Місто-музей

Сьогодні Львів – це поки що місто-музей: без інфраструктури, води, доріг ... Поки що, бо вже зараз майже зникли з карти Львова львівські назви: вас зустрічає кава «Віденська» і «Цісарська», піцерії «Торонто» і «Нью-Йорк». Це що, місцева специфіка?

Спочатку це дратувало. Але з часом я їх почав розуміти. Жителів Запоріжжя, які з гордістю показують гостю зі Львова промислові гіганти - «Запоріжсталь» і «Дніпроспецсталь», додаючи, наприклад, їдкі коментарі в бік львів'ян: «Та тут під'їзних шляхів більше, ніж на львівському ЖД-вокзалі».

Залишимо у спокої їх (Хортиця - Дніпрогес) і наше минуле. Вони гордяться тим, чим можуть, і тим, що ще працює, і до чого вони мають безпосереднє відношення, тому що вони там працюють. Замість Запоріжжя можна взяти Харків з його тракторним заводом імені Малишева, чи Дніпропетровськ з його «Південьмашем» - найбільша ракетна фабрика Європи. Я розумію, що мав справу з «технарями», а у виконанні акторів драматичного театру чи професійних літераторів, навіть аматорів-художників це звучало б зовсім інакше. Але я тут уявив собі, як би це мало виглядати у виконанні львів'янина. Не професіонала-історика, не екскурсовода. А пересічного жителя міста, який десь працює (бажано не на базарі, не в банку чи в іншій конторі, не в органах влади і не на будові ) і хоче показати гостю своє місто.

Радянська епоха - без слів. Далі - українська влада керує Львовом. І що тут показувати, або чим похвалитися? Чергами під польським консульством? Якщо у своїй гордості за місто опиратись тільки на історичний Львів, то потрібно визнати, що сьогодні Львів - це місто-музей, не більше. Тоді слід закрити всі ВИШі, окрім академії Поплавського, і готувати кельнерів, перукарів, екскурсоводів, тобто весь обслуговуючий персонал для роботи туристичного комплексу. На цьому у світі заробляють мільйони і такі міста процвітають.

Якщо спробувати зазирнути у майбутнє Львова, то можливими є, як завжди, два сценарії. Беремо оптимістичний. Рік 2013-й, наприклад. Львів'янин показує гостеві стадіон, де відбувались матчі Євро-2012; автобусний - так, тут роблять ті тролейбуси і автобуси, які ти бачив у своєму Маріуполі, Донецьку та навіть Києві; Діснейленд - краще розважальний комплекс Леополіс. Бо ж не базар «Південний» показувати. Сценарій песимістичний - ми сидимо перед телевізором і дивимось матчі Євро-2012, які відбувається... в Італії або Харкові. Не знаю і не дуже хочу знати, що гірше і ганебніше.

Так, у Львові ще ремонтують, але не виготовляють танки і літаки. Але що у Львові, крім автобусів і тролейбусів, продукують? Прикраси на ялинку? Хтось говорить, що було б не зле, якби Львів перетворився на український хай-тек, таку собі силіконову долину на берегах Полтви. Щоб побороти азіатського монстра? Це так само реально, якби теперішні «Карпати» взяли й обіграли мадридський «Реал». Якщо немає перспектив якогось майбутнього, криза ідей, то залишається експлуатувати минуле. А яке минуле можна показувати гостю у 2013 році? Все, що було зроблено, збудовано, придумано до 1939 року?

Свідки радянської епохи, заводи військово-промислового комплексу зникнуть. Вже зараз їх корпуси успішно перебудовуються під офіси, банки і ресторани, магазини. Монументи, які залишила після себе радянська влада, також не вражають. Монумент на Стрийській, Пагорб Слави... Натомість постають «шедеври», створені, відкриті і «оспівані» буквально на наших очах.

Парадокс: у місті працюють потужні будівельні компанії, але побудувати сучасний стадіон їм не під силу. Але якщо вилізти на Високий Замок, то плоди їх діяльності - «елітне житло» - просто «кидаються в очі». Ні, я розумію, що легко будувати у місті шахт. Там контрасту, тобто з чим порівнювати, в архітекторів не виникає. У Львові ж виникає. Щоб тут не звели, зліпили з каменю чи заліза, воно повинно, принаймні, не викликати огиди.

Але ж змогли збудувати нове у Парижі, ризикнули, не побоялись, і тепер на нову «тріумфальну арку» також ходить дивитися армія туристів. Чи піраміда в ансамблі Лувру? І що, «загинув» старий Париж!

А ще Венеція, Флоренція, зрештою, вся Італія - це один великий музей під відкритим небом, завернутий у минуле. Але і там є інші приклади - Мілан, Турин, Генуя.

Львів знаходиться на відстані 60 км від кордонів Євросоюзу. Називаємо своє місто «перлиною архітектури». То, може, варто було б придумати для нього якусь нову ідею, якусь нову роль в умовах глобалізації. Скажімо, найбільший кінофестиваль в Україні? Венеція - місто-музей - має кінофестиваль, мистецьке бієнале... А Львів?

Поки що лишень місто-музей без інфраструктури, води, доріг і далі за списком. Поки що, бо вже зараз майже зникли з карти Львова львівські назви: вас зустрічає кава «Віденська» і «Цісарська», піцерії «Торонто», «Челентано» і «Нью-Йорк». Глобалізація. В самому центрі на видноті - «Макдональдс», «Лівайс» і «Адідас». Плюс Гранд-готель. Це що, місцева специфіка? Чи готель «Львів» слід вважати візитною карткою міста?

Цікаво, а у 2013-му що від Львова залишиться суто львівського?

Фото з сайту ukrfoto.net