МИ ПАМ’ЯТАЄМО. Піаніст Олександр Слободяник

Андрій Сайко та Mankurt, 18 червня 201018746

Листа про видатного піаніста Олександра Слободяника мені написав колишній львівський лікар, а нині лікар у Бостоні Андрій Сайко.

Він долучив до нього власний переклад українською статті Майї Пріцкер "Він нагадував птаха… Помер Олександр Слободяник" з газети "Новое русское слово" за 12 серпня 2008.

Сайко дав посилання на оригінальний текст статті, проте лінк вперто закидав мене на першу сторінку сайту, а до такого дивацтва, як "Знайти" вони там в америках ще не додумались.

У пошуках матеріалів про улюбленого піаніста Андрій, безумовно, прочитав і статтю Вадима Голембо у "Львівській газеті", присвячену пам’яті Слободяника. Вадим – син видатного львівського педагога Лідії Голембо, у якої вчився Слободяник. Стаття знайома більшості читачів ZAXID.NET, але я вирішив дати її фрагмент – нагадати саме львівські дитячі роки Олександра. А на персональному сайті музиканта побачив вступну статтю, у якій доволі сухо і по-діловому було названо сузір’я видатних музикантів і колективів, з якими виступав наш колишній земляк. Тільки цього переліку вже достатньо для усвідомлення масштабів особистості Слободяника.

Ось із цих трьох різних текстів і складається наша нинішня розповідь про Олександра Слободяника – колишнього учня музичної школи на Зеленій, будинок якої знайомий кожному львів’янину, навіть якщо він зовсім не музикант. В окремих місцях тексти повторюються, але це не страшно - краще запам’ятаємо.

 

"Львівська газета" Вадим Голембо "Пам’яті друга":

…З Нью-Йорка надійшла сумна звістка – 10 серпня 2008 року на 67-му році життя відійшов у вічність видатний піаніст ХХ сторіччя Олександр Слободяник. Хоча від 1957 року митець жив у Москві, а від 1990-го – в Нью-Йорку, він був, є і назавжди залишиться львів’янином. ArticleImage_1_68113.jpgІ не тільки тому, що тут минуло дитинство О. Слободяника, а на Личаківському кладовищі спочивають його батьки, а насамперед тому, що саме у Львові Олександр Слободяник народився як музикант.

Родина Слободяників мешкала на вулиці Кульпарківській, 98, у будинку, розташованому на території Львівської психіатричної лікарні. В ті часи їхню квартиру №2 на першому поверсі медичного закладу на Кульпарківській вважали околицею міста. (Манкурт з фотоапаратом марно намагався розшукати будинок за цією адресою. Та й всі парні номери йдуть із протилежного від лікарні боку Кульпарківської. Потім навмання зняв будинок на території лікарні на тому місті, де теоретично мав би бути 98-й. Якщо я помилився і це не є родинний дім Слободяника, то принаймні повз цей будинок він точно проходив кожного дня, йдучи до школи).

 

Батько піаніста – Олександр Павлович – був відомим в Україні лікарем-психіатром, тому й мешкав безпосередньо на території психіатричної лікарні. Він багато працював на кафедрі психіатрії Львівського медичного інституту, а для студентів-юристів Львівського університету імені Івана Франка викладав курс “Судова психіатрія”. Він – автор відомої монографії “Психотерапия, внушение, гипноз”, яку перевидавали чотири рази, а її загальний наклад становить півмільйона примірників. Останні роки свого життя присвятив написанню дуже великої за обсягом фундаментальної праці з психіатрії, яку, на жаль, і досі не видано.

Батьки Олександра були талановитими музикантами-аматорами: батько грав на скрипці, мати – на фортепіано. Ці інструменти були в будинку Слободяників у робочому стані (а не для декору, як це було заведено тоді). Тому вибір музики як професії не мав альтернативи.

Малий Слободяник учився гри на фортепіано у видатного львівського педагога Лідії Голембо. У цій школі (Львівська середня спеціалізована музична школа-інтернат ім. С. Крушельницької) викладали справді прекрасні вчителі та навчалися талановиті діти. У двох паралельних класах одночасно формувалися такі майбутні славетні особистості, як піаністи Олександр Слободяник, Віктор Єресько й Олександр Муравський, скрипалі Олег Криса, Богодар Которович і Матіас Вайцнер, віолончелістка Харитина Колесса, композитор Богдан Янівський… І це неповний список. Усі музиканти, які навчалися саме в цей період, досягли надзвичайно високого професійного рівня, проте причина одночасної появи такої великої кількості талантів, на мою думку, ще чекає свого дослідника. 

ArticleImage_2_68113.jpg

Музична школа на Зеленій

Учень Олександр Слободяник швидко звернув на себе увагу у школі, а 1956 року, навчаючись у сьомому класі, уже двічі виступив на сцені Львівської філармонії зі складним концертом №3 Бетховена.

Наставник талановитого піаніста Лідія Голембо мріяла, щоб її учень продовжував навчання в найкращих на той час радянських педагогів. О. Слободяник закінчив Центральну музичну школу (Москва), вступив у Московську консерваторію, де навчався у видатного музиканта Генріха Нейгауза, а 1966 року став солістом Московської філармонії.

 

Майя Пріцкер

Він нагадував птаха... Помер Олександр Слободяник.

 

"Піаніст несамовитої потужності і вулканічного темпераменту... він, до того ж, володіє вражаючою вправністю та легкістю, які зрівноважують громовий ефект акордів і захоплюючу дух швидкість його "горовіцевських октав";  "...піаніст інтелекту, владної віртуозності і незалежності... він свого роду явище... глибокий, поетичний музикант, який багато може сказати"; "майстер фортепіанного туше і нюансу...саме втілення поетичної елегантності..." Це з американської преси про Олександра Слободяника, унікального музиканта, який трагічно пішов з життя 10 серпня 2008 року. Діагноз - інфекційний менінгіт. Смерть застала його на порозі 67-річчя, на початку нового навчального року, в розпал роботи над великим проектом, присвяченим ювілею Гоголя... 

ArticleImage_2_67652.jpg

Олександр Слободяник з Юрієм Башметом та дружиною Ларисою

Він проживав у Нью-Джерсі разом з другою дружиною, піаністкою Ларисою Крупою, викладав (в Montclair University, наїздами - в Петербузькій консерваторії, а також у власній студії для просунутих студентів, готуючи лауреатів та концертних піаністів), давав майстер-класи і дуже багато часу віддавав Міжнародному фестивалю мистецтв в Моррістауні, який заснував 1993 року, щоби повернути в це місто старий концертний зал. Він переконав усіх своїх друзів – від Гергієва і оркестру Маріїнського театру до Йосифа Бродського, від Пітера Серкіна до Гідона Кремера – брати участь в концертах фестивалю і давати там майстер-класи, влаштовував виставки... Сам не так багато виступав, як мав би, як хотілось би всім, хто хоч раз чув його.

Тут, в Америці, я чула його уривками. Але що би він не грав – чи то мазурку Шопена або п‘єсу Шнітке, - неможливо забути особливе, оксамитове звучання, яке видобували його великі м‘які руки, і цю теплу інтонацію, рідкісну, заворожуючу органічність, коли виконання здається навіть не виконанням, а єдино можливим існуванням музики.

Кажуть, звук, фразування – це відраження особистості виконавця. Олександр Слободяник був рідкісною особистістю, рідкісним другом, людиною, повною тепла, поезії, мрій і майже дитячої, чутливої наївності.

Його інтерпретації, його виконавські шедеври народжувались безпосередньо на сцені. Не тільки в музиці – в житті – спочатку мала виникнути мрія, марево, яке миттєво хотілось втілити, ще не знаючи як, та й чи можливо. За спогадами його першої дружини, музиканта й педагога Наталії Слободяник, "контакт з ним збагачував кожного; ми всі тонули в реалізмі, в практичних деталях, а він жив вільно, як птах…".

Олександр Слободяник народився в Києві 5 вересня 1941 року. Мама, яку всі називали не інакше, як "пані", тому що здавалась жінкою з 19-го сторіччя, заглибленою в музику та поезію Міцкевича, стала його першою вчителькою музики. Він був вундеркіндом – у шість років вже виступав по радіо. Родина (батько був видатним психіатром) переїхала у Львів і у сім років Алік (так його потім називали все життя) попав у Львівську спеціальну музичну школу для обдарованих дітей, в клас прославленої Лідії Голембо, а в п’ятнадцять років був зарахований в Центральну музичну школу при Московській консерваторії, в клас Генріха Густавовича Нейгауза. "Я, мабуть, найщасливіша людина в світі", - написав він тоді до друга. 

ArticleImage_5_67652.jpg

Олександр та Генріх Нейгауз. З сайту О.Слободяника

У 18 років Олександр вже стане луреатом Конкурсу імені Шопена у Варшаві, а кількома роками пізніше – Конкурсу імені Чайковського в Москві. Аспірантуру він закінчував у класі молодого професора Віри Горностаєвої... Коли ій подзвонили в Москву, щоб повідомити про його смерть, вона сказала: "Я тільки що готувала з учнем Шосту сонату Прокоф’єва і буквально через кожні два такти згадувала Аліка – як він це грав. І так – майже постійно. Ніхто не міг робити з музикою те, що робив він". 

ArticleImage_3_67652.jpg

Віра Горностаєва (в центрі) та її учні Етері Анджапарідзе і Олександр Слободяник. Фото з сайту Московської державної консерваторії ім. П.Чайковського

Регулярна концертна діяльність Слободяника почалась з 1963 року, і у 60-70-ті не було поціновувача музики в Росії (СРСР), який не знав би його імені. На його виступи неможливо було дістати квитки. Біля Великого залу консерваторії чергувала кінна міліція. Фірма "Мелодія" випускала один за другим його записи, які тепер – особливо запис з концерту всіх етюдів Шопена, разом з Фантазією фа мінор і Скерцо №3 – вважаються класикою, багато в чому неперевершеною. У 1970 він став заслуженим артистом РРФСР.

Світ теж оцінив та визнав його: він регулярно виступав в країнах Східної та Західної Європи. Його американським менеджером став Сол Юрок, якому Слободяника рекомендував Святослав Ріхтер (на вечорах в його домі Алік бував з 1960-х років, і спілкування з Ріхтером стало однією з найважливіших сторінок його життя). Розіна Левіна, з якою він познайомився під час гастролей, називала його "новою зіркою". Дебют у Карнегі-холі сприйняли із захопленням, як і виступи у всіх крупніших містах США, Канади, Японії, країнах Латинської Америки. Американським континентом він гастролював особливо багато, виступив, і не один раз, зі всіми головними американськими оркестрами, але у 1979 році все закінчилось: Афганістан, розрив культурних зв’язків, неможливість виступати не тільки у США, але й в Британії, Австралії, Канаді...

Він повернеться тільки 1988 року, і це повернення преса назве тріумфальним. Надійдуть нові запрошення і 1989-го він переїде у США. Та роки простою давали про себе знати, та й починати кар’єру в новій країні, коли тобі давно за сорок, було дуже непросто.

Так, йому важко було знайти рівних у романтичному репертуарі, але мало хто пам’ятає, що він був першим виконавцем багатьох нових творів. Він брав участь у світовій прем’єрі опусу Бориса Тищенка ще 1971-го. Він перший 1990 року виконував написані для нього Альфредом Шнітке "Афоризми" за Йосифом Бродським – текст читав на прем’єрі сам поет. Два місяці пізніше  в Бруклінській академії музики з оркестром під керівництвом Максима Шостаковича він солював з Фортепіанним концертом Шнітке. А у травні 1991 року з Клівлендським симфонічним оркестром і Гідоном Кремером брав участь у прем’єрі  його ж Кончерто Гроссо №5. У 2003 році з Піттсбургським симфонічним оркестром та Юхимом Бронфманом він вперше в Америці виконував присвячений йому Концерт для двох фортепіано з оркестром Олександра Чайковського.

Я подзвонила О. Чайковському в Росію. Про смерть Слободяника він дізнався тільки від мене і був приголомшений. І після довгого мовчання сказав: "Алік був добрим і геніально обдарованим. Було тільки два російських музиканти у всій історії Конкурсу Чайковського, яким публіка скандувала: "Першу премію!" - Алік і Міша Плетньов. На першому і другому турах він грав просто грандіозно. Публіка його обожнювала. Розповідають, Сола Юрока запитували, чому він весь час запрошує Слободяника, який грав тоді в Америці частіше, ніж Ріхтер. Юрок відповідав: "А що ви хочете, якщо у кожної третьої американки у гаманці його фотографія?". І при всій цій славі він був дуже простий. Він був чудесним другом. Ми зі школи були знайомі, хоча він був старшим. Це він мене змусив написати Концерт для двох фортепіано. Перший раз ми грали його вдвох у Пітері 2000 року. Він дуже хвилювався. Пам’ятаю, він привіз мені з Америки цілу торбу подарунків – два літри рому "Капітан Морган" і американську індичку. Його життя йшло смугами. Йому була надзвичайно багато дано. Він міг би бути сьогодні метром у піаністів - яким був, скажімо, Стерн у скрипалів. Але він понад усе любив волю". 

ArticleImage_4_67652.jpg

Із персонального сайту музиканта

Слободяник увірвався на американську сцену 1968 року дебютним концертом у Карнегі-холі, який змусив критиків назвати його "лідером свого покоління". Він був визнаний "новою зіркою" серед таких легенд, як Артур Рубінштейн, Володимир Горовиць і Розіна Левіна.

Слободяник гастролював по всій Європі, Північній і Південної Америці, Південній Африці, Австралії і на Далекому Сході. Його вітали в залах Карнегі-холу, Avery Fisher Hall, Кенеді-Центру, Барбікан в Лондоні, Ла Скала в Мілані, театрі на Єлисейських полях у Парижі і в Hollywood Bowl. Він виступав як соліст із симфонічними оркестрами Чикаго, Лондона, Пітсбурга, Монреаля і Сан-Франциско, Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, Королівської філармонії та філармонії Санкт-Петербурга; з Філадельфійським, Клівлендським і Кіровським симфонічними оркестрами; "Солістами Москви", Національним оркестром Франції і Gewandhaus оркестром Ляйпцига, оркестрами під управлінням Леонарда Бернстайна, Курта Мазура, сера Джона Барбіроллі, Крістофа фон Донаньї, Валерія Гергієва, Маріса Янсонса, Нееме Ярві, Дмитра Китаєнка, Кирила Кондрашина, Мстислава Ростроповича, Геннадія Рождественського, Томаса Зандерлінга, Максима Шостаковича, Юрія Темірканова і Юрія Башмета. Слободяника записували фірми Angel, "Мелодія", Eurodisc і MCA. Його дискографія включає записи легендарного LIVE-концерта всіх 24 етюдів Шопена.

 

ArticleImage_1_67652.jpgПід час відкриття у вересні 1994 року Моррістаунського Міжнародного фестивалю мистецтв, засновником якого був Олександр Слободяник, відбувся гала-концерт, в якому сам Олександр брав участь як соліст у супроводі оркестру з Санкт-Петербурга під керівництвом Валерія Гергієва. Слободяник пізніше залучав найкращих музикантів світу взяти участь в унікальних програмах фестивалю. Серед них імена Максима Венгерова, Пітера Серкіна, Гідона Кремера, Юрія Башмета, Віктора Третьякова, Володимира Фельцмана та інших. Спеціальними гостями були лауреат Нобелівської премії Йосип Бродський та поет Євген Євтушенко. Громаді Морістауна також були представлені художні виставки творів Ернста Нєізвестного та Михайла Шемякіна.

У святкування сторіччя Карнегі-холу 1991 року Слободяник і скрипаль Гідон Кремер дали світову прем'єру Кончерто гроссо Альфреда Шнітке № 5 з Клівлендським симфонічним оркестром.

Послухати музику у виконанні Олександра Слободяника простіше всього на сторінці "Recordigs" його сайту, або залити з російської сторінки "Погружение в классику". Для бетховенської Сонати №12 Манкурт не пошкодував 20 мегабайт місця на власному сервері і, якщо редакції вдасться відтворити саме цей файл – мені буде дуже приємно - ну, хоч чимось…

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 6

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • лилия,Москва 17 травня 2011, 23:08

    Спасибо за Вашу статью, написанную с любовью.Этот превосходный пианист заслуживает монографии,дискографии.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • olenixa 23 серпня 2010, 04:42

    сообщите .пожалуйста.на каком кладбище в Киеве похоронен Александр Слободяник.Царство ему Небесное.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • ЗАХІД 30 липня 2010, 18:46

    На рахунок деградації-східнякам нагадуємо-НАШІ видатні патріоти композитори світового масштабу які вчили майбутні українські покоління тут на УКРАЇНІ- а не тікали за гроші-НАЗИВАЄМО- ВЕЛИКИЙ ЛЮДКЕВИЧ - КОС-АНАТОЛЬСЬКИЙ.ЦЕ люди з державним мишленням- дійсні патріоти своєї держави. З молодих -ГЕРОЇ УКРАЇНИ- ІВАСЮК БІЛОЗІР РОТАРУ РУСЛАНА багато багато інших випускників нашої Львівської консерваторії. Чому не перечисляють УВЕСЬ ВИКЛАДАЦЬКИЙ КОЛЕКТИВ НАШОЇ КОНСЕРВАТОРІЇ? Починається насаджування нищевартості галичан.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук