«Люди кинуть корови та свині і підуть з вилами на Високий Замок»

Процес реформування ТРК «Львів» триває формально уже два роки, але від січня на ТРК вибухнули дискусії про те, що насправді нема потреби змінюватися - глядачам все подобається. Скорочені журналісти навіть влаштували пікети перед ЛОДА та міською радою з вимогою негайно скасувати реформу.

Аби не загострювати конфлікт, керівництво НСТУ організувало у Львові публічну дискусію про реформування. Замість трьох годин, розмова тривала чотири, але від того не стала конструктивнішою. Навпаки, члени НСТУ встигли мало що сказати, бо замість запитань їх засипали критикою і образами.

ZAXID.NET розповідає як це було.

***

Публічна дискусія починається об 11:00, як заплановано.

На публічну дискусію 31 січня прийшли десятки людей

В конференц-залі Львівського телебачення на Високому замку зібралися кілька десятків людей, здебільшого представники ТРК «Львів». Прийшли також священики, журналісти інших ЗМІ, актори і мистецтвознавці.

За стіл сідають члени правління НСТУ Інна Гребенюк, Юрій Макаров, Роман Вінтонів, PR-директорка Вікторія Сидоренко та продюсерка львівської філії Уляна Антоник. Наступні три години вони планують відповідати на запитання аудиторії про реформу.

Представники НСТУ перед публічним обговоренням

У залу заходить 78-річний актор і керівник театру імені Марії Заньковецької Федір Стригун. Його просять сідати за стіл.

«А я не хочу сидіти поруч з тими, хто руйнує національну культуру», - по-театральному гучно відповідає актор. Проте за стіл сідає і кладе перед собою капелюха.

Зал вибухає захопленням, кілька хвилин тривають аплодисменти.

Недалеко від нього сідає 81-річний професор факультету журналістики Львівського університету Василь Лизанчук і розкладає на столі свої нотатки і книжку.

Василь Лизанчук приніс на презентацію свою книжку, бо вважає, що членам НСТУ ще треба вчитися

«Прошу вас в межах однієї хвилини пояснити мені, яка мета створення суспільного телебачення?», - примружуючись, починає публічну зустріч Василь Лизанчук.

«Для того, щоб не було соромно вмикати канал», - відповідає Юрій Макаров.

Після короткої відповіді, Василь Лизанчук 20 хвилин стоячи розповідає, чому реформа провальна і як її потрібно було зробити.

«На основі регіональних передач потрібно створювати суспільно-культурну, соціально-економічну, морально-духовну, барвисту панораму українського національного середовища. Централізоване нав'язування матеріалів буде обмежувати свободу регіональної філії і гальмуватиме формування української ідентичності», - резюмує Василь Лизанчук.

«Раніше я вмикав програму «Школяда», що тепер слухати?»

«Треба розуміти, що таке конвергентна редакція, я вас навчу. А тоді створювати конвергентні медіа… Хай пан Аласанія припиняє це все [реформу], щоб обрати нову наглядову раду, де вболівають за національну культуру. Зараз випуски новин на суспільному починаються з того, що Петрусь і Катруся не можуть добратися на роботу, бо проблеми з транспортом – навіщо це? Раніше я вмикав програму «Школяда» [програма для і про школярів, яка виходила на Першому каналі Українського радіо], тепер цього нема, що слухати?», - додає Лизанчук.

Після цього сідає за стіл, піднімає над головою свою книжку «Інформаційна безпека України» і додає: «Оце, вчіться!». За кілька хвилин передає книжку з дарчим підписом генпродюсеру Українського радіо Дмитру Хоркіну.

«Від себе додам, що для культури ви створили гетто на каналі, - вирішує доповнити колегу колишній журналіст ТРК «Львів» 76-річний Василь Глинчак. - Коли створювали «Суспільне», то наголошували і пишалися, що вони окремо від держави. Але хіба тут є чим пишатися? Може армію створити окремо від держави?».

«Обіцяю привезти пару тисяч інвалідів, якщо не повернете передачу»

Член правління НСТУ 35-річний Роман Вінтонів, більше відомий як Майкл Щур, кілька разів пропонує зафіксувати регламент 5 чи 10 хвилин, аби всі встигли висловитися, проте залежно від спікера, зал починає змінювати встановлений час і кричати «Хай говорить далі» або скандувати «Ганьба». Слово отримує той, хто голосніше і впевненіше кричить, відповідей від НСТУ, зазвичай, не просять.

«Я незряча людина, щороку об’їжджаю щонайменше чотири області в Україні. Львів був єдиним місцем, де випускали передачу про інвалідів «Подаруй надію». Я в шоці, бо з 1 січня цієї передачі немає», - розповідає Оксана Потимко, директорка Львівського обласного осередку ГО «Українська спілка інвалідів – УСІ».

Оксана Потимко прийшла на зустріч з кількома колегами, зокрема незрячими та нечуючими, аби відстояти повернення передачі, яку закрили наприкінці минулого року.

«Коли такі люди як ви, кияни, дивилися цю передачу, то їм було не шкода таких як я. А тепер скажіть, хто вам дав право, не спитавши у нас, тупо закрити цю програму? Люди дивилися службу з церкви, концерти, театральні вистави, тепер цього нема, ви у них це забрали», - риторично запитує Оксана Потимко.

Юрій Макаров не витримав рівня дискусії і покинув конференц-зал після двох годин розмов (фото Олександра Ковальчука, varianty.lviv.ua)

У залі лунають оплески і Оксана Потимко додає: «Якщо ці речі не будуть повернені, то я вам обіцяю привести пару тисяч інвалідів на Високий замок».

«У мене в програмі є рубрика про людину з інвалідністю, яка показує якраз життя таких людей…», - каже Роман Вінтонів у відповідь на репліку Оксани Потимко, але його переривають.

«Ми не дивимся вашу передачу і нам не цікава ваша передача», - кілька разів лунає з залу.

«У Львові найкраща радіостудія у Європі»

«Наше «Львівське радіо» при усіх керівниках завжди було якось окремо від телебачення. Я можу дати голову на відріз, що останні роки, у нас не було жодного матеріалу з джинсою. Ми зробили це радіо без коштів, це тепер найкраща студія у Європі, тому що ми робили це для України, а тепер закривають наші передачі», - каже директорка «Львівського радіо» Мирослава Лубкович.

Мирослава Лубкович наголошує, що на радіо не було замовних матеріалів(фото Олександра Ковальчука, varianty.lviv.ua)

За словами Мирослави Лубкович «Львівське радіо» першим в Україні запустило у Facebook відеотрансляцію своїх програм, аби якомога більше слухачів могли послухати передачу.

«Ви кажете про закриття передач, але ж на «Львівському радіо» немає жодної нової людини, це все співробітники, які раніше тут працювали. Ми нічого не закрили, не було затвердження у Києві програм для Львова, це все вирішували тут. Ми не втручаємося у творчий процес», - пояснює Лубкович генпродюсер Українського радіо 31-річний Дмитро Хоркін.

«Ми спішимо на похорон, дайте слово»

«Хочу сказати кілька слів від львівського духовенства, - раптово втручається в розмову отець УАПЦ Іван Сас, який з колегою-священиком також прийшов на зустріч. – Ми спішимо на похорон, дайте нам слово. Останні два місяці ми не бачимо на телебаченні релігійних передач, а люди хочуть чути Боже слово. До Нового року ми намагалися додзвонитися до вас і запропонувати співпрацю, але так і не змогли. Дуже прикро».

Священик УАПЦ Іван Сас закликав зробити так, щоб ніхто не був ображений (фото Олександра Ковальчука, varianty.lviv.ua)

«У Києві на такій роботі набивали кишені, а у Львові люди приходили з роботи і не мали за що собі щось купити до святкового столу. Тому ви всі тут присутні, вирішіть все так, щоб ніхто не був ображений». Бо зрозумійте, люди хочуть бути задіяні в житті і мати маленький динарик», - додав отець і поспіхом покинув зал.

«Нема сиволочолого Петра Остапишина і рейтинги у ТРК «Львів» падають»

«Закрили передачу «Концерт вітань». Його вела навіть Наталка Карпа, потім одна вчителька, пам’ятаєте? – виступає із залу 65-річний заслужений журналіст Ярослав Фейло, який свого часу був заступником гендиректора ЛОДТРК. – Підняли вартість замовлення пісні, люди дають великі гроші – 350 гривень! Але нема сивочолого Петра Остапишина, рейтинги ТРК «Львів» падають. Мені дзвонили голови Самбірської і Городоцької райадміністрацій і кажуть: «Люди кинуть корови і свині, прийдуть з вилами на Високий замок. Я запитав, нащо їм це? А мені відповідають, що це єдине місце, де можна почути українську пісню, а людям і це заборонили».

«Не рівняйте Львів до інших, сюди привозили фахівців з усього Союзу»

Членкиня правління НСТУ Інна Гребенюк пояснює, що скорочення відбулися в усіх областях, є ТРК, де працювали 70 людей, а не 315, як у Львові.

«Не порівнюйте Львів з іншими регіонами, це одна з батьківщин українського телебачення», – парирує Світлана Хитрова, екс-журналістка ЛТБ.

«Ви вважаєте, що ви кращі?», - перепитує Роман Вінтонів, але його не чують.

«Сюди вибирали людей з цілого Радянського Союзу. Тут високофахових фахівців плекали, давали їм квартири, щоб вони вчили, як робити телебачення», - емоційно додає Хитрова.

«Скучаєте за Радянським Союзом?», - знову питає Вінтонів.

«Так, сумуємо. Тоді створили телевізійну класику, на якій ви всі ще будете вчитися!», - перехоплює ініціативу ще один багаторічний працівник Львіського телебачення Василь Глинчак.

«Щоб в мені не лишилося дурного, то я розставляю наголоси, коли слухаю київські канали»

Після третьої години дискусії актор Федір Стригун встає з-за столу і каже, що більше не хоче це все слухати.

«Лауреате Шевченківської премії, не йдіть, скажіть нам кілька слів», - просять з залу.

«А я не хочу нічого казати», - різко відповідає Федір Стригун.

«Але це слово треба нам, а не їм», - чується із залу.

Федір Стригун критикує київські телеканали через низький рівень української мови

Після цього Стригун зупиняється біля дверей, задумується і наступні 15 хвилин згадує про становлення театру у Львові.

«Коли дивлюся ТРК «Львів», то мені приємно слухати мову, а коли київські канали – то це ж неможливо. Я розставляю наголоси, бо вони говорять неправильно, то щоб в мені не лишилося дурного - я проговорюю правильну вимову. Мовний апарат у всіх, хто з Києва приїздить, рускій! Вас заставляти українською говорити – це мука», - закінчує свій виступ під бурхливі оплески Стригун.