Настільні ігри Київської Русі

Давні літописи описують важливі події з минулого. Але там значно менше інформації, яким був звичайний побут наших предків, як вони відпочивали, чим розважалися – на ці питання більше відповідей можуть дати археологи. Наукова співробітниця Інституту археології НАН України Наталія Хамайко в проєкті «Історичний вебінар» розповіла про настільні ігри Київської Русі. Чому найбільш затятими гравцями були дружинники та чому церква сварилася за таке дозвілля, читайте далі на ZAXID.NET.

У дохристиянський період можна виділити гральні кості та астрагали, якими не тільки бавились, але й ворожили. Астрагали клали у поховання, їх знайшли у могилі хлопчика у кургані під київською Десятинною церквою. У часи Київської Русі існувало декілька різновидів настільних ігор – як азартних, так і стратегічних. З писемних джерел відомі такі назви: тавлія, ліки, зернь, сіги, шахи – ці ігри з’явилися тут завдяки варягам. На слов’янських пам’ятках доруського періоду археологія не зафіксувала таких знахідок. Наталія Хамайко наголошує, що настільні ігри – це атрибут цивілізації. Вони з’являються у розвиненому суспільстві і ними користуються люди, які мають вільний час і фінансові можливості.

Археологічні знахідки елементів настільних ігор XII ст. в Києві

Історичні джерела про настільні ігри

Єдиний випадок, коли літопис в ілюстративній формі зображає настільну гру, це кидання жеребу за допомогою гральних костей для визначення язичницьких жертв (титульне зображення). Малюнок оповідає про 883 рік, він зроблений у Радзивилівському літописі XV століття.

Натомість доволі великий перелік назв настільних ігор можна дізнатися з церковних джерел – повчань і заборон, своєрідних проповідей, які читали під час служби в церкві. Це шахи, шашки, тавлії, сіги, саки, бірка, зернь і ліки. Найраніша згадка гри походить із книги «Пъчела», що є перекладом з грецької церковно-повчальної літератури. У ній зазначено, що «книжок ви читати не хочете, натомість тавлії і шахи у вас є». У кормчих книгах ХІІ століття одна з найраніших згадок ігор пов’язана з тим, що єпископам заборонено грати в «ліки».

Археологічні знахідки найдавніших ігор на теренах Русі

Церква приділяла багато уваги розвагам тому, що ігри вважалися пристрасним заняттям, азартним, а відповідно – гріхом. У деяких давніх джерелах настільні ігри прирівнювались до гріхів на рівні «як погани кланялися ідолам».

«Гра могла бути стратегічною, як шахи, а могла бути азартною – як викидання гральних костей. І от тоді вважалося, що азарт – це розпалювання пристрасті і це не християнський спосіб проводження часу. У цьому й полягав гріх, в такому випадку треба було оцих всіх пристрастей порядному християнину уникати», – пояснює Наталія Хамайко.

Хто грав у настільні ігри

Для того, щоб грати в настільні ігри, у людини повинен бути вільний час, це її дозвілля, наголошує історикиня: «Це значить, що це людина високих статків, яка має чим грати, знає правила і має партнера, з яким вона може грати. І це не просто проводження часу, а певна інтелектуальна забава, тобто це її певний ресурс. Людина повинна витратити не тільки матеріальні статки для того, щоб придбати набір для гри – а вони були дуже дорогі – а ще й повинна витратити на це свій час. У багатьох джерелах згадується хто грав у такі ігри – князівський двір, воїни у час, коли не займалися війною. І от якраз воїни були одними із найбільших поціновувачів настільних ігор».

Перші знахідки ігрового начиння археологи виявили біля основних пунктів Київської Русі, які пов’язані із варягами. Концентрація цих знахідок виділяється у середньому Подніпров’ї, у ядрі Київської Русі, основними містами якої були Київ і Чернігів. У похованні дружинника Х ст. поблизу Золотих воріт знайшли скляні фігурки напівсферичної форми і гральну кість для найдавнішої гри хнефатафл.

Знахідки гральних фігурок на київському Подолі

Знахідки ігор фіксуються виключно у містах. Вони були поширені по всій Русі, але у міських поселеннях. Адже настільні ігри – це атрибут людей, у яких є вільний час і фінансова можливість займатися цим.

Матеріал, з якого робили ігри, був дуже дорогим. Скло було коштовним матеріалом в Середньовіччі. Також гральні кості могли бути зроблені з моржового ікла, на той момент дуже дорогого матеріалу. Українські археологи знайшли залишки моржових черепів, які, за результатами аналізу, походять із західної Гренландії або східної Канади. Можливо, звідти привезли майстра або ж самі фігурки. Згодом фігурки із дорогого імпортного моржового ікла заміняли місцевим матеріалом – оленячим рогом.

Види середньовічних ігор

Перша зафіксована гра на наших теренах – «Хнефатафл» X століття. У нас вона називалась тавлі або тавлія. Це скандинавська гра, її особливістю є те, що в грі основною фігурою є король і низка пішаків. Король в цій грі тільки один і він – основна ставка у грі. Його треба або перемогти, або король повинен перемогти противника. У Чорній могилі (Чернігів) виявили такий набір з королем. Фігури королів були рідкісними, зазвичай таку роль міг відігравати і простий камінець. На городищі Кровель у Шестовиці (Чернігівщина) виявили дві кам’яні фігурки – короля і пішака, а також скляні набори.

Найдавніша відома на теренах Русі гра Hnefatafl

«Вікінги дуже широко розповсюдили по всій Європі свої культурні впливи і так само здобували щось в інших краях і привозили сюди, в тому числі на Русь. Приклади із Шестовиці і Чорної могили ідентичні скандинавським паралелям, тобто це гра із скандинавського кола. Є версія, що це ігровий король насправді бог Тор, бо бороду затиснув у кулак», – пояснює дослідниця.

Знахідки Шестовиці на Чернігівщині

Для вікінгів створили похідний варіант гри, оскільки вони багато подорожували. На дні таких фігурок є кріпили спеціальні шпильки, а в дошках були отвори. І таким чином фігури переставляли з одного місця на інше, щоб вони міцно кріпилися і не злітали із дошок, як зараз роблять магнітні шахи.

Похідна гра з отворами на дошці

Європейські зразки наборів шахів мають фігуративні зображення короля, королеви, єпископа, стражника, вершника та інших. Абстрактні фігури були більш розповсюджені на Сході, в арабському світі. Тому що мусульманський світ забороняв зображати живих істот. Таким чином вони схематичні, умовні і абстрактні. На Русі були представлені обидва варіанти.

Шахові королі також робили із моржового ікла або каменю. Король із Слуцька (нині – Білорусь) датований XII ст. Він сидить на троні і на голові має корону. Інша фігура короля чи королеви, фігурка якої втрачена, існує лише на малюнку, походить із Чернігова.

Ілюстрація чернігівської втраченої фігурки (4) і слуцького короля (5)

«Єдине, що дуже сильно відрізняє цю чернігівську фігурку, це те, що всі королі зображені в західноєвропейському стилі вбрання, а ця фігурка відображає візантійський стиль вбрання. Можливо, візантійського імператора або давньоруського князя», – каже Наталія Хамайко.

Археологи знайшли доволі багато елементів гри, схожої на шашки, яку називали «млин». Вони довго побутують в усіх містах давньої Русі у різних варіантах. Вперше з’являються в X ст, але більшість таких фігурок – з кінця ХІ-ХІІ ст., коли дуже сильно посилюються зв’язки із Візантією, де ця гра була популярна. Наприкінці XІ століття поширюється гра у нарди.

Різновид шашок

Знаходять археологи і багато різних гральних костей. У Х ст. вони були видовжені. У ХІІ ст. – стають кубічними. Їх використовували для різних ігор. Гральні кості поширені у всій древній Русі і фіксуються теж в усіх місцях, де є знахідки настільних ігор.

Гральні кості використовували для різних ігор, в тому числі азартних

Загалом Наталія Хамайко підсумовує, що у X ст. відомі лише хнефатафл в різних варіантах зі скла, моржової кістки, каменю. Також в кінці Х століття в Києві виявили одну знахідку нардових ігор, яка стає популярною в XI-XII ст. У цей же час з’являються і шахи. Це теж статегічна гра, яка в ХІI столітті повсюди витісняє іншу стратегію з королем – хнефатафл і дуже активно розповсюджується по всіх містах.

Усі ілюстрації – з презентації Наталії Хамайко