Михайло Ходорковський стає нецікавим для росіян. Опальний російський бізнесмен, якого правитель РФ Володимир Путін 2003 року безцеремонно пограбував і кинув за ґрати, а в грудні 2013 року милостиво звільнив, дав обширне інтерв'ю для медійного проекту «Що робити: ідеї для Росії».
Раніше, у період його ув'язнення і деякий час після звільнення, будь-які висловлювання екс-олігарха знаходили найширший і найвдячніший відгук. А зараз – майже тиша. Навіть лідери російської опозиції фактично проігнорували цей публічний виступ людини, яку ще недавно вважали ледь не єдиним «світлом у віконці». У всякому разі, ніхто з росіян серйозно відповісти Ходорковському навіть не спробував.
У зв'язку з цим відома російська активістка Ольга Курносова (нині мешкає в Києві) підготувала і розмістила на своїй сторінці у Facebook замітку, в якій не без гіркоти констатувала: «Здавалося б, що це (зазначене інтерв'ю, – авт.) мало спонукати інших діячів нашої опозиції до діалогу. Але ж ні! Ми не побачили ні конструктивних контраргументів, ні будь-яких пропозицій. Відсутність культури дискусії, причому не тільки політичної, а дискусії взагалі, поширюється в сучасній Росії не тільки на кремлівських і білякремлівських діячів, але і на людей, що зараховують себе до так званої “рукоподаваної” публіки».
Але чи тільки невміння дискутувати у цьому випадку залишило байдужими росіян?
Поставити путінізм на паузу
Інтерв'ю починається з питання: «Ви стверджуєте, що сьогодні в Росії чесні вибори неможливі, необхідний перехідний період. Що означає – підготувати країну до виборів?»
«Навіть якщо режим впаде завтра, зрозуміло, що післязавтра провести чесні вибори не вдасться. Почнемо з того, що зробити це не дозволяють чинні закони... », – починає відповідати екс-власник нафтової компанії «Юкос».
Усе! Далі можна не читати... Бо що таке «якщо режим впаде завтра» в російських умовах? Це таке зручне припущення дива з боку тих, хто сподівається, що все «розсмокчеться саме собою», за порухом якоїсь чарівної палички.
Чому путінський режим «упаде завтра»? За яких умов? Зі зрозумілих причин це важливо знати не тільки для самої Росії, але і для України та інших її сусідів. Але, на жаль, саме цього Ходорковський навіть не намагається пояснити. Звісно, він цілком правильно нагадує, що в сьогоднішній Росії виборча система підлаштована під потреби авторитарного режиму і не дозволяє точно відобразити думку виборців. Що за час правління Путіна в країні зросла когорта регіональних «баронів», які в принципі не розуміють, що таке чесні вибори. Що в створеному кремлівською бандою Мордорі відсутні незалежні суди і ЗМІ... Однак, повторивши банальні істини, Ходорковський абсолютно не обтяжує себе поясненнями, як все це буде змінюватися в умовах реально існуючої автократії, яка має чимало схожих рис з військовою диктатурою. Екс-олігарх лише між іншим говорить про якийсь «перехідний період».
Наприклад, розмірковуючи про потребу подолання монопольного впливу влади на ЗМІ, він пропонує власникам медіа-груп «продати частину своїх ЗМІ». І додає: «Або ми заморожуємо його права акціонера на перехідний період і вводимо громадський контроль, наприклад, за зразком BBC».
Ким буде встановлено «перехідний період»? В результаті яких подій в Росії? Чи доживуть до того часу хоча б нинішні сорокалітні російські громадяни? У інтерв'юера таких запитань навіть не виникає. А дарма. Без відповіді на такі запитання будь-які припущення щодо слова «якщо» схожі на приємну вуху, але далеку від реального життя вигадку. Типу казочки про те, як ватажки огидного Мордора, що спираються на мільйонне угруповання підгодованих садистів у погонах, раптом схаменуться, поставлять свій режим на паузу і почнуть любити людей, виправляти покручено-поламане законодавство, створювати незалежні суди та ЗМІ... Але Мордори живуть за іншими сценаріями. І його сусідам не варто живитися з цього приводу жодними ілюзіями.
Мрія про «острівне» судочинство
Михайла Ходорковського безглуздою людиною не назвеш, багато його публічних виступів запам'яталися неординарними думками з приводу розвитку демократії та права. Ось і цього разу він звернувся до теми судочинства.
Так, говорячи про потребу створення, за його словами, «нормального суду», колишній в'язень заявив: «Я вважаю, що одна з найсерйозніших помилок нашої судочинної системи полягає в тому, що ми вже кілька століть намагаємося влаштувати у себе німецьку модель права: відповідність писаному закону. Це нами в Росії не приймається і не сприймається».
Альтернативою Ходорковський бачить так зване «острівне» право. «Воно ще називається звичайним або загальним правом – common law, – уточнює екс-олігарх. – Суть його в тому, що суд звіряється з традиціями і звичаями... Суд присяжних не дивиться, порушив ти пункт такий-то статті такої-то, він оцінює, нормально чи ненормально те, що ти робив. Відповідно, винен чи не винен. Для нас, росіян, це більш зрозуміле судочинство».
Далі Ходорковський починає розмірковувати про те, що правосуддя і виконання законів – не одне і те ж. Він заочно сперечається з господарем Кремля: «Путін каже: “Треба виконувати закон”. А я кажу: “Е, ні! Треба виконувати правовий закон, а неправовий закон не тільки не можна виконувати, проти нього треба боротися”».
Як боротися з неправовими законами, яких в путінському Мордорі з кожним днем стає щораз більше? Волати до сумління членів кремлівської банди? Чи за допомогою зеленки, як практикують деякі активісти в Україні? Жарти жартами, але що конкретно робити російським громадянам, які буквально на кожному кроці стикаються зі свавіллям влади, порушеннями своїх громадянських прав і свобод?
Ось як вирішує цю проблему Ходорковський: «Коли мене запитують, як боротися з неправовими законами, я відповідаю: так, як ви самі собі дозволите».
«На що вистачить відваги? – Уточнила кореспондентка. – Так, на що вистачить відваги».
Я навіть не знаю, як все це назвати... Звісно, апелювати до відваги громадян, за якими пильно стежать силові структури типу Російської гвардії, якій дозволено стріляти навіть у натовпі і по вагітних жінках, – на це великого розуму не треба. Звісно, будь-який політик і громадський діяч має право вирішувати про «острівне» право щодо Мордора, ватажок якого повністю перекреслив Конституцію Росії і наплював на міжнародне право. Але практична цінність таких розмов – нуль без палички, що називається.
Звідки взяти 30% «незгодних»?
Під час інтерв'ю була прекрасна можливість уникнути «переливання з пустого в порожнє». Наприклад, кореспондентка запитала, що буде з економікою країни у згаданий «перехідний період».
«Як тільки ми починаємо говорити про економіку, одразу ж з'являються підстави для серйозних розбіжностей. А щоб змінити цю владу безкровно, за зміни мають виступити близько 30 відсотків населення. Проти цього, як то кажуть, не попреш, і влада зміниться без ексцесів. Якщо менше, то почнеться затяжне протистояння», – відповідав Ходорковський.
Хто вивів такі цифри? Чим вони обґрунтовані? А головне – звідки в сьогоднішній Росії з'явиться така кількість «незгодних»? У країні навіть за лайки і перепост у соцмережах реально садять до в'язниці. Російська позасистемна опозиція ґрунтовно деморалізована. За допомогою ФСБ та інших каральних органів путіністи майже повсюдно створили атмосферу тваринного страху. Як росіянам подолати страх? Хто їм у цьому допоможе? Відповідей на ці запитання екс-олігарх не дає і навіть не намагається.
«Якщо відкинути старих, дітей, людей, занадто стурбованих власними проблемами, то з решти нам необхідно приблизно 40 млн осіб, – розлого розмірковував Ходорковський. – Серед них є ті, хто готовий вийти на вулицю і стояти до кінця, і ті, хто готовий тільки на окремі кроки. Так от, якщо ми хочемо об'єднати 40 млн осіб, то ми не повинні зараз говорити про конкретні речі. Під час перехідного періоду треба вирішувати тільки ті питання, які не можна не вирішувати, без яких проведення чесних виборів неможливо. Все інше можна відкласти. Наприклад, питання про Крим, яке мені постійно задають, можна відкласти до виборів».
Останнє зауваження видало опального олігарха з головою. Він явно уникає тем, які можуть не сподобатися путіністам і їхнім прихильникам. Іншу частину росіян та сусідів Мордора така обережність має насторожувати: адже ставлення до «кримнаш» – це, по суті, «лакмусовий папірець», який говорить про прихильність того чи іншого політика до міжнародного права.
Але простежимо запропонований у цьому пасажі логічний ланцюжок. Щоб звалити чинний режим, потрібно налаштувати проти нього 40 мільйонів громадян. Ці 40 мільйонів можуть сказати своє вагоме слово – на вулиці або поза нею – лише під час... перехідного періоду, за якого тільки і можуть пройти «чесні вибори». Забраклою ланкою, як бачимо, є те, внаслідок яких подій і ким буде оголошена зазначена «перехідна» пауза в житті Мордора.
Два варіанти для Росії
Ходорковський бачить два основні варіанти зламу путінського режиму. Один з них – м'який, безкровний. Цей варіант, як можна зрозуміти з його висловлювань, можливий лише в тому випадку, якщо в сутичці кремлівських кланів гору візьмуть такі люди, як Олексій Кудрін (екс-міністр фінансів, нині заступник голови економічної ради при президентові РФ) та прем'єр-міністр Дмитро Медведєв . Їх вважають ліберальними політиками.
«Але, на мій превеликий жаль, кожен зайвий день Путіна при владі робить цей варіант менш можливим, – заявив Ходорковський. – Більш імовірним стає сценарій, коли холодильник переможе телевізор, і цим хлопцям скажуть: а хто ви такі? Тоді зміна влади піде за жорсткішим сценарієм. Я, власне кажучи, або Навальний потрібні, якщо зміна буде жорсткою. Це не означає, що мені це подобається. Я був би радий, якби Путін завтра встав і, як Ден Сяопін, сказав: “Знаєте, я йду”. Але я не вірю в такий варіант».
Фактично, Ходорковський сам підвів до того, що добровільний відхід зі сцени Путіна маловірогідний. А тому міркування про якийсь заявлений «перехідний період» виглядають лише мріями людини, яка, м'яко кажучи, трохи відірвалася від російської дійсності. Що ж, мріяти не шкідливо. Але вступати в порожні дискусії, за які, до того ж, може «дістатися на горіхи» від влади, в Росії мало кому хочеться, а для громадськості сусідніх країн у цьому взагалі немає сенсу. Хотілося б бачити більш реальний план, внаслідок якого такі мрії можуть втілитися в життя.
Ми використовуємо