НЕЗАЛЕЖНІ УКРАЇНЦІ.Стабільна Україна – мрія мого покоління

До чергової річниці Незалежності України ZAXID.NET розпочинає новий проект «Незалежні українці». У його рамках будуть публікуватися статті-роздуми українців, котрим цього року виповнюється 19, про своє місце в сучасній Україні.

Державна політика, економічна криза, падіння курсу національної валюти, підняття цін, зниження рівня життя. Після власного повноліття ці всі терміни почали гостріше в’їдатися у голову, оскільки торкаються мене безпосередньо, нависаючи над свідомістю.

Вибираючи владу, ми також провокуємо своїм голосом майбутні зміни. Останнім часом вони відчутні все частіше і частіше. Перетворення у державі не можуть не зачіпати наші інтереси, бажання, життя.

Сьогодні я студентка вже четвертого курсу в університеті імені Франка. Що змінилося в мені за ці роки? Кожного дня мені страшно за майбутнє нашої держави, вона старіє, молоді люди мого віку спиваються, перестають(?) мислити, якщо колись, звісно, вміли, не читають, не хочуть заглиблюватися в наскрізні проблеми України. Держава, де люди не думають, приречена.

До Львова я приїхала з сусіднього «файного міста Тернопіль» у пошуках людей, справедливості, кращого майбутнього для себе, бо розумію, що більше місто – більші перспективи для саморозвитку. Це також своєрідна проблема України. Чому в нас така нерівномірність у рівні життя, наприклад, у середньостатистичному селі в порівнянні з містечком, у містечку в порівнянні з обласним центром і нарешті у великому місті в порівнянні зі столицею. Матеріальний фактор змінює людей. Якщо мінімальної заробітної плати, пенсії, вистачає на комунальні платежі та їжу, то це аж ніяк не може не стати причиною великої депресії нації. Чи то пак деградації того середнього класу, який повинен би бути найрозвинутішим у країні.

А без мистецтва, книг люди не можуть вдосконалюватися духовно. Звісно, сьогодні можна багато чого побачити, не відриваючись від монітору, це стосується фільмів, книг, але щоб відчути красу гри акторів, потрібно періодично відвідати театр. На щастя, у Львові з цим проблем нема, кожен театр знаходить свого глядача. Так само і картинні галереї, органний зал. Доводиться чимало часу затратити, щоб знайти людей, які хочуть відриватися від власного поміркованого ритму життя і разом дізнатися, що нового у культурному житті міста. 

Кожен з нас хоче кращого життя. Одні вибирають виїзд закордон, де знаходять максимальну винагороду за власні зусилля. Ті, котрі залишаються тут вчитися/працювати, займають дві протилежні позиції: або пасивну, споглядання, оскільки не вірять вже ніяким обіцянкам-реформам, або, здебільшого молодші, продовжують надіятися та сприяти маленьким, але змінам, на краще не лише у власному житті, а й у житті інших. Наприклад, активна громадська позиція – участь в акціях непокори, мітингах. У березні цього року відбувся захід проти антинародної діяльності чинного міністра освіти. Львівські студенти, в тому числі я з одногрупниками, утворили живий ланцюг. Така акція показала, що треба боротися за власні права. Мені шкода, що реальних наслідків такий опір не мав і закінчився провалом. Проте чи є поразкою те, що тисячі молодих людей таки зробили вибір, вибір на користь змін? Не думаю...

Для гармонійного розвитку особистості сьогодні найбільше за все ж бракує впевненості у тому, що завтра буде не гірше, ніж вчора і сьогодні. Як повітря, нам необхідна стабільність. Питання чи варто залишатися у нашій державі постає, мабуть, перед кожним із нас свого часу. Завжди є вибір: так або ні. Особисто мій вибір –так, варто, доки є справжня можливість хоч щось змінити у нашій державі.

Автор: Оксана Клімчук народилася 28 травня 1990 року в м. Тернополі. Нині – студентка ІІІ курсу філософського факультету Львівського національного університету ім. Франка, спеціальність політологія.

У межах проекту на ZAXID.NET вже було опубліковано: НЕЗАЛЕЖНІ УКРАЇНЦІ. Не залеж...