Львівський Фройд – Степан Балей

Степан Іваник, 18 листопада 201153578
Львівський Фройд – Степан Балей

Усі шанси стати піонером львівського психоаналізу мав уродженець Львова, австрієць Людвіґ Єкельс (1867-1954), який був безпосереднім учнем та одним з найближчих співробітників Зіґмунда Фройда.

Єкельс, однак, подавшись 1885 року зі Львова на навчання до Віденського університету, більше не повернувся до рідного міста, натомість відкрив психоаналітичну клініку спочатку в Сілезії, потім у Варшаві, а з 1910 року продовжував працювати разом із Фройдом у Відні. Тому місію засновника психоаналізу у Львові мала взяти на себе інша особистість. Нею став видатний український психолог Степан Балей.

 

Через Твардовського до Фройда

Балей народився в 1885 році в Великих Бірках Тернопільського повіту у місцевій вчительській родині, навчався в гуманістичної гімназії у Тернополі. Потім були студії на філософському факультеті Львівського університету, котрі 1911 року увінчалися захистом докторської дисертації „Про потребу реконструкції поняття психологічної основи почувань”. На протязі 1908-1928 років Балей викладав логіку, психологію та вступ до філософії в українських гімназіях Перемишля, Тернополя і Львова, а також в Українському університеті у Кам’янці-Подільському і Таємному українському університеті у Львові. Від 1928 року до кінця свого життя (1952 рік) він присвятив себе педагогічній і організаторській роботі на посаді професора кафедри педагогічної психології Варшавського університету.

Як видно з біографії Балея, він, на відміну від Єкельса, ніколи безпосередньо не перетинався ані з самим засновником психоаналізу, ані з його відомими учнями. Проте існувала певна сполучна ланка між Балеєм і Фройдом в особі університетського наставника Балея – польського філософа Казімєжа Твардовського: адже Твардовський, як і Фройд, був безпосереднім вихованцем засновника віденської психологічної школи Франца Брентано. Вже після смерті свого вчителя Балей, згадуючи свої університетські студії під керівництвом Твардовського, писав, що професор, сам не будучи прихильником психоаналізу, усіляко заохочував його до застосування цього методу і підтримував його дослідження у цьому напрямі: „Твардовський мав гідну поваги толеранцію до сміливих психологічних теорій і гіпотез. Особливо знаковим з огляду на це є спосіб, яким він висловлювався про несвідомі психічні явища. Твардовський вважав, що не існує невідпорних аргументів, котрі б змушували до їх прийняття. Проте він не критикував тих, хто приймав їх існування і на цій основі будував свої психологічні теорії і системи. Я чудово пам’ятаю, як, дійшовши на підставі лекцій Твардовського до переконання, що існування несвідомих психічних явищ є сумнівним, я одночасно завдяки тим самим його лекціям усвідомив собі усю чарівність і глибину гіпотези про їх існування… Коли в певній фазі моїх зацікавлень я намагався методом психоаналізу витлумачити певні аспекти творчості Словацького, Твардовський живо цікавився моєю роботою і допомагав у її публікації”.

Надзвичайно важливе значення для наукового росту Балея як психоаналітика мало також його перебування на стажуванні у Берлінському університеті й паризькій Сорбоні в 1912-1914 роках. Саме тут, у провідних наукових осередках тогочасної Європи, він ознайомився з найновішою на той час психоаналітичною літературою, що дало йому поштовх до взяття психоаналізу на озброєння у власних філософських та психологічних дослідженнях. Це стажування Балея стало можливим завдяки протекції Твардовського, котрий посприяв наданню своєму українському учневі престижної наукової стипендії австрійського міністерства освіти. Справа отримання Балеєм цієї стипендії викликала свого часу значний суспільно-політичний резонанс, оскільки шовіністична польська преса Львова гостро відреагувала на надання стипендії молодому українському (а не польському) вченому. На захист свого учня своєю статтею у популярній львівській газеті „Słowo Polskie” рішуче виступив сам Твардовський. Варто зацитувати слова з листа Балея, якого він після цієї події написав до вчителя: „Я невимовно вдячний ясновельможному пану Професору за пояснення, пов’язані з моєю справою, і заміщені в „Słowie Polskim”. А це є настільки цінне для мене не тільки з того приводу, що пан Професор, може, навіть наражаючи свою репутацію, таким шляхетним способом захищає мене перед прикрими для мене підозрами; я високо ціную цей вчинок  передусім з того приводу, що в моїх очах, і в очах інших українців він буде живим прикладом об’єктивності і доброзичливості ясновельможного пана Професора в стосунку до його учнів української національності. Я вірю, що колись навіть самі поляки будуть вдячні пану Професору за те, що будуть мати можливість вказати на такі факти і, можливо, навіть будуть цим пишатися”.

Зусилля Твардовського не пішли на марне: вже невдовзі після повернення до Львова Балей активно популяризує тут вчення Фройда, публікуючи реферативні опрацювання найважливіших праць віденського психолога, а також власні оригінальні роботи присвячені психоаналізу поетичної творчості Тараса Шевченка (1916) і Юліуша Словацького (1921). Окрім того, вчений порушує психоаналітичну проблематику в науковій роботі очолюваного Твардовським Польського Філософського Товариства. В період з 1925 по 1928 років, під час свого керування психологічної секцією цього Товариства, Балеєві вдалося також залучити до її роботи низку перспективних українських психологів, зокрема Ярослава Кузьміва та Степана Олексюка (останній за порадою Балея займався психологічним дослідженням несвідомих письмових помилок у школярів). Про значення і авторитет, які Балей здобув собі у тогочасному львівському науковому середовищі, красномовно свідчать слова зі щоденника Твардовського, які описують останній, перед остаточним від’їздом зі Львова до Варшави, виступ українського вченого на засіданнях Товариства: „20 лютого 1928 року, понеділок. Ввечері була психологічна секція Товариства, на засіданні якої Балей, прибувши на два дні з Варшави, де викладає з другої половини січня як „контрактний професор” педагогічну психологію, виголосив доповідь „Афект як виховний засіб”. Ця доповідь була повторенням його варшавської інавгураційної лекції. Після доповіді я звернувся до нього з прощальною промовою, дякуючи йому за роботу в Товаристві. Балей подякував за мої слова і прощаючись звернувся до мене з дуже сердечними і просто зворушуючими мене словами вдячності. У цій промові він виявив себе з дуже шляхетного боку і не одного з присутніх, як вони мені потім казали, глибоко зворушив. Потім гроно з 16 осіб подалося на спільну з Балеєм вечерю до готелю „Жорж”, де ми провели дві години в дуже приємному настрої”.

 

Сновидіння і фантазії

Після здобуття ґрунтовної філософської освіти Балей 1914-1922 року студіював у Львівському університету ще й медицину, причому його медичні студії, так само як і філософські, закінчилися здобуттям докторського ступеня. З 1923 по 1927 роки Балей, паралельно з учителюванням в українській гімназії, провадив лікарську практику у відділі нервових і розумових хвороб Загального Шпиталю у Львові. Саме тут Балей, на взірець Фройда, активно вів психоаналітичну практику.

Один цікавий приклад з цієї практики був описаний психологом у статті „Замітки про вплив гіпнозу на сни” (1924). Отож, пацієнтці Балея, сільській дівчині, котра нещодавно переїхала працювати до Львова, щоночі снився той самий жахливий сон, у котрому вона йшла через міст над річкою у рідному селі, а якась чоловіча рука несподівано виринала з річки і затягувала її у воду.  Піддавши дівчину гіпнозу Балеєві вдалося встановити особу власника цієї руки: ним виявився односельчанин пацієнтки, який колись давно пожартував над нею, штовхнувши з берега до річки. Однак, всупереч очікуванням Балея, ідентифікація цієї особи не поклала край нічним жахіттям пацієнтки, які тільки дещо змодифікували свій зміст: тепер замість чоловічої постаті дівчину з мосту затягувала вниз сама річка. Після проведення гіпнотичних заходів, які усунули у пацієнтки страх перед водою, їй почало снитися, що її засипає земля, а після гіпнотичного усунення страху перед землею, на дівчину у сні почав падати дім. „Таким чином між мною та сном пацієнтки зав’язалася боротьба, в котрій сон, нібито поступаючись мені, в кінцевому рахунку завжди залишався переможцем”, – писав Балей. Невдалі спроби психотерапії змусили Балея змінити тактику. Його гіпотеза полягала у тому, що справжньою причиною жахливих сновидінь пацієнтки була її непевна життєва ситуація, в якій вона опинилася після того, як покинула рідне село. З теоретичної точки зору це означало наступне: постульований в теорії сновидінь Фройда причинно-наслідковий зв'язок між змістами (образами) снів, а почуваннями (наприклад страхом), у деяких випадках має обернений характер: тобто, не образи у снах викликають почування страху, а навпаки – само почування страху, міцно закорінене у підсвідомості, під час сну продирається до сфери свідомості за допомогою різноманітних образів. І справді, коли дівчина під впливом гіпнозу почала заспокоюватися думкою про швидке повернення до батьківського дому, її нічні страхіття відразу припинилися.  

Інтерес до дослідження сновидінь Балей зберіг і в варшавському періоді свого життя і творчості, про що свідчить збережений в архіві Варшавського університету об’ємний зшиток його рукописів під назвою «Записки зі сновидінь». У цих записках – скрупульозно занотовані Балеєм його власні сни. Очевидно, професор мав намір написати на основі цього емпіричного матеріалу якусь фундаментальну роботу з психоаналізу сновидінь, та на перешкоді цим планам став вибух Другої світової війни.    

Окрім сновидінь, Балей застосовував метод психоаналізу також до дослідження психічних процесів фантазії. Це, зокрема, дало йому можливість створити оригінальну інтерпретацію поезії Тараса Шевченка, в якій Балеєві вдалося відкрити закорінений в незаспокоєних еротичних прагненнях поета так званий „ендиміонський мотив”. Поняття ендиміонського мотиву запозичене з грецького міфу про Ендиміона, юнака, до якого сходила з неба богиня Селена і, приспавши його, могла його пестити без перешкод. Згідно з Балеєм, цей міф відбиває певний характерний сюжет фантазування. Що є типовим змістом такого фантазування і які люди до нього схильні? Характерним змістом таких фантазувань є сюжет, коли коханець не має потреби здобувати коханку, вона сама приходить щоб його ощасливити, а він тільки пасивно піддається її пестощам. Так фантазує, очевидно, той, хто неспроможний або не сміє здобути для себе кохану особу, хоча прагне її; коли ж вона сама не кидається йому в обійми, він шукає для себе компенсацію в фантазії, у якій здійснюється нездійснене у реальному житті бажання. Ось один з наведених Балеєм прикладів присутності ендиміонському мотиву у фрагменті з „Мені тринадцятий минало” Шевченка: 

А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

Психоаналітичну концепцію ендиміонського мотиву, напрацьовану на шевченківському матеріалі, Балей з успіхом застосував також до аналізу поетичної творчості Юліуша Словацького. На думку Балея, як у випадку Шевченка, так і у випадку Словацького мали місце два джерела таких ендиміонських мотивів їх творчості: по-перше, обидва поети у ранньому віці втратили матір; по-друге, обидва поети мали негативний досвід першого кохання (у Шевченка його не було зовсім, у Словацького воно було нещасливим). Саме завдяки відкриттю ендиміонського мотиву у творчості Шевченка і Словацького Балей поправу вважається прекурсором застосування психоаналізу до дослідження поетичної творчості як в Україні так і у Польщі.

 

Post scriptum

  

„Внесок Балея у польську науку психології є великим, Балей назавжди вписав своє ім’я золотими літерами в історії польської науки”, – так після смерті нашого співвітчизника 1952 року відгукнулася про нього польська наукова спільнота. Сьогодні у Варшаві Балея пам’ятають: тут існує названа в його честь вулиця і навіть автобусна зупинка, його дбайливо доглянуту могилу на кладовищі „Повонзки” часто прикрашають квіти. Натомість місто, в якому повстали його найоригінальніші ідеї, народ, для розвитку науки якого він зробив свій найбільший внесок (чого тільки вартий той факт, що Балей є автором перших україномовних підручників з психології і логіки!), віддавати шану Балеєві особливо не квапляться. І справа тут не так у назвах вулиць – хотілося б передусім, щоб вчений мав належне місце в українських підручниках з філософії і психології, університетських курсах та українському культурно-науковому дискурсі, щоб, врешті-решт, була видана повна збірка його творів. Тільки тоді львівський Фройд справді стане нашим, українським, а не лише польським.  

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів

Дискусія 8

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Леон 28 листопада 2011, 05:38

    п.Христино! Стефан і Степан - обидва є спотворенням латинського імені Stephan, особливо друге. Очевидь, Стефан Балей, як вчений, знав це і використовував менш спотворену форму для власної ідентифікації у світовому товаристві.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Ігор Харків 24 листопада 2011, 19:57

    Нарешті щось варте уваги! І зміст,і форма - все на висоті. Справжня культурологічна розвідка: достатньо наукова, достатньо популяризаторська. З розумним поспілкуєшся і сам розуму наберешся. Спасибі автору.
    P. S. Тепер, коли вдасться у черговий раз побувати у Варшаві, знатиму, кого шукати на Повонзках.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Автор 21 листопада 2011, 23:46

    Пані Христино, буду Вам дуже вдячний, якщо Ви мені напишете на адресу stepan_ivanyk@ukr.net, я б дуже хотів з Вами сконтактуватися приватно

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Останні новини
Залиште відгук