Маленькими кроками на Схід

«Я фактично втекла з дому, щоб приїхати до Львова, – розповідає студентка четвертого курсу Донецького національного університету факультету журналістики Валерія Свіщук. – Мене батьки не пускали сюди, говорили, що тут страшно». Валерія з подругами приїхала до Львова в межах студентської програми «Зі Сходу на Захід», що розрахована на студентів, які ніколи не були у Львові.

Впродовж наступних 10 тижнів, з п’ятниці до неділі, львів’яни прийматимуть студентів зі Сходу та Півдня. В «бандерівське лігво» приїхало лише 80 сміливців з Донецька та Маріуполя, хоча мало бути понад 120. В останні дні перед поїздкою, багато студентів не поїхали, бо їх не відпустили батьки. Після першого дня перебування у Львові майже всі в один голос заявили, що не хочуть повертатись додому.

«У нас люди геть інші, вони багато працюють, в них зовсім немає часу на відпочинок і творчість. Вони більш закриті у собі, хоча охоче допомагають в разі потреби. А у вас тут стільки ресторанів, кав’ярень, люди якісь самі по собі відкритіші, розв’язані, пояснюють нам все, – ділиться враженнями Олена, ще одна студентка Донецького університету, але на цей раз з факультету іноземних мов.

«Яке у вас яскраве місто! Як згадаю, що маємо вертатись в Донецьк… так не хочеться. І погода така сонячна!» – розповідає майбутній архітектор Юля Савченко. Я беруся заперечувати, мовляв, тут не завжди так, у Львові, переважно, дощить. «Це нас Львів так зустрічає!» – безапеляційно говорить  студентка.

Ці троє – подруги. У дівчат у Львові напружений графік: екскурсії по музеях, походи по крамницях, зустріч з мером Львова та лекція львівського історика Ярослава Грицака. Місцеві хостели охоче долучились до ініціативи та безкоштовно надали житло студентам, а екскурсоводи, також безкоштовно, проводять свої фірмові екскурсії містом. До організації програми «Зі Сходу на Захід» долучається і багато приватних підприємців, які пропонують різноманітну допомогу в реалізації проекту.

Під час екскурсії Львовом група зупиняється біля пам’ятника Іванові Федорову. Екскурсовод в автобусі, якраз розповідає про славнозвісний «Буквар» Федорова.

- А ви знаєте, що Віктор Янукович вкрав стародрук «Апостол» Івана Федорова?,- кажу я.

- А навіщо йому він?,- запитує Олена.

- Та, мабуть, для того ж, для чого і золотий батон, – з усмішкою припускає Юля.

Далі ми рушаємо до музею зброї «Арсенал», дівчата розповідають, що не люблять зброї. Неохоче розглядають експонати.

– А хтось з вас був на Майдані у Києві?

– Знаєте, ми не підтримуємо ідею з якою зародився Майдан – вступ України до ЄС, – в один голос заговорили студентки Олена і Валерія. – Нам ще зарано туди, наша економіка не витримає, там велика конкуренція, наші товари ніхто купувати не буде. До Росії ми також не хочемо, нам потрібно самим всього добитись.

– Звичайно, коли люди почали виступати проти корупції, то ми це вже повністю підтримали, –розповідають студентки.

– Ми у Донецьку вийшли на мітинг за мир, а навпроти був інший, проросійський мітинг. І видно було, що от-от відбудеться сутичка, ми навіть приготувались кричати, що ми їх любимо, щоб вони нас не били, але нам довелось піти звідти, – розповідає Юля. – Це просто жахливо, що роблять зараз росіяни з Кримом.

– Знаєш, я була на даху Донецької адміністрації, коли там піднімали російський прапор. Наші тодішні чиновники до того віднеслись доволі спокійно, сказали – ну хай трохи повисить, потім знімемо, це нічого, – розповідає Валерія. – Нас було там всього четверо журналістів, більше ніхто з колег туди не поліз, – з докором розповідає дівчина.

– А взагалі, ці всі події породили багато стереотипів, як от наприклад «бандерівці» і «тітушки».

– Так«бандерівці» ж наче вже усталений стереотип, – кажу я, – Ви, що про них раніше не чули? Дівчатка не відповіли.

– Це рабська психологія, дівчата!, – пролунало десь позаду. Не витримала дівчина з Маріуполя. Її звати Марія Перитятько, вона весь час ходила з нами, але мовчала. Марія навчається на першому курсі філологічного факультету Маріупольського державного університету. Її батько – священик і коли рідні почули, що донька хоче їхати до Львова, то не вагаючись сказали, щоб вирушала.

Вона рішуче відрізала, що потрібно вчити історію, щоб не спекулювати на історичних міфах. Решта дівчат не були налаштовані на полеміку, вони роздивлялись сувеніри та архітектуру. Коли Марія розповідала про Майдан, то не змогла стримати сліз.

– У нас, в Маріуполі, переважно проросійські настрої. В мене під під’їздом бабусі весь час говорять, що вони до Росії хочуть, постійно вислуховувала від них якісь кпини за те, що підтримувала Майдан. Я навіть одного разу сказала їм «Слава Україні!», то наче святою водою їх окропила. Але не помогло, вони мені ще довго це пригадували… – розповіла Марія.

Дівчата не хочуть повертатись в Донецьк. Валерії весь час телефонували батьки – дуже турбувались чи з нею все гаразд. Також дівчата постійно розпитували про фестивалі, свята, книжкові ярмарки, рок-тусівки, зустрічі з поетами. Видно, що вони спраглі цього, що для Львова, здається, буденні речі.

– У культурному плані Львів і Донецьк це, як поставити поруч Софію Ротару і британського рокера, – сміється одна з них.

Дівчата розповідали, що не відчувають жодних мовних бар’єрів і не бачили ще жодного «бандерівця». Обіцяли розповісти про це батькам. «Ми були у Криївці, але, якщо чесно, нам там не дуже сподобалось», – розповіла Юля.

Ніяковіти дівчата почали, коли підійшла знімальна група «Нового каналу» і журналістка почала розпитувати, чи знають вони, що таке «мешти» та «пательня». Для зйомок сюжету, журналісти просили підійти до перехожих і російською попросити телефон. Дівчатка охоче погодились, вирішивши, що це буде доволі весело.

Проте, незважаючи на захоплення Львовом, відкритістю людей, дівчата все ж відчувають різницю між українцями на Заході і Сході.

«Нам на лекціях розповідали, щоб сформувався новий соціум потрібно 75 років, тоді і не буде такої різниці між Сходом і Заходом, бо, як не крути, а зараз це різні ментальності», – розповіла Олена.

Прикметно, що ініціатива запросити студентів зі Сходу, належить не чиновникам, ця ідея зародилась у студентському середовищі Львова, зокрема в Українському католицькому університеті, потім доєднався також ЛНУ імені Івана Франка. Пізніше ініціативу підхопила і міська рада.

«У час цих тривог, в яких зараз перебуває Україна, студенти розуміють, що потрібно щось робити. Це не нова ідея, ми просто робимо це масово. Запрошуємо не по десятеро студентів, а по сто і більше», – розповіла координатор проекту Юлія Гнатів.

Тож нескладно порахувати, що за 10 тижнів Львів відвідає понад 1000 студентів. Це зовсім небагато для повного «розриву шаблону», розвіяння історичних міфів і руйнування усталених стереотипів. Проте це маленький, але такий важливий крок для побудови вкрай необхідного, нового діалогу Заходу зі Сходом.

Богдан Головко, ZAXID.NET