Напередодні прощання / вінчання з Європою

(Непотрібне викреслити)

У папці були пісні та балади. Вони дуже відповідали його настроєві, лягали на почування, як ноти на клавіші. Він бачив «Пісню про рідний край» і «Баладу про трьох опришків», «Бідового короля» і «Пісню про бранок, що їх узяли в ясир, аби продати на невільничому ринку».

Пісня про рідний край

краю мій краю

старцю над шляхом

каліко на поглум

байстрюче під тином

доки

тебе розпинатимуть

доки

тебе катуватимуть

доки

тебе зневажатимуть

доки

до до

тебе розкрадатимуть

ре ре

ґвалтуватимуть

мі мі

плюндруватимуть

фа соль ля сі до

доки

голодранцю

То були сумні пісні, віддруковані на друкарській машинці, написані десятки, може, сто років тому. Можливо, їх створили незрівнянно давніше, хтось знайшов, відчитав і видрукував. У бажанні покласти на музику почав уписувати ноти, але нічого не вийшло. Безпросвітні балади про стогін і смерть, з тяжкими докорами і лайливими вставками, шляхетними розбишаками і спустошливими наскоками, безсилими погрозами і розпачливими прокляттями, зверненими до Бога молитвами і розчавленою надією. Він почав задихатися під їхнім тягарем і був би задихнувся, якби не прокинувся.

Підніс із підлоги аркуш, що лежав сиротою, і прочитав таке: «Європо, корово, я тебе осідлаю і в’їду до Раю!». Була ніч із вісімнадцятого на дев’ятнадцяте грудня. «Який подарунок принесе Миколай цього року?» – міркував, поринаючи в другий сон серед паперів, речень і літер. І полінець-стільців, що потріскували у печі...

Джерело: роман "Чарівний світ". Львів: "Кальварія", 2010-2011.