Не бійся бути гідним

Із цікавістю дізнався захоплюючий факт: виявляється вчені-богослови порахували, що у Біблії 365 разів ужито фразу «не бійся». Отець Ростислав Пендюк, розвиваючи тему, якось зазначив: «Не бійся жити, не бійся творити, не бійся бути собою».

Дозволю собі додати від себе: «Не бійся бути гідним».

Бо справді, інколи набагато легше призвичаїтися до ситуації, пливти за течією, задовольнятися тим, що подарують тобі з панського столу. Але це шлях в нікуди. Заради чого ми живемо? Заради кого ми працюємо? Більшість із нас відповість: заради майбутнього, заради наших дітей. Хіба є в когось сумнів, що діти хочуть бачити своїх батьків гідними і безстрашними?

Здавалося б, усе зміниться на краще після Революції, яку ми так і назвали – Революція Гідності. Але якимось дивом омиті кров’ю прапори героїчних сотень Майдану розлетілися у різні боки. Одні потрапили до чистих рук Героїв, котрі пішли захищати волю і гідність Батьківщини на Східний фронт. Інші хапнули брудними лапами свинарчуки-насірови-дубневичі, аби прикривати ними свої гріхи перед людьми і державою.

І, як не дивно, даючи гідну відсіч зовнішньому ворогу, ми часом не здатні встати на прю з ворогом, який поруч нас. Із ворогом, який щодня наживається на нашій праці. Із ворогом, який, вкравши з державної казни мільйони, з панського плеча відраховує нам копійки і вимагає, аби за це його ще й поцілували в руку.

Не треба боятися подивитися правді в очі і визнати, що злодій, корупціонер і олігарх сьогодні для нас українців є не меншим злом, ніж окупант. А може він і більше зло, адже баламутить наші душі, пришиваючи до вишиванок кишені для вкраденого у наших дітей.

Гідність, як і свобода, вимагає відповідальності. Бо передбачає тверду позицію і несприйняття неправди. Українці навчилися не боятися бути гідними на Майданах і на фронтах. Але ми ще тільки вчимося не боятися виявів власної гідності у повсякденному житті. Ще вчимося бити по руках свинарчукам-дубневичам, котрі своїми діями нівелюють священні поняття держави, мови, віри.