Облуда й істина
Влада робить усе, щоб сховати євроінтеграцію у шухляду, а провину перекласти на Європу
«Якби ти знала, як я тебе люблю!» – мовила Облуда і задушила Істину в обіймах. Цей сюжет часів Алена-Рене Лесажа, автора «Кульгавого біса» та інших творів, головні герої яких – людські вади, мовби списаний з сучасної України, тоді як насправді йдеться про Францію XVIII сторіччя.
Рвучи на собі сорочку євроінтеграційних прагнень, влада, схоже, робить усе, щоб сховати євроінтеграцію у якнайвіддаленішу шухляду, а провину за це перекласти на саму Європу, принагідно збуривши в українських громадян «розчарування Європою», мовляв, на нас там ніхто не чекає – ви ж бачите: ми хотіли. Справді, в Євросоюзі, барвистому утворенні, якому не бракує внутрішніх, передусім економічного характеру, викликів, ніхто не чекає на країну, в якій порушуються права людини, понад третина мешканців живе за межею бідності, економіка перебуває в тіні, а десять громадян мають необмежений доступ до державних ресурсів і володіють левовою часткою господарства. Якщо передумовою на шляху до скасування віз є запровадження біометричних закордонних паспортів, то наша влада і в цій небездоганній з погляду прав людини ділянці доведе усе до абсурду – будуть вам біометричні паспорти: зовнішні, внутрішні, водійські права, пенсійні посвідчення... Ще вчора ми укладали угоду про асоціацію з ЄС, а вже сьогодні вступаємо в Митний Союз. Гадаю, проблема не так у «тиску Росії» чи «подвійних стандартах ЄС», як в облудливості самої влади, її представників, які хочуть переграти усіх – і Росію, і Євросоюз, і власних громадян, яких вони полюбляють називати «народ України».
Й ось суд, вирок екс-прем’єрові Юлі Тимошенко і коментарі з приводу, зокрема, й щодо зміни законодавства, яка, за версією влади, «звільнить» Тимошенко, а, за версією опозиції, потрібна для самої влади, щоб у майбутньому уникнути відповідальності. У цьому пінґ-понґу втрачається розуміння давно назрілої необхідності докорінно гуманізувати законодавство, переважна більшість норм якого й сама філософія тягнеться із тоталітарного СРСР, до того ж в усіх сферах. Не може жебрак за поцуплений буханець хліба загриміти до буцегарні, де він, поза всяким сумнівом, зізнається у двадцяти вбивствах, до жодного з яких непричетний, а олігарх чи високопосадовець за економічні злочини, які, можливо, заподіяли шкоду не лише господарству країни, а й здоров’ю та життю її громадян, відбутися відкупом. Водночас, не варто використовувати це як аргумент у справі суду над Тимошенко: мовляв, нарешті й великий посадовець опинився на лаві підсудних – адже якщо світ обурився вироком у цій справі, то, напевно, не тому, що Тимошенко – високопосадовець, а тому, що вона єдиний із високим рейтинґом лідер опозиції у країні, де демократія танцює на лезі бритви, через невідповідність судового процесу міжнародним стандартам щодо чесності, прозорості та незалежності.
Звісно, цю ситуацію уповні використовують не тільки Росія, а й ті країни і середовища в Євросоюзі, які поготів не хочуть України в Європі – залишається сподіватися, що вони отямляться або будуть, принаймні, у меншості. Немає необхідності окошувати все на громадянах – є влада й відповідальні особи. Не варто повторювати помилки з Кучмою, коли в ізоляцію потрапила ціла країна, а на її перспективах на тривалий час було поставлено хрест.