Львівська Цитадель: зустріч із Олександром Волковим

Про львівську Цитадель 7 березня у кав’ярні «Штука» розповідав Олександр Волков – дослідник фортифікаційних споруд та палацових комплексів, журналіст, автор та співавтор понад півсотні книг та публікацій на історико-краєзнавчу тематику. Мова велася про причини, історію та особливості спорудження Цитаделі та її участь в історичних подіях нашого міста впродовж 160 років її існування.

Олександр Волков

Сьогодні Львівська Цитадель, зведена у 1850-х роках, - єдиний на сучасній території України австрійський оборонний комплекс такого масштабу, що зберігся до нашого часу практично у первісному стані. І хоча зараз колишні грізні укріплення використовуються вже у мирних цілях, їх потужні стіни і досі нагадують про амбітні плани військового керівництва Австро-Угорської імперії на наших землях.

У Середньовіччі Львів мав укріплення, які проіснували аж до часу Австро-Угорщини. Як відомо, 1704 року місто зазнало нападу шведських військ, очолюваних Карлом ХІІ, які розграбували його та суттєво пошкодили оборонні лінії. У 1772 році, коли Львів переходить до Габсбурзької монархії, було прийняте рішення про цілковите розібрання фізично і морально застарілих фортифікацій. Відновлення не мало змісту, оскільки середньовічні лінії оборонних укріплень вже не відповідали тогочасному рівню розвитку артилерії, зокрема - далекобійної. Натомість виникає потреба у зведенні укріплених військових баз, у яких були б сконцентровані боєприпаси та підрозділи армії, здатної вести маневрову війну.

Однією з причин будівництва Цитаделі стало також повстання «Весна народів» 1848 року, яке не оминуло і Львова. Австрійська влада, з метою його придушення, влаштовує артилерійський обстріл центральної частини міста. На майбутнє, щоб захистити себе від можливих повстань, 24 жовтня 1848 року австрійська адміністрація прийняла рішення звести укріплення, де б можна було розмістити необхідний військовий контингент та перебути бурю урядовцям.

Під час будівництва Цитаделі у плані передбачили організацію батареї передової зброї – ракет системи  Конгріва, які були ефективними для обстрілу густо заселеної території міста та провокували локальні пожежі.

Перш, ніж взятися до зведення нового укріплення, габсбурзькі урядовці розглядали декілька варіантів пристосування для цих потреб уже існуючих казарм. Але жодна з них не виявилася достатньо надійною та вдало розташованою. Відповідно, наступним питанням стало місце будівництва, яке б відповідало запитам військових стратегів. Першою пропозицією була Святоюрська гора. Але для австрійців пріоритетними виявились добрі стосунки із греко-католицькими львів’янами, які під час повстань 1848 року стали на їхній бік. Тому про руйнацію собору св. Юра не могло бути й мови. Згодом для вибору місця було утворено спеціальну комісію, яка і визначила остаточні координати Цитаделі. На той час це узвишшя формувалось трьома пагорбами: з боку сучасної вулиці Вітовського була Пелчинська (Познанська) гора та гора Шембека (Вроновських), Калічою горою завершувалась однойменна вулиця. Схили плато з трьох боків стрімко обривались, а крутий схил з боку сучасної вулиці Коперніка надійно захищав від лобових атак з боку міста. З південного боку перешкодою для можливих нападників був також Пелчинський став, який, у разі потреби, міг постачати воду для технічних потреб гарнізону. А зовсім поруч була дорога на Стрий, що суттєво збільшувала шанси для маневрів або можливого відступу.

Обране комісією місце неодноразово використовували нападники на Львів, починаючи ще з козаків Богдана Хмельницького у 1648 році, які спорудили тут земляні шанці для своїх гармат.

   

Карта території Цитаделі з Google Earth.

На півдні обмежена вулицею Вітовського, на заході - вулицею Коперніка.

Але вибір місця не став останнім гострим питанням у справі. Вибрана для Цитаделі територія належала приватним особам, які, маючи трохи грошей та втікаючи від неприємних ароматів Полтви, збудували тут ошатні заміські будиночки, оточивши їх садами і виноградниками. Згода на відчуження цих ділянок не була одностайною з боку усіх власників. Особливо пам’ятний опір чинила графиня Ґумецька з Вроновських, ініціювавши довготривалі судові справи, які завершились лише після її смерті у 1872 році.

Першочерговими завданнями після отримання потрібних територій стали прокладання під’їзних шляхів для постачання будматеріалів і створення одного плоского плато замість трьох окремих пагорбів. Ці роботи було виконано вручну впродовж року, що навіть і за сучасних технічних можливостей є дуже оперативним показником.

   

План Цитаделі 1856р.

Автори проекту будівництва Цитаделі наразі невідомі. Дослідниками В. Вуйциком та І. Оконченко висловлені припущення, що ними були службовці Будівельної Дирекції Намісництва Х. Реззінґ і Й. Вандрушка, які займалися викупом земельних ділянок під майбутнє будівництво. Згідно цього проекту, у 1852 – 1854 роках було споруджено центральний корпус оборонних казарм, дві квадратні вежі, які примикають до них, і по периметру гори чотири багатогранні артилерійські Максиміліанівські вежі - дві великі та дві малі. Внутрішнє подвір’я казарм оточував оборонний мур, що до наших днів не зберігся.

   

Одна із двох великих Максиміліанівських веж

Але аналогічну стіну з бійницями для ручної вогнепальної зброї можна побачити у комплексі укріплень Варшавської цитаделі. Оборонні казарми були розраховані на гарнізон до 500 осіб, не мали бійниць і сполучались галерейками з квадратними вежами. Для додаткового захисту кожна споруда комплексу була оточена ровами. Згодом до оборонних казарм прибудували напівкруглу вежу (див. фотографію нижче). Великі вежі були у діаметрі близько 36м, мали внутрішні подвір’я і розташовувались на кромці плато у напрямку центру міста. Всі вежі були забезпечені бійницями для гармат невеликого калібру та ручної вогнепальної зброї, а до кожної з них вели заглиблені в землю прикриті шляхи. На території було дві криниці глибиною близько 40м.

   

Зруйнована мала Максиміліанівська вежа

Наступним етапом зведення Цитаделі після вирівнювання ділянки було копання котлованів під казарми та вежі. Коли велися роботи на ділянці, яка знаходиться під великою вежею, що сьогодні є фондосховищем бібліотеки ім. В. Стефаника, робітники знайшли залишки язичницького капища та кам’яного ідола, якого передали в Оссолінеум. Але там  його сліди згубились ще до Другої світової війни.

Етап власне будівництва Цитаделі стимулював розвиток промислових підприємств Львова, які виконували військові замовлення на інструменти. Особливого підйому зазнала цегельна галузь. Значна кількість цегелень зосередилась на території сучасного парку культури ім. Б. Хмельницького, що була багатою на глину і пісок. Після завершення будівництва Цитаделі цеглу почали постачати населенню міста, що зумовило бум житлового будівництва у другій половині ХІХ ст.

   

Півкругла вежа оборонних казарм

У 1870 роках периметр оборонного комплексу було обсаджено акаціями та каштанами, що виконували маскувальну функцію для серпантинної дороги, яка спускалась від фортечної брами поблизу зруйнованої круглої вежі до сучасної вулиці Вітовського. Система під’їздів до цитадельних укріплень була влаштована таким чином, щоб з її території можна було непомітно евакуюватись у будь-який момент і у будь-якому напрямку. Деякий час на території Цитаделі існували стайні військових коней. Для зберігання запасу води у вежах було влаштовано цистерни. У східній частині узгір’я було закладено город для постачання овочами офіцерської кухні.

У цей час відбувається значний поступ у розвитку далекобійної артилерії, що наштовхнуло австрійський уряд на рішення обнести Львів поясом фортів. Перший етап  цього процесу датується 1880-ми роками, другий – перед Першою світовою війною. Найкраще із цих фортів зберігся Брюховицький – «З’явленська гура», зведений взимку 1912 - 1913 років із цегли фірми «Stadtmuller», виробником якої був Людвик Штадтмюллер із Сихова. Його унікальність полягає не тільки в тому, що це єдина, збережена до нашого часу, виконана «у камені», оборонна споруда на околицях Львова того періоду, але і в тому, що подібного роду укріплень не зустрічається більше майже ніде у Європі. Решта фортів були, в основному, земляними укріпленнями, тому до нашого часу вони, практично, не збереглись. Їх залишкові контури ще можна прослідкувати на Кайзервальді та Майорівці - у лісовому масиві в районі вулиць Таджицької та Медової Печери.

Доля розпорядилася так, що австрійцям скористати зі своєї праці не судилось: у 1914 році вони залишили територію Цитаделі без бою, адже Львів здався без жодного пострілу. Бої за її територію точилися під час українсько-польської війни 1918 року, що зафіксовано на архівних фотографіях.

У міжвоєнний період на території Цитаделі знаходився 19-й полк польської піхоти, але до 1929 року прохід на її територію був вільним. Там навіть влаштували стадіон, на якому відбувалися регулярні футбольні матчі. Трибунами слугували залишки оборонних валів, що і донині збереглися з боку вулиці Вітовського. Однак, у 1931 році після спроби нападу українців на одну із веж, яка в той час була складом зброї, вільний прохід для цивільного населення на територію комплексу заборонили.

   

Цитадель у 1919р.

У 1939 році, під час оборони Львова від німецьких військ, які наступали з боку вулиці Городоцької, поляки встановили на Цитаделі, з боку вулиці Вітовського гармати, що залишились ще з часів Першої світової війни. Невідомо, чи своїми діями захисники міста завдали шкоди німцям, але натомість ті швидко відреагували і, за допомогою важких бомб, ліквідували батарею, а заразом – зруйнували південно-східну малу Максиміліанівську вежу. Існує інша версія її знищення, згідно якої вежа постраждала під час авіаційного нальоту 1 або 2 травня 1944 року.

Під час Другої світової війни територія Цитаделі використовувалась німцями як концтабір - «Stalag 328». Це був табір військовополонених, у якому, як стверджує Олександр Волков, проводились експерименти із вирощування тифозних вошей, якими інфікували в’язнів. На думку лектора, інформація дослідників щодо використання цих територій для масового знищення та поховання полонених є неправдивою, що підтверджується відсутністю крематорію чи великих територій для захоронень, а також, що катівні НКВД тут не було, натомість – звичайна військова база.

По війні тут певний час стояла військова частина, до 1980-х років - знаходились військові склади, після чого територію було передано концерну «Електрон». Олександр Волков наголосив, що Львівській Цитаделі дуже пощастило, оскільки, завдяки розташуванню на її території військового об’єкту, вона збереглася до нашого часу, практично, у первісному стані. До прикладу, в Польщі у 1960-х роках було дуже популярним гасло: «Знищимо мілітарні об’єкти окупантів!». Тоді без жалю було розібрано на будматеріал деякі австрійські форти навколо Кракова.

Впродовж періоду незалежності України територія концерну поступово почала розходитись приватним власникам. Територія казарм сьогодні використовується як офісне приміщення банку, одна із великих веж, як вже згадувалось вище, є фондосховищем бібліотеки ім. В. Стефаника. Свого часу виникла ідея заснувати у другій великій вежі, в якій зараз розташовано готель і ресторан, кафе, яке б займало перший поверх, на другому планувалось розмістити ще частину фондосховищ бібліотеки, але обставини склались по-іншому.

Наприкінці минулого року комплекс Цитаделі було внесено до реєстру пам'яток архітектури національного значення.