Монстри освіти. Хроніки кризи

Хочу звернути увагу на систему американської освіти. Це в контексті наших ініціатив щодо реформування системи освіти в Україні. У США немає якоїсь загальнонаціональної не те що стратегії, але навіть уніфікованої системи освіти.

Там має місце певна федералізація тих чи інших напрямів освіти, початкової та середньої школи, у відповідності з певними місцевими умовами та особливостями.

В Україні ми маємо щось похідне від того, що було в системі освіти у часи Романовської імперії, де була надзвичайно жорстка уніфікація народної освіти, і радянської епохи, яка прямо наслідувала романівську уніфікацію.

У мене складається враження, що українська освіта в останні 10 років підлягає тим чи іншим напрямам повної адміністративної уніфікації, яка, можливо, на деяких ділянках і переконлива, і розумна, і ефективна, але на інших - не працює. Ми й далі за основу реформування обираємо уніфікацію, хоч називаємо це по-іншому.

Для України не може бути повністю прийнятний досвіт побудови та система освіти США. З іншого боку, не можна не звертати увагу на той факт, що те, що цілком прийнятне, скажімо, для західних регіонів України, матиме зовсім інший сенс на Сході України. І над цим слід замислитися. Відверто кажучи, десь на Буковині чи в Галичині особливо дитині не треба буде пояснювати ті чи інші релігійні моделі. Натомість десь на Сході України має місце і в певному напрямі продовжується атеїстична порожнеча. І, відповідними чином, світоглядний та інтелектуальний рівень учнів різний у різних регіонах України. На превеликий жаль, наші адміністратори від освіти не завжди це розуміють і працюють в напрямі певної наскрізної уніфікації української освіти. Окрім того, сільська школа в Україні - це зовсім не те, що школа міська. Одним словом, я хочу зазначити: те, що робить добродій міністр Вакарчук в сфері реформування освіти України, воно, мабуть, продумане, але я не дуже вірю в ці потуги реформування української освіти в напрямку, який впроваджується сьогодні.

Шкільна анархія в Сполучених Штатах іноді не виправдовує себе. Тому що там кожна школа нерідко робить те, що вона сама хоче. Очевидно, це не дуже ефективно. Але має бути якась автономія освіти. Я не знаю межі цього автономізму. Та дивлячись, наприклад, на адаптацію української вищої освіти до так званого Болонського процесу, спостерігаю, що дуже часто цей процес так званих реформ перетворюється на суто механічний, а назагал - на велику писанину. Візьмімо, наприклад, заміну колишньої п'ятибальної системи оцінювання на 100-бальну у вищих навчальних закладах. Багато викладачів просто в розпачі. Адже ніхто не може пояснити, чим відрізняються оцінка в 93 і 97 балів.

А що стосується так званої автономії університетів, яку пропонують надати вузам уже в червні, то про що тут може йти мова, коли ми абсолютно залежимо від Міністерства освіти або ж від Міністерства культури. І залежність ця виражається в режимі абсолютно авторитарному. Наприклад, коли звідти приходить якийсь добродій і починає тебе «ревізувати». При чому цей самий добродій у кінці 70-х - на початку 80-х добре навчався тільки в царині історії КПРС та істмату. А він починає тебе навчати тому, як і чому ти маєш навчати свої студентів. Поки що я не бачу навіть натяків на цю саму автономію.

Справжня автономія вузів - це річ дуже серйозна. Якщо справді прямувати в цьому напрямі, то слід, перш за все, замислитись, що таке вчені ради, під час дійств яких той чи інший персонаж здобуває наукову ступінь. А ви ж знаєте і бачите, що абсолютно всі наші науковці залежать від ВАКу, яка на мене останнім часом справляє враження середньовічної китайщини за її абсолютну забюрократизованість. Справа в тім, що наші кандидати і доктори наук приблизно дві третини своєї енергії витрачають переважно на ту чи іншу документацію, в значній мірі - безглузду. Насправді ВАК - це суто адміністративний орган, який геть підміняє будь-які наукові ради. Про яку ж автономію вузів в такій ситуації можна говорити?! Самі розмови про неї зараз виглядають просто лицемірством.

Інші країни уже давно повернулися до того, що філософ Карл Ясперс назвав «ідеєю університету». Коли університет сам має право визначати, хто є доктором наук. І нам слід  осягнути і впровадити цю «ідею університету» в нашій вищій освіті. Але починати треба з усунення такого монстра, як ВАК.