Москва – це суміш Дубаю з Нью-Йорком, – Алєксандр Архангєльскій

– Чому читати добре? Тому що це неймовірне задоволення. Навіщо читати? Для того щоб бути людиною. Навіть якщо ти сам не читаєш, ти повинен знати, що читати – дуже важливо, і говорити про це дітям.

Російська література страждає на передбачуваність і не дає ясної картини світу. Водночас вона залишається одним із небагатьох вільних острівків у Російській імперії, що намагається контролювати всі сфери життя, навіть культуру. А якщо й книги почнуть цензурувати, це не так страшно, існує Інтернет - вважає російський журналіст і письменник Алєксандр Архангєльскій. Набагато більшим випробуванням і спокусою, на його думку, для літератури є великі гроші. Про це та чимало іншого він розповів в ексклюзивному інтерв'ю ZAXID.NET.

- Востаннє  я був у Львові 25 років тому, - почав розмову письменник. - За цей час тут багато чого змінилося. Місто і тоді було гарне, але тепер змивається оця радянська сірість, хоча наліт ще залишився. Йдеться не про те, що фасади стали чистішими, просто відходить радянська напруженість життя, якась нахмуреність.

- А в Росії ви помічаєте відхід від радянщини?

- Росія, по-перше, дуже неоднорідна, й одна з її історичних драм полягає в тому, що різні її регіони живуть не лише в різних просторах, а й у різних часах. Є люди, які живуть ще в доіндустріальний час, є ті, які мешкають в індустріальному. А Москва - це постіндустріальне місто. І тому говорити в цьому розумінні про єдину Росію дуже важко. Я б не сказав, що Росія стає навіть у своїх найбільш успішних містах європейською країною. Вона стає західною, а це різні речі. Хоча російська культура, з моєї точки зору, за своїм корінням є європейською, але нинішня міська культура - це культура Заходу, але не Європи. Москва - не європейське місто. Це суміш Дубаю з Нью-Йорком, яка при цьому помальована у старовинні тони. Пітер - це місто європейське за своїм антуражем, але туди прийшли великі гроші і боюся, що вони його зметуть. Головна хвороба Росії останніх восьми років - надмір грошей. Зараз їх уже буде надто мало, бо ми ступаємо в іншу фазу, але було надто багато. А гроші, як і злидні, вміють вбивати, і в культурній сфері це помітно повсюди. При цьому Москва - це, звісно, світове місто, і цей характер суперечить закомплексованій постімперській політиці постімперської країни в цілому. Це розрив. Ми живемо в постіндустріальному місті, а поводимось так, начебто нами все ще править Олександр ІІІ. Це поєднати важко, обов'язково доведеться усім розвертатись в ту чи нішу сторону. Москва або піде в Третій Рим, або ж розвернеться в іншу сторону.

- Який варіант є більш ймовірним?

- Найближчі роки будуть непростими. Країна намагатиметься завернути у минуле. Але в мене відчуття, що майбутнє все ж надто глибоко «прописалося» в Росії і відбудеться ривок, внутрішній прорив. Я не кажу про переворот, а про динаміку розвитку. Все одно, як не повертай країну в минуле, вона рухатиметься в майбутнє. В цьому я впевнений.

- Скільки років, за вашими прогнозами, має пройти, щоб відбувся оцей ривок?

- Взагалі життя пришвидшилось. Історія пришвидшилась. Протягом десяти років ми повинні будемо остаточно визначитися, куди рухатись. Коли говорять, що в Росії буде тоталітаризм, я не вірю в це, бо тоталітарна система - це також система, її треба будувати. А тут її ніхто не будував. Товариш Сталін будував табори, потім була велика війна, але це технології. Страшні, але технології. Зараз нема таборів. Є масові психози, але в кого їх нема. В одних одні, в інших - інші. Думаю, що буде спроба імперського авторитаризму і вона провалиться.

- Попри все, багато хто зараз вважає Росію відверто авторитарною країною. Вас як письменника, журналіста це якось зачіпає?

- Як журналіста - безумовно. По мені це б'є досить боляче. А як літератора - ні, тому що дозволу на встановлення комп'ютера ніхто не дає... Більше того, у видавництва, навіть найбільші, влада ще не прийшла, хоча намагається. А що стосується життя навколо, то для літератора навіть корисно, коли життя навколо напружене і з протиріччями. В Росії так і є. І тому є за чим спостерігати.

- Ваш колега письменник Владімір Сорокін сказав, що література - це чи не єдина вільна територія, куди ще не добралась російська влада...

- Ну ні, вона ще не добралась до візуального ряду: інсталяцій, перформансів, її ще не так багато в театральній сфері, хоча туди вона уже підповзає. До кіно хоче підійти впритул, тому що там із наступного року, найімовірніше, буде повернута система держзамовлення, а це прямий інструмент впливу. Література більш вільна, бо вона має, кажучи мовою економіки, найменші витрати. Головні витрати - це сам письменник, який завжди буде вкладати у свою творчість. А так... Навіть паперу вже не потрібно. Тяжко, звісно, але ніхто не обіцяв легкого життя. Хто хоче реалізувати себе, може це зробити. Адже справжній письменник буде писати де завгодно.

- Якщо б вам довелося постати перед вибором чи писати «в стіл», а чи підлаштовуватися під умови влади, оминаючи гострі для неї теми і пишучи «що треба», що б ви обрали?

- Література може оминати гострі теми, не говорити напряму про певні сфери людського життя і при цьому залишатися літературою, не втрачаючи себе. Але коли вона намагається пристосовуватись внутрішньо, сама себе починає «закручувати» в наперед дозволені форми думки, тоді їй кінець. Вона помирає. Я, по-перше, не вірю в тоталітаризм, але якщо він буде, тоді й будемо вирішувати, що робити. Очевидно, що можна писати не «в стіл», а в Інтернет, а «в стіл» іноді було б цікаво навіть писати, бо туди не можна написати скороспілу річ - поки вона добереться до читача, просто перегорить, помре, тому «в стіл» писати треба краще, ніж у видавництво, матеріал має бути міцним. Але все ж сподіваюся, що до цього не дійде.

- Ви сказали, що великі гроші, які з'явилися в Росії, багато напсували, зокрема в культурі. А до літератури великі гроші встигли дійти?

- У видавничій справі є великі гроші і це спокуса. Я не проти грошей, це річ хороша, але треба розуміти: наскільки вони хороші, настільки ж і небезпечні. І ти сам вирішуєш, де провести межу. Це не означає, що я всіх закликаю до злиднів, відсутності комфорту - ні. Просто треба знати, де межа, якої ти не перейдеш. Її можна наперед самому собі провести, і тоді буде все в порядку. Мислення проектами - ось що найжахливіше. Усі стали думати не замислами, а проектами. Написали бізнес-план, зробили схему і вперед. Це коротка думка, коротке дихання. Ось це, на мою думку, спокуса, яка стоїть перед недурним письменником, бо проект, безумовно, добре продається, краще, ніж окрема книжка.

- Вам особисто легше було б не переступити межу злиднів чи великих грошей, і де ця межа?

- Досвід злиднів у мене був. У 90-х був період, коли я не знав, чим завтра буду годувати своїх дітей. Неприємна річ. Не хотів би повернутися до цього досвіду. По-справжньому великих грошей у мене не було. А з грошима не гігантськими, а серйозними, я навчився працювати, і мені з ними комфортно. Та якщо мені скажуть, що або ти не самореалізуєшся і в тебе є гроші, або ж ти самореалізуєшся, але грошей у тебе нема, я однозначно виберу друге. Звісно, спробую втриматися в тій золотій середині, де знаходжусь, але якщо буде жорсткий вибір, то, врешті-решт, не заради грошей ми живемо, хоча це й дуже важлива річ. Гроші самі по собі щастя ще нікому не приносили - це інструмент. Без них можна бути щасливим. Важко, але можна. Бо щастя - це можливість самореалізації. Це оце додаткове проживання чужого життя, коли ти за героя починаєш думати, проживаєш його життя.

- Ви коли пишете, це у вас чистий процес самореалізації, творчість, що йде зсередини, чи все ж уявляєте потенційного читача, чи буде йому це цікаво?

- Ніколи не уявляю, це неможливо. Можливо, підсвідомо це відбувається, але свідомо - ні. Свідомо - це як думати, скільки ти грошей отримаєш за цю книгу. Потім, коли написав, робота зроблена, ти йдеш до видавця, торгуєшся, сам оцінюєш, для якої аудиторії це більше підходить, думаєш про стратегію просування. Нічого поганого в тому всьому немає.

Щодо моєї аудиторії, то різні книги читають різні люди. Книгу про Олександра І читають такі трохи серйозні, задумані. Чоловіки. «1962» - або мої однолітки, або студенти, тому що студенти напевно відчувають, що з ними вперше поговорили про історію їх батьків, а моїм одноліткам напевно цікаво, як воно було тоді. А книгу «На отсечение» читають люди з бізнесу, бо вони дізнаються там про перипетії, через які проходили; жінки - бо хочуть зрозуміти логіку чоловіка; цікаві інтелігенти, хоча їм книга часто не подобається, бо це чужий для них світ. Але все одно дочитують. Їх теж чіпляє.

- Ви змінили багато професій. Коли і як зрозуміли, що хочете писати і наскільки вам знадобився попередній довід?

- Першу свою книгу я випустив 17 років тому, і цей досвід письма дозволив набити руку. Журналістський довід - це інша картина життя. Досвід роботи за кордоном і в Росії, поїздки країною... це все створило картину життя. Все пішло на користь. А що стосується того, коли зрозумів, що хочу писати, - порівняно пізно. Книга «1962» почала крізь мене пробиватися, коли мені років 40 виповнилося. Вона три роки шукала вихід і не могла. Я пробував, кидав, а потім в якийсь момент знайшов ритм. Книгу про Олександра І писав дев'ять років, а тепер біографію міг би написати дуже швидко, адже вже маю «лекало». Але це не художній замисел, цей повинен крізь тебе прорости, це може бути швидко, а може повільно, тут не накажеш. Але є формати, в яких можна працювати під замовлення, наприклад, біографія, книга-інтерв'ю.

- Чому ви змінили стільки професій? Вам усе цікаво? Чи просто не можете зупинитись на чомусь одному?

- По-перше, часто життя заставляло. У 1991-му в мене був хороший контракт у Швейцарії, я їздив туди раз на декілька місяців, грошей вистарчало. Та залишатися там не хотів, бо це не дім. Там мило, але скучно. У 1998-му довелося йти працювати у щоденну газету. Прийшов туди кореспондентом і, за два роки не пропустивши жодної посади, став редактором.

- Ви також написали підручник з літератури для десятикласників...

- Так, бо ті підручники, які я бачив, - це були нудні літературні побудови або напівігрові речі. Мені хотілося серйозності і зрозумілості. Написання цього підручника потребувало великої боротьби і десяти років життя. Зараз, напевно, займуся створенням циклу для середньої школи з 5 по 1 клас: підручників, програм, методичних посібників. Це заняття ще років на 10-15.

- Після появи цього підручника десятикласники стали читати активніше?

- Підручник не може замінити вчителя, це тільки допомога для нього. Якщо вчитель хороший, то діти будуть читати.

- Зараз багато говорять, що підлітки мало читають, що книгу їм замінив комп'ютер. Що можна зробити, щоб вони читали більше?

- Читають зараз справді мало, але я не впевнений, що колись читали набагато більше.  Фраза Брежнєва про те, що Росія найбільш читаюча країна, насправді стосувалася журнальної продукції, а не книг. Чи будуть читати більше? Набагато - ні, але більше - так. Мені здається, що відбулася дуже важлива технологічна революція, яка зняла всі протиріччя між електронною книгою і паперовою. Думаю, що колись книга - це буде приємний м'який розворот, який можна покласти в кишеню. Там буде завантажуватись книга в електронному варіанті. І це буде зручніше, ніж паперова книга. Я впевнений - це правильний крок. Це допоможе читати. Звичайно, всі читати не будуть, але всі мають знати, що читати добре.

- А чому читати добре? І навіщо читати?

-  Чому? Тому що це неймовірне задоволення. А навіщо? Для того, щоб бути людиною. Навіть якщо ти сам не читаєш, так уже склалося життя, ти повинен знати, що читати - дуже важливо, і говорити про це дітям. Тоді може вони будуть читати і виправлять твою помилку.

- А ви багато читаєте?

- Менше, ніж хотілося б, але досить багато. В основному читаю західні романи, хоча і російські проглядаю. Чогось такого, щоб взяло за горло, не пригадаю. Хіба що книги Майї Кучерської, Дмитра Бикова, шматки в романі «Риба» Петра Ляшковського, «Гріх» Захара Прилєпіна. Але щоб читати від початку до кінця - я люблю романи американські.

- Чому західних авторів ви читаєте, а російських лише проглядаєте. Не «чіпляє»?

- Я знаю, що хто напише, нема ривка. Прочитав першу книгу, а друга, третя буде приблизно такою ж. Мені це не подобається. Я люблю, коли письменники мене обдурюють, щоб я налаштувався на одне, а отримав інше. Як Толстой - він завжди різний, але я завжди його впізнаю.

- Чого ще, окрім непередбачуваності, не вистарчає в російській літературі?

- Ясних цінностей, ясної картини світу. При всій складності і заплутаності світу, все має бути ясно. Вправо-вліво, кривда-правда... А ще розмов по суті не вистарчає.

- А з українською літературою ви знайомі?

- Андруховича і Забужко знаю. Дуже цікаві. Я читав есе Забужко про Голодомор, яке як анонс книги, тепер буду чекати книжку.

- Не критику, а простому російському читачу українські письменники відомі?

- А їм російські письменники відомі? Не знаю, не впевнений. Думаю, що масовий читач не їх знає. Андрій Курков - це російський чи український письменник?

- Український.

- Тоді вважайте, що знають. Щоправда, як російського. Тому ви маєте пояснити їм, що він - український.

Фото зі сайту msps-ru.livejournal.com