Ляпас посполитому дворянству

Нещодавно Національна експертна комісія з питань захисту суспільної моралі на своєму офіційному сайті опублікувала текст нового проекту критеріїв визначення еротики та порнографії. Як зазначають експерти, мета створення таких критеріїв – «точне визначення ознак продукції порнографічного характеру для проведення експертизи, запобігання суб'єктивному оцінюванню творів сексуального змісту, виявлення порушень чинного законодавства у сфері захисту суспільної моралі, а також визначення ознак продукції еротичного характеру».

Про доцільність таких критеріїв, як і зрештою самої НЕК, надзвичайно влучно висловилася в одному з інтерв'ю Юка Гаврилова, літературний агент останньої (в хронологічному сенсі) найрезонанснішої жертви української моралістично-догматичної цензури - Олеся Ульяненка. Вона назвала НЕК «паразитичною структурою, котра хизується правом визнавати той чи той мистецький твір моральним чи аморальним». У розмові з письменником, чия біографія нагадує неправдоподібний трилер, а спосіб життя не вписується у загальноприйняті межі «середньостатистичної української порядності» митець був не багатослівний: «Запитайте у Президента, може, він знає, яка користь державі утримувати цю структуру». Хоча й «автор порнографічної продукції» (за висновками НЕК) погоджується, що лише внутрішнього цензора суспільству замало, аби контролювати книжковий ринок та теле- і радіо- простір від такої продукції, що справді шкодить суспільній моралі. «Коли говорити про моральність, тоді чому за цього українського Президента не визнано УПА? Це запитання хвилює мене більше, ніж усі витівки клоунів у Верховній Раді». І справді, чому?», - зауважує Ульяненко.

А тимчасом серед версій, чому Національна експертна комісія заборонила книгу Ульяненка, з'явилося припущення, що це помста СБУ (у «Жінці його мрії» спецагенти - збоченці, а міліціонери торгують наркотиками), а сам автор стверджує: «Гадаю, що оголошення мого роману порнографією - це заказуха. А більше нічого мені про це не відомо».

Цікаво, що це далеко не перший твір Ульяненка, який збурив цнотливу українську ментальність ХVII віку (визначення самого письменника). Коли 2006-го роман Ульяненка «Знак Саваофа» тільки-но побачив світ у журнальному варіанті, авторові анафему оголосив Московський патріарх (хоч Ульяненко, до слова, греко-католик), а «порядні та богобоязні» бабусі у метро плювали авторові в ноги. А Ульяненко ж у цьому романі лише «наїхав» на Московський патріарх, назвавши його п'ятою колоною в Україні, яка ніколи не підтримувала її незалежності. А от на «Жінку його мрії», як зізнається сам Ульяненко, реагують добре: вітаються, підходять, кажуть, аби тримався.

Після цих слів так хочеться повірити, що народ справді виріс, що йому якось вдалося очистити свої зашлаковані догмами та упередженнями мізки. Але ж ні... Літературна когорта, окрім поодиноких випадків, надзвичайного ентузіазму на підтримку Ульяненка не виявила. Як на мене, пояснення доволі прозаїчне - страх за долю власної творчості, а також банальна українська зелена жаба за мистецькою пазухою. Хоча Ульяненко висловив більшу віру в людей, ніж я: «Дехто просто розгубився, а когось не було у місті. Заради Бога. Жаб у нас вистачає. Пану Жулинському велике вітання, він знає, чому. А так - нікого не встежиш».

Натомість багато «доброзичливців» Олеся Ульяненка говорять, що йому варто дякувати комісії з моралі за такий шалений піар, мовляв, до того про Ульяненка мало хто знав. А для невтаємничених нагадаю, що за плечима у нього два десятки романів і Шевченківська премія. Щодо останньої, то її автор вважає «усім, що у нас залишилося. Всі засранці мають мрію її отримати. Більше розмов немає. Стосовно так званого «піару», який мені зробила комісія, то хто до мене знав про цю комісію, і тоді хто кому зробив піар, га?». Обійдуся без коментарів.

Кажуть, письменники - голос епохи. З огляду на стан сучукрліту, не стану оригінальною й підтримаю позицію інших песимістичних реалістів: усе направду дуже кепсько. Ситуація, у якій зараз опинився Ульяненко, показує, як письменник в Україні незахищений перед видавцем. Чомусь пригадалися непоодинокі епізоди з нашої історії, коли книги видавали за кордоном, а тоді нелегально транспортували в Україну. До слова, до такого сценарію подій уже морально підготувалося багато моїх знайомих письменників.

Ульяненко вважає, що так звана українська інтелігенція дедалі більше розпорошується, а літературу очікують не найкращі часи. «Колись пан Сверстюк заявив, що у нас не може бути пригодницької літератури. І її справді не було. Ціле покоління дебілів виросло у країні зеків та розірваних мрій», - констатує письменник.

Під час нашої розмови дістається від «затаврованого письменника» і Києву та Львову. Столицю він називає «забитим селюками містом, де весь колгосп перейшов у депутати і носить костюми від Армані». Характеристика літературного середовища Львова була такою: «Стосовно Львова, то питання риторичне - село і люди. Це стосується всього». Очевидно, ця заява багатьох обурить. Зрештою, я теж була не в захваті від почутого, проте... може, ми, як «справжнє посполите дворянство» чи експерти нацкомісії з питань моралі, просто не можемо осягнути його нищівної правди?

Довідка ZAXID.NET

Олесь Станіславович Ульяненко (справжнє ім'я Ульянов Олександр Станіславович) народився 8 травня 1962 р. у місті Хорол на Полтавщині. У 1997 році за роман «Сталінка» отримав малу Шевченківську премію. Лауреат премій журналів «Сучасність» і «Благовіст».

У 2009 році роман «Жінка його мрії» за висновком Національної експертної комісії з питань моралі був визнаний порнографічним, а саму книжку вилучено з обігу. Порнографією роман визнала експерт Нацкомморалі Варвара Опанасівна Ковальська, яка не є філологом за освітою. Це викликало незадоволення української інтелігенції. Особливо обурили українську культурну спільноту граматичні помилки у тексті цього висновку, а також абсурдні звинувачення письменника у надмірній майстерності зображення еротичних сцен. Незалежна комісія, що складається з відомих літературознавців, не знайшла в романі жодних ознак порнографії. Голова Національної спілки письменників України, а також комітету з питань культури і духовності Верховної Ради України Володимир Яворівський написав звернення до Нацкомморалі, де закликав «не виставляти Комісію на посміховисько, а знайти цивілізований вихід із ситуації, що склалася», а також повідомив: «Вважаю Ваше рішення таким, що завдає шкоди свободі творчості в Україні, яке вимагає хуторянського „пуританства" „совдепівських" часів». Члени самої Нацкомморалі теж не погодилися з висновком В. Ковальської - про це заявили пресі Андрій Курков та Павло Мовчан. Навіть керівництво Нацкомморалі не вважає її висновок рішенням комісії і заявляє по свою непричетність. Але щоби повернути книгу на полиці, письменник вимушений оскаржувати висновок у суді.

Фото з сайту  www.blog.i.ua