Мармелядова смерть

Скільки вже років пропаганда чеше трудящим про капіталізм, який загниває і ніяк не може зігнити, впадло підраховувати. Але те, що націоналісти так співзвучні з комуністами у своєму діагнозі Заходу – вже навіть не дивно.

Глобальне село швидко рознесло інфу про спекуляції над тілом італійки Елуани Енгларо, що 17 років знаходилась у комі і яку 10 лютого відключили від апарату. Хоча дивно, що на цей випадок так відреагував Ватикан, для якого є сприйнятним таке відключення після незворотньої коми, під час якої підтримується вегетативне життя.

Тим більше, що батько Елуани ще в 1999 році хотів її відключити, зважаючи на некротизацію кори головного мозку. Ну але розголос пішов, і навіть Умберто Еко виступив на захист «права померти» в італійській пресі.

Тема євтаназії в українській пресі не знаходиться в піраміді Маслоу на таких захмарних позиціях, як обговорення стану львівського (українського) єврейства та героїзація чи деміфологізація Бандери. Танатос у більшості випадків приходить тихо й непомітно, хоча така його специфіка якраз і не стосується запуску євтаназійних процесів.

Тому тим більш симптоматичною була караульна стаття консервативно налаштованого політика Ігора Гузя «Евтаназія на порозі!» (https://zaxid.net/blogentry/34685/), в якій він закликав усіх свідомих громадян готуватись до тотальної євтанізації, яку принесе «гнилий вітер із заходу».

Скільки вже років пропаганда чеше трудящим про капіталізм, який загниває і ніяк не може зігнити, впадло підраховувати. Але те, що радикальні націоналісти так співзвучні з комуністами у своєму загниваючому діагнозі Заходу - вже навіть не дивно. Цієї діагнозної тотожності не помічають самі націоналісти, або, принаймні, роблять вигляд.

Свіжий приклад такої близнюкової нелюбові до ліберальної Європи продемонструвала 19 лютого й полум'яна свободівка Ірина Фаріон, забакланивши «демо-ліберально-гнилий світ». Але не сіамковість теперішніх націоналістів та колишніх комуністів є головною задачею цього речення. Хоча після стількох тез про гнилий капіталізм, може й здаватись, що в Україні просто рай на землі та останній форпост протистоянню зла в світі. Ще тільки Росія бавиться у свою виключну богоспасенну місію перед світом, активно хаваючи усі західні товари.

Статтю голови «Національного Альянсу» (у Львові ще інколи плутається під ногами відповідного калібру Українська партія), яка так закликає готуватись до боротьби з демонами ліберального світу, можна вважати актом капітуляції так званих консервативних сил та представників релігійних організацій перед гнилим західним вітром. Моська щось там безсило гавкає на слона, лише виявляючи власну агонію.

Заклики до ефективних та продуманих інформаційних кампаній обмежаться одними лише заборонами. За усі роки незалежності ні націоналісти, ні згадані релігійні організації не придумали нових методів праці з молоддю, активно користуючись лише лаврами комуністичного переслідування та хвилею постперебудовних навернень переважно середнього віку. За 10 років єйфорія спала і приклад американських баптистів, які в погоні за модерністю почали у своїй радіорекламі застосовувати звуки зливного бачка - їм не світить.

Так звані консервативні сили будуть змушені прогнутись під мінливий світ, бо в них немає засобів подолати спокусливі виклики ліберального світу. І головне - вони не знають, як це зробити, а навіть якщо й знають - то не можуть в силу задекларованої консервативності.

Усе, чого так боїться Гузь: євтаназія, проституція (майже легалізована), легкі наркотики, одностатеві шлюби - все це вже давно прописалось на просторах неньки-України. Гузь, а з ним усі прогресивні сили, оперуючи тезами про «антиморальні та антирелігійні форми зміни людського буття» (мовчок про звичайну освіченність), перетворюються на легку карикатурну мішень мученика-ідіота на останній лінії оборони, де вони ілюзорно вважають, що далі відступати немає куди.

Вони, безперечно, діаметрально протилежні до героїв дикого стьобу Уельбека в «Елементарних частинках», бо їх безмерття має поширюватись не біологічним клонуванням, а створенням ідеальної людини з клонованими думками, яка буде слухати усе, що їй будуть казати «релігійні організації та консервативно налаштовані політичні кола». Боротьба за владу триває і питання євтаназії - це лише танці навколо контролю колективу єдинодумців над індивідумом, який, не дай Боже, подумав про суїцид  чи солодку смерть.

В той час, коли ці правильні люди готові покласти за правильну ідею душу й тіло, євтаназія для цих велетів духу буде дезертирством з поля бою. І те, що так звані консервативні кола вже давно у комі та воюють тільки з власними страхами - їм важко визнати. Тоді чим є боротьба проти євтаназії, як не боягузливою втечею від реальності своєї духовної смерті? Ще одним прикриттям для пустоти фанатизму, радикального настільки, наскільки збільшується пустота.

Звучить інструментальна (бо нормальної чомусь не має) версія хіта Peace Burial At Sea «They Kill Us For Their Sport» (www.youtube.com/watch?v=SePpL_9dwqU).