Місцеві вибори: «Свободу» не спинити

Аналізуючи попередні результати виборів та екзит-полів у Львові, впевнено ми можемо говорити лише про продовження каденції чинного міського голови та майбутнього лідерства у міській раді ВО «Свобода».

Андрій Садовий фактично підтвердив рейтинг попередніх соціологічних досліджень. «Свободі» соціологи упродовж останніх півтора місяці теж прогнозували перемогу на виборах до міської та обласної рад. Проте ніхто не міг передбачити, що ця вікторія стане такою переконливою.

Перемога Андрія Садового набула статусу безсумнівності, коли  його із перемогою на виборах привітав у суто західному стилі головний конкурент Петро Писарчук (Партія регіонів). Хоча не стримався від того, щоб у суто пострадянському стилі принизити свого суперника: «Але я не хотів би бути мером кожного п’ятого чи шостого львів’янина, бо на вибори прийшло менше 50% виборців, і за Андрія Івановича проголосувало, грубо кажучи, 120 тисяч осіб».

Про феномен Садового, про прихильність до нього львів’ян,  про стабільність його рейтингу, ми вже писали достатньо. Нині значно цікавішим є питання майбутніх взаємин міського голови з цілковито оновленою Львівською міською радою. А оскільки тон у ній задаватиме ВО «Свобода», то спробуємо розібратися, у що це виллється для нас, мешканців міста. 

Вибори міського голови. Екзит-пол «Соціоінформ» 

Чому перемагає «Свобода»?

Передовсім треба зрозуміти, що забезпечило такий успіх право-радикальній партії у Львові? На це запитання в коментарі ZAXID.NET відповів політолог Ігор Марков: «Свобода» перемогла передусім тому, що в умовах тотального розщеплення партій національно-демократичної орієнтації люди потребували якогось реального політичного опертя. І цим реальним і водночас радикальним, бо все, що відбувається, до того ж злить людей, виявилася «Свобода».

Відповідь доповнив політолог Анатолій Романюк: «Є ціла низка чинників, які забезпечили «Свободі» лідерство у рейтингах. Один чинник полягає в тому, що партії національно-демократичного спрямування (або ті, що позиціонували себе в цій ніші) фактично перетворилися на політичних банкрутів. Мова йде і про «Нашу Україну», і про БЮТ, які мали серйозну підтримку серед виборців, добрі можливості реалізувати задекларовані програми, але нічого не зробили. Тож протест виборців, котрі раніше довіряли цим політичним силам, протест проти тих нікчемних результатів, яких досягли ці сили, мусив бути каналізований. А оскільки варіант запропонованого вибору не є таким великим, то в цих умовах багато виборців віддали свої симпатії «Свободі», котра є проукраїнською партією, оригінальною партією, яка ще не встигла набути негативного іміджу у владі».  

Оскільки більшість виборців не стежать надто уважно за політичним життям, вони мають лише загальну картинку, загальне уявлення. Наші громадяни зовсім не цікавляться, які результати роботи «Свободи» в Тернопільській обласній раді, які результати роботи фракції «Свободи» у Львівській міській раді, обласній раді. Тому вони й сприйняли пропаганду «Свободи» як адекватну.

«Другий момент, – на переконання Романюка, – полягає в тому, що «Свобода» досить вчасно зменшила показник свого радикалізму, тобто вона стала більш нейтральною. Таким чином їй вдалося і зберегти свій традиційний електорат, який голосує за «Свободу» як радикальну силу, і здобути прихильність тих, хто незадоволений роботою національно-демократичних сил».

На руку «Свободі» зіграла також низька активність виборців. До урн не пішли (чи не дійшли) всі ті, хто мали сумнів щодо свого вибору. Тоді як виборець «Свободи» здебільшого активний і рішучий.

Облиш надії…

Тільки лінивий не ганив актуальний Закон про місцеві вибори. Утім навіть він дозволяв сподіватися на те, що проведення виборів за змішаною системою відновить зв'язок між місцевими депутатами та територіальними громадами, який було розірвано після виборів 2006 року, що проводилися за суто партійно-пропорційною системою. Ця система, за словами політолога Анатолія Романюка, призвела до того,  що «депутати концентрувалися на загальнополітичних питаннях, а також займалися вирішенням проблем комерційного характеру».

Але це сподівання не виправдалося, як зазначив політолог Юрій Шведа: «За тієї маси кандидатів і за такого короткого терміну виборчої кампанії навряд чи багато виборці до моменту голосування хоча б знали, хто саме балотується в окрузі, де він мешкає, до міської чи обласної ради. Звужена в часі кампанія не дала можливості виборцям зрозуміти, а хто ж є у списку, почути чи побачити своїх кандидатів. Тому той принцип, що на мажоритарних виборах ми відкидаємо політичну складову й обираємо особистість, тут не спрацював. Партійна компонента залишилася домінантною».

Чого очікувати?

Хоча навіть за такого стану справ ще можна було б припустити, що присутність у партійній фракції депутатів-мажоритарників могла б порушити принцип роботи ради, за вказівкою керівника, а то й команди з центру. Так то воно так, але не у випадку з ВО «Свобода», котра є закритим політичним клубом, де діє чітка партійна дисципліна й підпорядкуванні лідерові. Це підштовхує до припущення, що в раді, де домінуватиме свободівська фракція, питання місцевого господарювання цілковито відійдуть на другий план, поступившись політичним.

Анатолій Романюк з цього приводу стверджує: «Свобода» розглядатиме місцеві ради як майданчик для  проходження до Верховної Ради. Тому в міській та обласній радах фракції «Свободи» будуть зосереджені на політичних питаннях, а не на вирішенні господарських питань. Адже для залагодження господарських проблем фракція повинна мати людей, що володіють досвідом».

За такої конфігурації в міськраді годі сподіватися на те, що в ратуші забуяє повноцінне політичне життя, що партії змагатимуться за впровадження своїх концепцій розвитку міста чи реалізацію своїх пропозицій розв’язання актуальних місцевих проблем. Радше можна очікувати, що в здомінованій свободівцями раді лише посилиться протистояння з міським головою. А на цій посаді, як ми вже казали, поза всякими сумнівами, залишиться чинний мер Андрій Садовий.

Вибори  до міських рад за пропорційною системою. Екзит-пол R&B Group

Одна з лідерок Всеукраїнського об’єднання Ірина Фаріон в інтерв’ю ZAXID.NET так описала своє бачення співпраці фракції з міським головою: «З мером ми будуватимемо взаємини у спосіб надзвичайно принциповий. Є ситуативне голосування, а є голосування концепційне. Все, що йтиме в розріз із програмовими засадами «Свободи» на сесії Львівської міськради проголосовано не буде. Якщо ж буде ситуативне голосування господарського чи іншого характеру, то вже будемо знаходити спільне рішення. Але у жодному випадку у місті Львові не має порядкувати донецький бізнес. У жодному випадку у Львові не має бути пріоритетів для небезпечного власника-чужинця, я маю на увазі передовсім московський капітал. Яскравий приклад тому - Львівський автобусний завод, що перебуває в руках братів Чуркіних, котрі на території нашого заводу піднімають московський стяг. У будь-якому випадку питання стосунків між фракцією «Свободи» й Садовим – це питання відстоювання інтересів тих виборців, які хочуть жити в самодостатньому вільному місті. А не в місті з такими чужими інвестиціями, які заганяють українця у Львові в кабалу».

Окрім «Свободи», до Львівської міськради пройшли: «Фронт змін», Партія регіонів, «Наша Україна», РХП, УДАР, Пора і НРУ.  Що у цій ситуації залишиться меншим фракціям? Є кілька варіантів. Перший – найменш імовірний, полягає в тому, щоб всі ці фракції об’єдналися й проводили конструктивну політику, опонуючи фракції-домінанті. Другий варіант: порізно протестувати проти тих дій «Свободи», які будуть шкідливими для Львова. І третій, який, з досвіду попередньої діяльності ради, видається найімовірнішим: менші фракції зосередять свою увагу на продажу так званих «золотих акцій».