Один на один «Джонні Д.»

Причину, з якої варто подивитися цей фільм, озвучив один із моїх френдів: «Чому вони знімають кіно про гангстерів так, як ми не можемо зняти про героїв?» На цьому враження від фільму можна вважати озвученими. Решта – подробиці, деталі й уточнення.

Хто зняв?

Майкл Манн вже виборов місце у серцях шанувальників екшену попередніми стрічками. «Сутичка», «Алі», «Співучасник» - герой проти героя, герой проти світу, ось його візитівка. Манн бере не видовищністю чи спецефектами, та й епізодів, які вражають, у його фільмах малувато. Натомість він неквапно розповідає історію, наче спокійним рівним голосом, не зриваючись на крик і нечасто змовкаючи. Світ його стрічок вибудовується з малих дрібничок, які вдало увиразнюють картину, надають їй глибини і переконливости.

Про кого зняв?

Джон Герберт Діллінджер - один із найвідоміших злочинців в історії Америки часів Великої Депресії, спеціялізувався на грабуванні банків. Його вважають одним із перших, хто довів це заняття до рівня мистецтва. За класифікацією ФБР - ворог народу №1. Це, а також віра народу у робінгудівські мотиви Діллінджера (грабував він тільки багатих), зробило його леґендарною особистістю і центральним образом гангстера. Помер Діллінджер 1934 року під час перестрілки з ФБР.

Як зняв?

Фільм Манна заснований на книзі Браяна Беррова «Вороги народу: найбільша американська хвиля злочинності та народження ФБР, 1933-1943». Як і книга, містить деякі історичні неточності - зокрема щодо смерті спільників гангстера. Закидаючи трохи недбалу операторську роботу та невдало підібрану музику, критики схильні позитивно оцінювати фільм - «Нью-Йорк Таймс» каже про «серйозне й красиве відтворення найдрібніших фактів останнього, найшаленішого періоду життя Діллінджера».

Зі самого ж фільму випливає, що життя Джона було не таким цікавим, яким його воліли бачити кінематографісти. Грабування банків у 30-ті - геть не те, що ми пам'ятаємо, скажімо, з фільмів Тарантіно. Перестрілки коротенькі і випадкові, а вкрадених грошей не так багато, щоби тягати їх вантажівками. Жодного драйву, просто робота така - марудна, одноманітна і безперспективна. Основа фільму - повільний і невідворотний рух Джонні до смерти, тривалі розмови, великі плани. І пристрасть на рівні абсолютного нуля. Навіть єдину еротичну сцену у фільмі знято так, що хочеться її перемотати. Камера раз-по-раз відволікається від Деппа, щоби показати його оточення, і майже одразу повертається до нього. Камера, до речі, у здебільшого артхаузна ручна, перша аналогія, яка спадає на думку - телевізійний репортаж. Особливої гри від акторів не вимагається - Депп чи то поблискує скельцями окулярів, чи похмуро мружиться, Бейл старанно грає Термінатора у брунатному костюмі і капелюсі 30-х років...

Найбільше акторської гри йде від Котіяр, але роля в неї надто мала - описуючи грабіжника, гангстера, леґенду, Манн не знаходить місця для образу Діллінджера-який-будує-стосунки чи Джонні-який-щиро-закоханий, отже, і для образу його пасії відведена кількість екранного часу суто номінальна.

Цитата:

- Хочеш бути мертвим героєм, чи живим боягузом?

Між тим, перед нами кіно. Кіно тонке, переконливе, ненав'язливо-атмосферне, в якому відданість режисера найменшим дрібничкам обертається для глядача потужною зануреністю у дух того часу. А що ті часи аж ніяк не були романтичними - провина не режисера.

Рейтинґ IMDB: 7.6 з 10, 23,062 голосів

Жанр: гангстерська драма

Режисер: Майкл Манн

У ролях: Джонні Депп, Крістіан Бейл, Марійон Котіяр