Нова Німеччина. Нова Європа?

Урядова криза в Німеччині завершилася достроковими виборами до Бундестаґу. Виборами, від яких кожен учасник чекав свого – а в підсумку увесь Євросоюз, та що там, увесь світ, затамувавши подих, слідкував за тим, з яким майбутнім канцлером прокинеться головна країна Старого світу.

Відразу варто зазначити, що якихось дуже гучних сенсацій не сталося. У цьому є як плюс, так і мінус. Головний успіх цивілізованого, демократичного світу – це те, що перемогу блоку ХДС/ХСС не зіпсував навіть нещодавній скандал з антимігрантським голосуванням у Бундестазі, під час якого вперше за увесь повоєнний час респектабельні партії голосували разом з ультраправими. Втім, «не зіпсував» не означає, що «не підпсував». Усе ж християнські демократи взяли трохи менше голосів, ніж хотіли.

«Хотіли» – це такий результат Союзу, коли правоцентристи мали б можливість обирати собі молодшого партнера по коаліції, між соціал-демократами та «зеленими». Це розв’язувало б майбутньому канцлеру Фрідріху Мерцу руки в ухваленні складних рішень. Зараз, після оприлюднення результатів виборів, зрозуміло – такого вибору в ХДС немає. Імовірно, саме тому радість християнських демократів була стриманою. Зате формат коаліції уже зрозумілий – залишилося дочекатися, коли право- і лівоцентристи формально домовляться.

І яку роль у цих домовленостях відіграватиме Олаф Шольц. Утім, найімовірніше, ця роль буде мінімальною, якщо буде взагалі. Все ж СДПН докотилася, будемо говорити прямо, до ручки – третє місце, найгірший результат не те що в повоєнній історії Німеччини, а з 1877 року. Політична відповідальність за цей процес чекає на поки що чинного канцлера дуже серйозна. А есдекам, як і їхнім ідейним партнерам по геополітичній тусовці – Демократичній партії США, треба всерйоз подумати над своєю поведінкою. І зробити правильні висновки.

Результати ультраправої «Альтернативи для Німеччини» (АдН) та «зелених» були цілком прогнозованими. АдН на хвилі війни в Україні й погіршення рівня життя у всій Європі не могла не використати цей шанс – і добре, що все завершилося лише другим місцем. Утім, тут можна згадати, що на виборах-1930 інші ультраправі, НСРПН Адольфа Гітлера, теж зайняли лише друге місце. Але за два роки стали вже першими. А ще за півтора – захопили усю владу в країні.

Однак тоді економічна ситуація в Німеччині була все ж складнішою, ніж зараз, у США вирувала Велика депресія, яка прямо вдарила по Європі. І зупинити цей процес вдалося вже після того, як у Німеччині встановився нацистський владний режим. Це, до речі, головне внутрішньополітичне завдання Мерца – до наступних виборів повернути німцям спокійне і стабільне життя. Інакше «Альтернатива» може виграти не тільки колишню НДР, а й колишню ФРН. А що буде після цього – не хочеться й думати…

Головною сенсацією виборів стала рокіровка лівих сил, яка сталася в останні місяці. І це сенсація зі знаком плюс. Бо хоч Сара Ваґенкнехт – лідерка блоку свого імені – і виросла з Лівої партії (Die Linke), все ж її політична сила зайняла в ситуації з підтримкою України та санкціями проти Росії зовсім іншу, пропутінську позицію. Точнісінько як її нібито ідейні вороги з ультраправої «Альтернативи для Німеччини». На щастя, «ліві» в останні тижні різко злетіли вгору, за п’ятивідсоткову межу – відправивши туди, за межі нового скликання Бундестаґу фрау Сару з її неокомуністами. Спрогнозувати майбутнє «Блоку Сари Ваґенкнехт» (БСВ) зараз неможливо, але супершвидкий злет і таке ж стрімке падіння цього проєкту дає шанс на те, що Німеччина все ж не скотиться в безодню радикалізму. Принаймні результати нинішніх виборів говорять, що там, де виборці традиційно притримуються лівих поглядів і відійшли (тимчасово?) від колишньої вже партії влади, – вони все ж проголосували за поміркованіших «лівих», а не за радикалів-популістів із БСВ.

Провал лібералів з Вільної демократичної партії (ВДП), яка і стала ініціатором парламентської кризи, теж не здивував. Забагато розбіжностей виявилося у ВДП з іншими учасниками виборчих перегонів, тож не факт, що вони б взагалі потрапили до коаліції, пройди п’ятивідсотковий бар’єр. А якби й потрапили, то тільки тому, що екологічна позиція головної нині партії Німеччини, ХДС, не дозволила б вписатися в новий уряд «зеленим».

Тож очікуємо коаліційних переговорів двох центристських партій, формального призначення Мерца канцлером – і… І, будемо говорити прямо, нової Німеччини. Причому серйозно, кардинально нової. Бо навіть однопартійка нинішнього героя виборів ексканцлерка Анґела Меркель під час своєї останньої каденції в багатьох аспектах більше скидалася на представницю соціал-демократів, ніж на правоконсервативну політикиню. А зараз – час складних, жорстких рішень. І мова не тільки про економічні негаразди Німеччини, мігрантські проблеми, а й про зовнішньополітичні виклики. А це тепер уже не тільки агресія проти України, а й трампістські США.

Недаремно однією з останніх заяв Фрідріха Мерца перед виборами, тобто уже майже в ролі новообраного канцлера, стали слова про «незалежність від Сполучених Штатів» та про бажання посилити ядерну співпрацю з Великою Британією і Францією. Нагадаю, що Німеччина не має ядерної зброї (тінь Другої світової, самі розумієте) – і, раптом що, втративши «ядерну парасольку» Америки, а перед тим, зусиллями Меркель, фактично втративши власну армію, залишиться беззахисною перед російськими варварами. Тож це не поза, а позиція. Продиктована суворими реаліями 2025 року.

Мерцу випала дуже важка доля – будувати практично з нуля нову Німеччину. А це, в принципі, означає – і нову Європу також. Європу, у якій три з чотирьох інших головних країн мають ліву чи ліволіберальну владу. А четвертою керує права Джорджа Мелоні, чия політсила в Європарламенті перебуває з ХДС у різних мегаблоках. Тож «своїх» у нього не буде аж до 2027 року, коли в Іспанії пройдуть парламентські вибори. (Того ж року будуть ще й президентські у Франції, але в ренесанс «Республіканців», які могли б виставити кандидата, який переможе Марі Ле Пен, поки що відверто не віриться.)

Ну, а ми чекаємо від нової німецької влади «Таурусів». Це буде перший знак того, що кабінет канцлера ФРН зайняла людина, яка, по-перше, адекватно оцінює ситуацію, і по-друге – виконує свої обіцянки, дані під час перебування в опозиції. У нинішньому світі аж забагато заяв, які не мають стосунку до реальності. «Кінець епохи бідності», «завершення війни за 24 години»… Світу потрібен не герой і кумир, а той, хто просто дотримується слова. Слова поважного, демократичного і реалістичного політика.