МИ ПАМ΄ЯТАЄМО. Революціонер Карл Радек

Знавці стверджували, що народжений у Львові Карл Бернгардович Радек був рідкісним мерзотником. Зрештою, хто сказав, що ми тут згадуємо виключно позитивних героїв? Зовсім ні. Ми згадуємо відомих земляків, а слава Радека незаперечна: у 1920-30 роки в СРСР його знали всі.

Спочатку – близький соратник Леніна, блискучий публіцист, майстер пера, один з керівників більшовицької партії і Комінтерну, згодом – японський шпигун, злісний троцькіст, зрадник і так далі – вбитий і всіма забутий. Доля, яка спіткала багатьох у далеких вже 1936-1939 роках.

В одному не можна відмовити Карлу Радеку – він був обдарованим. І в публіцистиці, і в зрадництві. Якщо особисту непорядність і безпринципність можна довести до захмарних висот – Радеку це вдалося. Втім, це не врятувало його від загибелі.

У тексті є посилання на книги, хоча цей матеріал написаний переважно з допомогою перекладів з сайту В'ячеслава Румянцева "Хронос", статей Вікіпедії та деяких інших загальнодоступних мережевих сторінок.

Російський історик і модератор сайту "Хронос" В'ячеслав Румянцев пише: Карл Радек був прикладом класичного революціонера і ідеального комуністичного журналіста. Він все життя прожив без принципів, контактував з генштабом воюючої проти Росії країни, потім загравав з Троцьким, а пізніше здавав троцькістів, відправляючи їх на смертну кару. Верткий, спритний, безпринципний – він так умів пристосовуватися до будь-якої влади, що сталінському режиму довелося відмовитися від публічного смертного вироку... в таборі його вбили кримінальники (хоча Радек був таким бридким у спілкуванні, що кримінальники могли прибити його і з власної ініціативи). Тож до 1952-го (див. шарж на нього тов. Бухаріна) він не дожив. Втім, як і сам автор шаржу М. Бухарін...

Своєю чергою, російсько-італійська соціалістка А. Балабанова у своїх мемуарах згадувала про Карла Радека: «Він представляв собою незвичайну суміш аморальності, цинізму та стихійної оцінки ідей, книг, музики, людей. Точно так само, як є люди, що не розрізняють кольорів, Радек не сприймав моральних цінностей. У політиці він змінював свою позицію дуже швидко, привласнюючи собі суперечливі гасла. Ця якість при його швидкому розумі, їдкому гуморі, різнобічності і широкому колі читання і була, ймовірно, ключем до його успіху, як журналіста. Пристосуванство зробило його дуже корисним Леніну, який при цьому ніколи не сприймав його серйозно і не вважав його надійною людиною. Як видатний журналіст Радянської країни, Радек отримував розпорядження писати певні речі, які нібито виходили не від уряду або Леніна, Троцького чи Чичеріна, щоб подивитися, якою буде дипломатична й суспільна реакція в Європі. Якщо реакція була несприятливою, статей офіційно зрікалися. Більше того, сам Радек відрікався від них... Його не бентежило те, як з ним поводяться інші люди. Я бачила, як він намагається спілкуватися з людьми, які відмовлялися сидіти з ним за одним столом або навіть ставити свої підписи на документі поруч з його підписом, або вітатися з ним за руку. Він був радий, якщо міг просто розважити цих людей одним зі своїх незліченних анекдотів. Хоч він і сам був євреєм, його анекдоти були майже виключно про євреїв, зображених у смішному і принизливому вигляді... У Росії на Радека дивилися як на аутсайдера, іноземця».

Радек (справжнє прізвище – Собельсон) Карл Бернгардович (1885, Львів, Австро-Угорщина - 19.5.1939, Верхньоуральськ), партійний діяч, журналіст. Син вчителя. За участь у нелегальних учнівських гуртках виключений з гімназії: у 1902-му здав екстерном іспит за гімназійний курс. Закінчив історичний факультет Краківського університету, навчався в Бернському і Ляйпцігському університетах. У 1902 р. вступив у Польську соціалістичну партію, 1903 – до РСДРП, 1904 – в Соціал-демократію Королівства Польщі і Литви. Співпрацював з комуністичною пресою в Польщі, Швейцарії та Німеччині. З 1908-го примикав до лівого крила Німецької соціал-демократичної партії, але після сварки з Розою Люксембург виключений з партії. Під час 1-ї світової війни зблизився з В. Леніним. Після лютневої революції 1917 року – член Закордонного представництва РСДРП в Стокгольмі, один з головних зв'язкових між керівництвом партії і німецьким Генштабом та організаторів переїзду Леніна і його соратників в Росію через Німеччину в опломбованому вагоні. Разом з Я. Ганецьким організовував закордонні комуністичні пропагандистські видання "Кореспонденція Правди" і "Вісник Російської революції".

Після захоплення більшовиками влади прибув до Петрограду, з листопада 1917 року заввідділу зовнішніх відносин Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету. Член радянської делегації на переговорах про мир з Німеччиною в Брест-Литовську. Був проти укладення миру на німецьких  умовах. Ленін у листі Радеку висловив принципову незгоду з його позицією, доручив членам делегації викласти Радеку свою позицію з цього питання.

Наприкінці 1919-го перебував в відрядженні в Німеччині для підтримки революції, був заарештований і майже відразу ж звільнений. У 1919-1924 член ЦК РКП (б). У 1920 секретар, в 1920-1924 член виконкому Комінтерну. Працював у центральних газетах – у "Правді", "Известиях" і т.д. Як журналіст, став символом пристосуванства, замовної журналістики; був головним коментатором зарубіжних подій і майже офіційно вважався найкращим комуністичним журналістом світу. Деякий час очолював Комуністичний університет імені Сунь Ятсена, займався підготовкою парткадрів для країн Далекого Сходу. На XIII з'їзді партії заявив: "Ми - диктаторська партія в дрібнобуржуазній країні". З 1923-го - активний прихильник Л.Д. Троцького . У 1927 виключений з партії XV з'їздом ВКП (б) в числі інших учасників троцькістської опозиції. У січні 1928 року Особливою нарадою при колегії ОГПУ за антирадянську діяльність засуджений до трьох років заслання. У травні 1929 звільнений. Влітку 1929 разом з Є. Преображенським та І. Смілгою надіслав до ЦК листа, де заявив про "ідейний і організаційний розрив з троцькізмом ". Довго і талановито публічно "каявся" у пресі. У січні 1930-го відновлений у ВКП (б). У пресі таврував троцькістів, скочуючись до образливих прізвиськ і відвертої брехні.

Радек завжди був найяскравішим і найталановитішим представником комуністичної журналістики, при цьому в безпринципності він перевершував всіх своїх колег. Ось як він писав у 1934 про Сталіна: "До стислої, спокійної, мов скеля, фігури нашого вождя йшли хвилі любові і довіри, йшли хвилі впевненості, що там, на Мавзолеї Леніна, зібрався штаб майбутньої переможної світової революції".

16 вересня 1936-го Радека знову заарештовано. На слідстві він дав згоду виступити з будь-якими викриттями і свідченнями проти кого завгодно. Як один з головних обвинувачуваних був притягнутий до відкритого процесу у справі "Паралельного антирадянського троцькістського центру". Став центральною фігурою процесу, тому що почав давати дуже детальні свідчення про свою "змовницьку діяльність", назвавши при цьому змовниками величезне число партійних діячів, зокрема тих, хто ще не був заарештований. Давав обширні свідчення проти своїх "співучасників" щодо процесу. Хоча більшість учасників процесу були розстріляні, Радека, можливо, "в подяку" за слухняність, 30 січня 1937-го року засуджено до 10 років в'язниці. В останньому слові заявив: "Я борюся не за свою честь, я її втратив, я борюся за визнання правдою тих свідчень, які я дав". У таборі убитий кримінальниками . У 1988 реабілітований. Використано матеріали з кн.: Залеський К.А. Імперія Сталіна. Біографічний енциклопедичний словник. Москва, Віче, 2000 

Лідери опозиції в 1927 р. незадовго до виселки з Москви. Сидять зліва направо: Леонід Серебряков, Карл Радек, Лев Троїцький, Михайло Богуславський, Євген Преображенський. Стоять: Християн Чаковський, Яків Дробніс, Олександр Бєлобородов, Леонід Сосновський

Зірка Радека зайшла, коли 1923 року майже всю провину за невдачу німецької революції звалили на нього одного.

У січні 1919 р. був убитий один з засновників компартії Німеччини Карл Лібкнехт. Теодор Лібкнехт, який проводив власне розслідування обставин убивства брата, дійшов висновку, що в ньому замішані більшовики, зокрема, Радек, якого Теодор вважав агентом німецької розвідки. Висловлювалася думка, що Сталін не розстріляв Радека 1937 р. тому, що розраховував використовувати його старі зв'язки. Як відомо, разом з К. Лібкнехтом загинула Р. Люксембург, яка 1917-1918 рр. різко критикувала політику більшовиків у Росії.

Радека виведено з виконкому Комінтерну і з ЦК партії. У 1927 р. виключено з партії як троцькіста та вислано до Томська. Подія, яка зіграла фатальну роль у його подальшій долі, відбулася 1929 р. Чекіст-оперативник Блюмкін зустрівся в Константинополі (за власною ініціативою) із щойно висланим із СРСР Л. Троцьким, і останній передав йому листа для Радека.

Коротенький відступ. Блюмкін - ще одна дуже цікава постать з короткою  фантастичною біографією, у якій, можливо, було присутнє і наше місто. Яків Григорович Блюмкін (Симха-Янкев Гершевіч Блюмкін, псевдоніми: Ісаєв, Макс, Владимиров) дата народження невідома (близько 1900), точна дата смерті невідома (1929, Москва) - російський революціонер, чекіст, радянський розвідник, терорист і державний діяч. Один з творців радянських розвідувальних служб. Можливий прототип молодого Штірліца. Яків Блюмкін походив з одеської пролетарської родини. У 1913 закінчив єврейську початкову школу, якою керував відомий письменник - "дідусь єврейської літератури" Менделе Мойхер-Сфорім. Однак існують відомості, що Блюмкін зі своєю сім'єю до липня 1915-го жив у Львові, де навчався в німецькій гімназії. Після взяття Львова російськими військами у вересні 1914 року його батько Григорій Ісаєвич вступив на російську службу, а після відходу росіян зі Львова у липні 1915 пішов разом з ними. Член партії лівих есерів. З травня 1918 – керівник відділення ВЧК по боротьбі зі шпигунством. Напевно, зараз про це у шкільних підручниках історії не пишуть, але це той самий Блюмкін, який у липні того ж року вбив німецького посла Р. Мірбаха, щоб зірвати Брестський мир. Член компартії Ірану (1920), брав участь у створенні Гілянської радянської республіки (Північний Іран). Працював у Закавказзі, Монголії, на Близькому Сході і в Туреччині. За однією з версій, Блюмкін брав участь у вбивстві поета С.Єсеніна. У листопаді 1929 р. заарештований і розстріляний "за повторну зраду справі пролетарської революції і Радянської влади і за зраду революційної чекістської армії".

Листа від Троцького Радек не отримав. Але сам факт став відомий ОГПУ і, звичайно, Сталіну. Того ж року Радек звернувся з листом у ЦК, в якому визнав помилковість своїх поглядів і заявив про свій відхід від троцькізму. У 1930 р. він був відновлений у партії. Далі працював у газетах "Правда" і "Известия". 

Радек - блискучий публіцист. Його перу належить низка робіт з питань міжнародної політики, серед яких: "П'ять років Комінтерну" (у 2 т.), "Німецька революція" (у 3 т.) та ін. У 1934 р. вийшов другий том останнього видання творів Радека. Том відкривається нарисом "Будівничий соціалістичного суспільства" - це нестримний панегірик Сталіну. Хоча деякі дослідники вважають, що це закамуфльована антисталінська знущальна стаття: відомо, що Радек зневажав Сталіна.

Разом з М. Бухаріним Радек брав участь у складанні проекту "сталінської конституції" 1936 р. Але, як писав письменник А. Рибаков, "Сталін ні  Бухаріну... ні Радеку не вірив, хоча використовував їх у 1934-1936 роках "на повну котушку".

У 1933-1934 рр. Радек став таємним посередником Сталіна у переговорах з Гітлером на дальніх підступах до пакту Ріббентропа-Молотова. На думку радянського розвідника В. Крівіцького, що втік на Захід, цей факт і став надалі основною причиною загибелі Радека.

У серпні 1936 р. в газетах публікуються матеріали процесу над групою Зінов'єва-Камєнєва. 21 серпня в "Известиях" з'являється стаття Радека, де він називає підсудних "фашистською бандою", "мразью" і вимагає для них страти.

Карл Бернга́рдович володів тонким почуттям гумору. Він вважається автором вагомої частини радянських і антирадянських анекдотів. Анекдоти Радека жваво відгукувалися на злобу дня. Коли Сталін виключив Троцького і Зінов'єва зі складу членів Політбюро, ходив такий анекдот: "Яка різниця між Мойсеєм і Сталіним? Велика. Мойсей вивів євреїв з пустелі, а Сталін – з Політбюро" (Бажанов Б. Г. Спогади колишнього секретаря Сталіна. М., 1990. С. 204). Ворошилов якось звинуватив Радека в тому, що він плентається в хвості Лева Троцького. Радек відповів епіграмою: "Вже краще бути хвостом у Лева, ніж дупою у Сталіна ".

За ним прийшли у вересні 1936 р. Судили у справі "Паралельного антирадянського троцькістського центру". На процесі, що проходив в січні 1937 р., він визнав все. І те, що був агентом японської розвідки, і те, що готував вбивство Сталіна, і те, що домовився з Троцьким віддати Україну німцям і реставрувати капіталізм. Йому дали десять років таборів. На одному-єдиному побаченні з дружиною після процесу він відповів на її розгублені запитання: "Так було потрібно". Донька прийти на побачення відмовилася.

Письменник А. Рибаков помилився - Радека не розстріляли, його вбили в таборі підіслані кримінальники.

Використано матеріали кн.: Торчинов В.А., Леонтюк А.М. Навколо Сталіна. Історико-біографічний довідник. Санкт-Петербург, 2000

Автор свідомо не усував з текстів стійке словосполучення "вбитий кримінальниками". Цікаво, що і в наш час це постійно повторюється і на згаданих сторінках, і на багатьох інших, які переглядав при підготовці матеріалу. Хоча  у примітках до статті Вікіпедії про Радека є прямий лінк на документ, більшу частину якого я тут процитую:

З Довідки Голови КДБ при РМ СРСР І.А. Сєрова у ЦК КПРС у справі "антирадянського троцькістського центру" про обставини вбивства Г.Я. Сокольникова і К.Б. Радека

29 червня 1956 року

Цілком таємно

Радек і Сокольников (кол. Нарком фінансів СРСР - Манкурт) після суду серед своїх сусідів по камері почали стверджувати про свою невинність і про інсценування всього процесу. Безсумнівно, що це і призвело до того, що в травні 1939 року було прийнято рішення про їхню "ліквідацію". Наявні в архіві КДБ документальні дані свідчать про те, що вбивство Радека і Сокольникова проводилося під керівництвом Берії і Кобулова у відповідності із спеціально розробленим планом.

Безпосереднє здійснення цих актів було покладено на працівників 2 відділу НКВС СРСР - ст. оперуповноваженого Кубаткіна, оперуповноваженого Шарока і спеціально підібраних людей з числа заарештованих, які в секретному порядку виїхали для виконання завдання в Верхньоуральськ і Тобольську в'язницю, в яких утримувалися Радек і Сокольников.

Як встановлено, вбивство Сокольникова було виконано за таких обставин. Попередньо його перевели в одиночну камеру, а 21 травня 1939 року, як це було обумовлено за планом, до нього увійшли начальник в'язниці Флягін, оперуповноважений Шарок і прибулий з Москви ув'язнений Лобов, кол. пом. нач. ОВ ЛВО, засуджений у зв'язку з вбивством С. М. Кірова, (тобто не якійсь кримінальник, а нещодавній помічник начальника "Особливого Відділу" Ленінградського військового округу, - Манкурт) накинулися на нього й убили.

Про те, що трапилося, тоді ж було складено фіктивний акт і оформлено протокол допиту ув'язненого Котова П.М. (Під таким прізвищем фігурував Лобов)...

За аналогічних обставин, під керівництвом ст. оперуповноваженого Кубаткіна 19 травня 1939 у Верхньоуральській в'язниці НКВС убито і Радека. І в цьому випадку це заздалегідь підготовлене вбивство було потім оформлено як результат бійки. Так в акті про смерть Радека, складеному адміністрацією в'язниці, вказується: "При огляді трупа ув'язненого Радека К.Б., виявлені на шиї синці, з вуха і горла тече кров, що стало результатом сильного удару головою об підлогу. Смерть наступила внаслідок завдання побоїв і задушення з боку ув'язненого троцькіста Варежнікова, про що і складено цей акт". Як встановлено перевіркою, незабаром після цього Кубаткін і Шарок, що здійснювали вбивство ув'язнених Радека і Сокольникова, і які досі працювали рядовими співробітниками апарату НКВС, були призначені: Кубаткін – начальником Управління НКВС Московської області, а Шарок – заступником наркома внутрішніх справ Казахської РСР… 

Голова Комітету Державної Безпеки при Раді Міністрів СРСР І. Сєров

Таке місто Львів. Тут народжувалися геніальні музиканти і актори, математики і фізики світової слави, видатні художники, знамениті шпигуни, політичні демони і перевертні. З тих останніх – сьогонішній персонаж.

Карл Радек став жертвою системи, яку створював і якій служив багато років. Ніякі риси характеру не виправдовують  злочинного вбивства в камері. Історія сумна і повчальна.