10 липня 1994 маловідомий тоді ще депутат Верховної Ради Білорусі Олександр Лукашенко в другому турі переміг чинного главу уряду В'ячеслава Кебіча. Це були перші і поки що останні вільні демократичні президентські вибори в Білорусі.
Того ж самого дня на президентську посаду, але вже в Україні, було обрано Леоніда Кучму. Електорат України й Білорусі не подарували своїм попереднім керівникам соціально-економічних труднощів початку 1990-х.
Хоча ні в перемогу Кучми, ні в перемогу Лукашенка на виборах влітку 1994 року ще за кілька тижнів до них не вірили ні політики, ні аналітики. Однак громадяни України й Білорусі, які прийшли на виборчі дільниці, спростували прогнози експертів. За 55-річного Кучму проголосувало понад 55%, за 39-річного Лукашенка – понад 80%. Обидва вони обіцяли людям, втомленим від гіперінфляції, невиплат зарплат та інших соціальних негараздів, порядок і стабільність. І люди їм повірили…
Кучма вже майже 10 років, як екс-президент. Лукашенко все ще очолює державу, й у багатьох складається враження, що не ступиться зі свого крісла до самої смерті. Мало хто думав тоді, 1994 року, що до керма правління в Білорусі прийшов «останній диктатор Європи».
Три референдуми, які відбулися в країні в 1995, 1996 і 2004 роках, і без того сильну владу президента зміцнили ще більше. А Лукашенко отримав можливість брати участь у виборах глави держави необмежену кількість разів.
Водночас під чуйним керівництвом бацьки країна твердо стала на шлях дебілорусифікації. Було заборонено національний червоно-білий прапор, білоруська мова почала повільно, але впевнено вичавлюватися з публічного простору. Лукашенко оголосив курс на відновлення союзу з Росією, і більшість громадян його підтримали.
Паралельно режим Лукашенка взявся за скасування всіх демократичних завоювань, які досягла Білорусь за попередні три роки незалежності. Нині більшість білоруських політичних опозиціонерів перебуває як не за ґратами, то на еміграції. Якось, нахваляючи перед журналістами білоруську міліцію, Лукашенко гордо заявив, що 19 грудня 2010 року, в день останніх виборів президента, вишколений спецназ зачистив столичну площу Незалежності від маніфестантів за сім з половиною хвилин.
20 років тому демократичні романтики висміювали ставку Лукашенко на радянські цінності. Вони були переконані, що такий modus operandi неминуче призведе до втрати опертя в масах по мірі того, як вимиратимуть люди похилого віку. Але з'ясувалося, що й сьогодні серед білорусів популярні патерналізм і благоговіння перед сильною рукою.
У країні не проводяться жодні ринкові реформи. Вся господарка зав’язана на дешеві (до недавнього часу) російські енергоносії, а отже на милість Кремля. Тому щоразу, коли у взаєминах між Мінськом і Москвою пробігає чорна кішка в Білорусі починаються соціально-економічні катаклізми. Це є зайвим свідченням того, що білоруська економіка, яку так люблять нахвалювати шанувальники планової господарки в Україні, є нічим іншим, як наркоманкою на російській нафтогазовій голці.
І це дуже добре усвідомлює й використовує російський президент Володимир Путін. А те, що Олександр Лукашенко час від часу дозволяє собі антпутінські демарші, зокрема нещодавно в українському питанні, то це не більше, ніж шлях видурювання чергової дози, коли вже розпочалася наркоматська «ломка».
Наступні вибори президента Білорусі мають відбутися в листопаді 2015 року. Лукашенко поки що кокетує, заявляючи, що мовляв не впевнений, чи братиме в них участь. Він навіть якось зазначив, що «вже президентства наївся». Хоча насправді ми ж розуміємо, що нікуди він не подінеться. Тут альтернатива, як у стрічці «Кавказька полонянка»: або – в президенти, або – до прокурора.
«Оберуть мене люди або не оберуть... Якщо я ще братиму участь у цих президентських виборах. Це тільки Господу відомо. Ще до них дожити треба. Людина ходить, а завтра і ходити перестає. Тому всяке може бути», - філософствує глава Білорусі.
Ми використовуємо