщини частково забезпечувалися».

Фраза «частково забезпечувалися» наштовхує на думку, що упродовж багатьох років лікарня отримує далеко не ті кошти, які потребує насправді. Проте головний лікар все ж таки знайшов спосіб хоч якось допомогти пацієнтам.  Ось інформація зі сайту лікарні: «10-11 травня 2011р. за клопотанням головного лікаря ЛОКЛ п. М.Гички лікарню відвідали мощі Св. Анастасії Узорішительниці. Відбулась Свята Літургія з участю представників синоду Української Православної Церкви та грецьких монахів. Працівники шпиталю та пацієнти мали можливість прикластись до мощей та помолитись».

Оздоровлюватись доводиться молитвою та постом – інакшої можливості пацієнти не мають.

Стосовно коштів на ремонт з обласного ДОЗ повідомили, що гроші на капітальний ремонт все ж таки виділяли:

2011 рік  ̶ 70,6 тис. грн.

2012 рік  ̶  45 тис. грн.

2013 рік  ̶  45 тис. грн.    

45 000 гривень – це трохи більше за 5500 доларів. Той, хто робив у себе ремонт, знає: щоб якісно зробити невеличку ванну у звичайній квартирі, треба приблизно 2000 доларів. А для величезної лікарні 5000 не вистачить, щоб лагодити те, що за рік ламається.  

Не хлібом єдиним

Проблему харчування у  Львівській обласній лікарні варто розглянути більш детально. Почувши від головного лікарі, що м’яса тут не буває, а 80% пацієнтів «не потребують особливого їдження», я відразу ж відправився на лікарняну кухню і був приємно здивований нею. Кухня розташована у маленькій двоповерховій будівлі, і це ЄДИНА у лікарні будівля, де взагалі немає грибка! На кухні працюють здебільшого старші жінки, які підтримують її у цілковитій чистоті!

   

- Отут ми варимо їжу, тут наші плити, нам би ще плитку на підлозі поміняти, бо вже стара і потріскалася, і було би взагалі добре,  ̶  розповіла мені одна з працівниць кухонного корпусу.

Кухонне обладнання стареньке, ще з радянських часів, але все працює. Особливо вразила мене гладенька, пофарбована на біло колода для розділки м’яса. Фарба ніде не ушкоджена, бо м’яса тут справді не було мало не з радянських часів. Яскраво блищать чистотою і холодильники для м’яса. Працівники навіть не включають їх у розетки – зберігати ж немає чого. До речі, курки, про яку говорив головний лікар, тут теж роками не бачили.

Я попросив показати мені меню і, якщо це можливо, спробувати страв. Жіночки не відмовили. Виявляється, що кожного дня вони готують 15 різних «дієт», які потім медсестри у відрах та бідонах розносять по палатах. В основному дієти різняться видом крупи та способом приготування. Наприклад, під час мого візиту загальна дієта, яку готували для більшості пацієнтів, складалася з делікатного супчику з моркви, картоплі та макаронів, горохового рагу (варена горохова каша) та тушкованого бурячка. Кухарі старались зробити страви настільки смачними, наскільки дозволяли наявні інгредієнти.

На документах олівцем була зазначена кількість пацієнтів та сума, витрачена цього дня на приготування обіду: 1834,31 грн. Ділимо на кількість пацієнтів – 893, отримуємо суму, яку у лікарні витрачають на обід одного пацієнта – 2,54 грн!

Я не повірив своїм очам і перепитав у працівників, скільки ж коштує харчування одного хворого? Все правильно. Звичайний хворий отримує харчування на суму від 6 до 6,5 грн. на день, інваліди – на суму 9-9,5 грн.

До прикладу, норма денного харчування ув’язненого в Україні – 7,9 грн. Тобто меню зеків приблизно таке саме, як і посилене харчування, яке дають у лікарні інвалідам. В американській тюрмі Гуантанамо на харчування одного ув’язненого на день витрачають $38,45.  Це у 51 раз більше, ніж на українського пацієнта.

Тут я нічого навіть  не буду коментувати. Просто для порівняння наведу норми, за якими годували німецьких військовополонених 1943 року. У таблицю впишу ті дані по лікарні, які мені вдалося розвідати.

   

Довідатись більш детально про щоденний раціон пацієнтів не вдалося. Працівники кухні розповідають, що коли приходять гроші, то передусім закуповують хліб, масло, цукор, молоко та чай, далі крупи, а вже потім, якщо залишаються гроші, інші продукти. Вони навіть капусту на зиму самі солять, бо так дешевше, та і капуста виходить смачнішою.

А на Великдень, з гордістю розповідали мені жіночки, на зекономлені якимось дивом кошти кожному пацієнту подарували малесеньку пасочку і свячене яєчко.

Звичайно ж, мені стало цікаво, чому в лікарні таке зубожіння, і я скерував відповідний запит у обласний ДОЗ і невдовзі отримав відповідь:

Протягом 2011-2013 років  на утримання Львівської обласної клінічної лікарні на харчування було виділено з обласного бюджету  наступні асигнування:

2011 рік – 2419,1 тис. грн.

2012 рік – 2580,5  тис. грн.           

2013 рік – 2 580,5 тис. грн.

Лікарня має 1110 ліжок. Ділимо отриману суму, наприклад, за 2012 рік на кількість ліжок та на кількість днів у році й отримуємо 6,3 грн.

Кажуть, що на кухні завжди крадуть – брешуть! У цій лікарні не крадуть, бо навіть якби хотіли, то не мали б що вкрасти! Держава свідомо виділяє на харчування пацієнтів 6,3 гривні. Інакше як геноцидом це не назвеш!

Здобутки

Я розпитав у лікарні про новітні технології, про які так гарно написано на сайті лікарні, і дізнався, що досягнення часів незалежності дещо перебільшені.  

Найбільше з них цитую сайт

За роки незалежності з метою покращення якості надання медичної допомоги здійснено вагомі кроки в оптимізації та інтенсифікації лікувально-діагностичного процесу. Так, при скороченні ліжкового фонду на 14 відсотків, кількість пролікованих пацієнтів зросла на 30%, кількість проведених оперативних втручань – на 40%, летальність знизилась на 25%.

Тобто лікарня пишається тим, що зменшила кількість ліжкомісць і напхала у палати, що залишилися, на 30% пацієнтів більше, ніж вони мали вміщати. Якого то розуму треба набратись, щоб про таке з гордістю писати? А як, скажіть мені, можна інтенсифікувати лікувальний процес? Зараз тканини в прооперованих загоюються швидше, ніж раніше? Та це ж сенсація! Вагон Нобелевських премій у лікарню – негайно! Я бачу лише одну можливість збільшити інтенсивність лікувального процесу – виписувати з лікарні недолікованих хворих. Тут і летальність знизиться, бо помирати вони будуть вдома.

Якщо ж кількість полікованих напряму залежить від скорочення ліжкомісць, то давайте взагалі закриємо лікарню, і люди самі перестануть хворіти.

Далі я буду цитувати інформацію, розміщену на сайті. Вам, шановні читачі, це мало б сподобатись…

Надалі головна мета діяльності Львівської обласної клінічної лікарні – трансформація її в сучасну клінічну установу з пріоритетом надання високоспеціалізованоївисокотехнологічної медичної допомоги IV рівня – лідера в Західній Україні.

Ви вже прочитали рубрику «Знайомство з лікарнею». Як вам лідер? Наразі головна мета лікарні – не завалитися на голови своїх пацієнтів.

У 2009 р. акушерські відділення відзначені семизірковим сертифікатом „Дев’ять зірок якісного медичного обслуговування” за проектом „Здоров’я матері та дитини – ІІ” під егідою організації JOHN SNOW Inc.

Це те «діряве» акушерське відділення, у яке потрапив ворожий снаряд. Гінекологія там знаходиться на четвертому поверсі, а ліфта немає. Вагітні та жінки з іншими гінекологічними проблемами вимушені власним ходом підніматись туди. Я спілкувався з дівчиною, в якої була кіста. Вона розповідала, що буквально повзла на верх по сходах та молилась, щоб ця кіста не тріснула. Інша пацієнтка розповідає, що лікарі гінекології не довіряють власній лабораторії та відправляють пацієнтів робити аналізи у лабораторіях «Сінево». Породіллі розповідають різне. Є дуже хороші лікарі, які навіть грошей брати не хочуть або половину запропонованої суми повертають. Є такі, що прямо вимагають хабар. Народити у "дев’ятизірковому" акушерському відділенні неофіційно коштує від 300 до 600 доларів.    

За результатами програми Львівська обласна клінічна лікарня отримала Золоту відзнаку “Визнання року–2009” за вагомий внесок у розбудову та формування привабливого міжнародного іміджу України.

Мені цікаво, як така руїна отримує всі ці нагороди? Першою думкою іноземного лікаря, який побачить псяче лайно на сходах, буде втікати з такої лікарні!

Тут справді, як і сказано на сайті, 2008 року введено в експлуатацію корпус для недоношених дітей та дітей з критичною масою. За цей корпус я не можу сказати нічого поганого. Тут роблять складні операції на серці та брахіоцефальних судинах. На рік тут здійснюють більше 18 тисяч операцій різного класу складності, і все це лікарям доводиться робити в таких складних умовах.

У лікарні запровадили справді унікальну методику лікування цукрового діабету за допомогою операцій зі зменшення шлунку. А от операцій для лікування аденоми простати за допомогою зеленого лазера уже не роблять. Головний лікар сказав, що витрати на обслуговування обладнання та вартість самої операції настільки великі, що від лазера довелося відмовитись. Скільки саме коштували ці операції – він не пригадав.

До нововведень у лікарні відносять Інтернет-консультації лікарів. Я поставив кілька питань лікарям різного профілю, наразі не отримав жодної відповіді.

Пацієнти та лікарі

Думки пацієнтів про лікарів значно різняться. Як у будь-якому суспільстві, серед медперсоналу є хороші та погані люди, порядні та не дуже. Одна людина розповіла, що лежала в настільки жахливих умовах, що вимушена була зняти квартиру неподалік від лікарні, а сюди ходити на процедури. Бабця з Перемишлянського району, навпаки, була надзвичайно втішена ліжком, яке можна відрегулювати так, щоб було зручно лежати. Такого вона ще не бачила.

Багато пацієнтів скаржаться, що їх кладуть у палати до відділень, які мають інший профіль лікування. Імовірно, далося в знаки скорочення ліжкового фонду та ущільнення. Неофіційна вартість операцій – від 100 доларів за просту до 3000 за складну. Практично всі ліки доводиться купувати за власні гроші. Виняток становлять чиновники та впливові люди які іноді тут лікуються. Як повідомив мені один з працівників лікарні, вони за ліки не платять.

- У них і так грошей багато, хай би платили, – сказав він, – а так виходить, що в бідних ці ліки забирають, щоб віддати багатим.

Справді, якось неправильно виходить, але сам факт, що «великі» люди погоджуються тут лікуватись, свідчить про все ж таки високий фаховий рівень лікарів.

Для простих смертних, хто хоче лежати в більш-менш нормальних умовах, існують платні палати. Головний лікар сказав, що таких палат не існує, мінімальні кошти платять тільки пацієнти з інших областей, але самі пацієнти кажуть, що домовитись можна. Як і лікарські такси, вартість хороших палат залежать від зовнішнього вигляду та платоспроможності пацієнтів. Для тих, хто виглядає заможно, розцінки зростають.  

Лікарі умовно поділені на два табори – старші та молодші. Старші бояться, що їх виженуть на пенсію, молоді обурюються, що через старих не можуть пробитись на хороші посади.

- Колись у нас була медична авіація – вертоліт! Кожного тижня спеціалісти виїжджали в райони консультувати місцевих лікарів. Зараз ніхто нікуди не їздить. Із 18 машин швидкої допомоги половина – не на ходу. Всім комісіям демонструють 6 «нових» машин. А які вони нові, коли були отримані лікарнею п’ять чи шість років тому. А молодь працювати не хоче. Із 10 молодих лікарів половина має уяву про медицину, а справжнім лікарем може бути один. Решта йде у медицину не для того, щоб лікувати, а щоб напхати кишені грошима.

У молодих інша думка:

- Тих старих пеньків вже разом із кріслами треба викидати. Сидять, нічого вже не розуміють, але вступатися не збираються. Хабарі брати доводиться. У молодого спеціаліста зарплата 1100 гривень. За лікарський стаж ще не отримуємо, доплат ніяких. А якщо не будеш брати, то посваришся з іншими. Пацієнти почнуть говорити, що ти хороший, бо не береш, а решта – погані. Коли інші пацієнти про таке чують, то теж перестають платити, виходить, що всі у збитках. Якийсь пацієнт впреться, не дасть на ліки, бо йому держава має ліки давати, а де ми йому ліки візьмемо, якщо їх немає? Та й ті, що є, – не найкращі. Хороші ліки коштують дорого, а за ті гроші, які нам держава перераховує, їх купити неможливо.

Хто винен у такому стані речей? Лікарі нібито не винні, і головний лікар не винен. Обласна влада теж не може виділити більше, ніж має. Ниточки знову тягнуться до Києва і губляться там. Якщо ж зі столиці приїде якась комісія, їй, звичайно ж, не покажуть всього того жахіття, бо ще чого доброго почнуть винного шукати і знайдуть його не у міністерстві, а тут, на місці. Отже, високі гості будуть певні, що все у нас добре, і прохання про додаткове фінансування успішно проігнорують. Якщо ж якісь гроші прийдуть, кожен нечистий на руку щипне від них трохи, і витрати знову ляжуть на плечі пацієнтів. Замкнене коло. Але, якщо порівняти стан Львівської обласної лікарні з станом інших обласних лікарень, то виявиться, що в нас ситуація чи не найгірша! Як же так стається?