Пане Ющенку, де ви були 5 років?

Ющенко – типовий патріот: йому протипоказана влада. Його стихія – повчати, проголошувати, виступати, переконувати, і не більше.

ZAXID.NET продовжує серію політичних портретів кандидатів у президенти України. Нагадаємо, що раніше були опубліковані статті про Арсенія Яценюка, Юлію Тимошенко, Віктора Януковича, Анатолія Гриценка, Олега Тягнибока, Володимира Литвина. Надаємо слово автору.

За місяць до завершення каденції в Україні з’явився президент. Нарешті! Не було б виборів – західняки так і не дізналися б, що найвищу посаду в державі обіймає, виявляється, справжній українець і щирий патріот. Лишень за місяць до виборів з політичної реанімації виписали Віктора Ющенка. І галицький народ, який завжди дуже легко ведеться на «розвод» полум’яними спічами, ахнув: Ющенко – так!

Він уже не бездара, не політичний імпотент, не слабак, не розмазня – яким усі ці 5 років його вважала Галичина. Ні, йому достатньо стало красивих промов і абстрактних слів про любов до України – і він знову на коні в нашому регіоні. Перепрошую, але це ляпас усім нам. Я чудово усвідомлюю, що ця стаття дуже не сподобається «львівським патріотам», але завершити галерею кандидатів у президенти на ZAXID.NET я змушений нищівним текстом про того, хто за своєю внутрішньої конституцією не міг бути президентом, не може бути президентом і ніколи ним не зможе стати.

Вже пізно

За останній місяць багато патріотичних виборців по-новому відкрили для себе Ющенка. Ми побачили рімейк Ющенка-2004. Один до одного. З суттєвою, одначе, різницею. Тоді Месія мав моральне право апелювати до народу проукраїнською риторикою, а тепер – не має. Мабуть, кожен дуже уважно слухає публічні виступи Ющенка, в яких він піднімає неабияк слушні та потрібні теми, звертається до національних почуттів, задає високу планку громадянського мислення і так далі. Під кожним словом воскреслого Ющенка готовий підписатися кожний патріот. Але мене відверто дратує те, що люди свідомо не читають титрів. Саме у них – у титрах – доказ політичної безпорадності Віктора Андрійовича. Титри чітко вказують виборцеві: перед вами виступає П Р Е З И Д Е Н Т У К Р А Ї Н И. Не лектор, не філософ із Києво-Могилянки, не історик з якоїсь кафедри і навіть не просто 1 із 18-ти кандидатів у президенти, а П Р Е З И Д Е Н Т.

 

І головне: навіщо вам, пане Ющенку, посада президента, якщо ви всі ці 5 років її вже мали???

 

Я свідомо caps lock’ом і пишу слово президент, аби достукатися до патріотичних виборців Ющенка. Любі друзі, вас розводять на ностальгію! З вас знову вичавлюють гіперукраїнську мотивацію, принаймні її рештки. Вас знову чіпляють на гачок української ідеї, яка з кожним роком дедалі більше утверджує свою безплідність. Як людина, що 2004 року голосувала за Ющенка В.А., я маю право його спитати: пане Ющенку, де ви були 5 років? Що заважало вам на найвищій державній посаді реалізовувати бодай 1% сказаного в останній місяць перед виборами? І головне: навіщо вам, пане Ющенку, посада президента, якщо ви всі ці 5 років її вже мали???

Слова та й голос, більш нічого

Ющенко – це трагедія української націонал-демократії. Кожна епоха має свій стандарт і взірець патріотизму. Патріотизм епохи Ющенка – принижений власною бездіяльністю. Тому особисто для мене немає ніякого секрету швидкого росту Ющенка на західноукраїнських теренах. Просто Ющенко – живе втілення політичної Галичини: абсолютно неефективний, абсолютно бездіяльний, суто словесний і візуальний, без найменшого бажання важкою працею утверджувати свої ідеали. Ющенко – типовий патріот: йому протипоказана влада. Його стихія – повчати, проголошувати, виступати, переконувати, і не більше. Патріот в Україні не здатен бути владою і при владі, бо одразу стає зрадником. Ющенко 5 років був зрадником українського патріотизму, і образливо стає за те, що лишень за місяць до виборів Ющенко вийшов із цього солодкого сну заробляння статків на газі (брат Петро) і на валюті (кум Порошенко з гуру Стельмахом). Ось чому Ющенко не має передусім морального права демонстративно поправляти рукави, сидіти нога на ногу і виголошувати чудові промови про Україну та українське. Як би принадно не звучали натхненні виступи президента – проте забути 5 років його повної бездіяльності і небажання ламати систему ми не можемо.

Як і кожен патріот, Ющенко був і залишається не президентом, а простим спостерігачем, який сидить у комфортному кріслі, в теплі і ситості, і спостерігає за тим, як грабують його країну. Він усе скурпульозно записує, всі прізвища грабіжників, викриває їх, калькулює завдані збитки, веде реєстр награбованого – і нічого не робить. Просто спостерігає і систематизовує. Я ж хочу нагадати, що президент у своєму безпосередньому розпорядженні має всі спецслужби, всю міліцію, всю прокуратуру. Звісно, якщо він хоче їх мати. Ющенко – не хоче. Отже, що повинен оцінити виборець: мовчазне спостерігання щирого патріота і його патріотичний словесний потік – чи, може, нарешті треба визнати свідоме небажання щирого патріота сповна реалізовувати всю міць найвищої посади?

 

Просто Ющенко – живе втілення політичної Галичини: абсолютно неефективний, абсолютно бездіяльний, суто словесний і візуальний, без найменшого бажання важкою працею утверджувати свої ідеали.

 

Плакання в хустинку про те, що «йому не дають» - не варті й ломаного гроша. Він сам 2004 року, коли за вікном парламенту мільйонна юрба скандувала його прізвище, нахилив свою фракцію голосувати за політреформу. Він сам зі сцени Майдану завів в уряд діячку, яка набила собі руку на ЄЕСУ. Він сам до гривневого станка допустив свого шоколадного кума-мільйонера, який у фінансовому секторі має нульовий досвід. Він сам (сам!) віддав опонентам Генпрокуратуру і міліцію. Він сам пішов на союз зі спонсором свого ворога – Ахметовим. Він сам благословив газового посередника (Росукренерго) перстом свого брата. Він усе зробив сам. Він сам не захотів бути президентом. Тому всі ці теперішні його виступи з трибуни палаців культури – слова та й голос, більш нічого.

Хронологія лузерства

За що голосує виборець Ющенка? За українця, бо він єдиний там. За патріота. За правильно сформульовані ідеї. Я ж додаю: за безпорадність, за відсутність бодай якихось змін, за тупик, за пролонгацію політичного безладу, співвідповідальність за який має чинний Президент. Голос за Ющенка – це голос за минуле. Це голос не за конкретного політика, а за гуманітарну ідею бездіяльного патріотизму. Другий термін Віктора Андрійовича – це 5 років усе того ж спостерігання. Грабунок України зріс у кілька разів. І він триватиме ще довго. Насамперед тому, що щирий українець-патріот є лінивим і ситим. Простіше кажучи, він не на своєму місці.

Якщо Ющенко мав шалену підтримку 52% населення (такої підтримки не мав і не матиме жоден президент України) – і так безславно «відспостерігав» свою каденцію, то чого можна чекати від президента, в якого не буде навіть половини колишньої підтримки? Більше того, на третині державної території Ющенко взагалі відсутній в електоральних рейтингах. Що зможе президент, якщо навіть справа про замах на його життя безнадійно захована в прокурорській шухляді? Звичайно, це фіаско. А як ще можна назвати таке стрімке падіння президента, який привселюдно обіцяв бандитам тюрми, а сам тим часом нагороджував Ківалова почесною грамотою та Колєснікова орденом за заслуги ІІ ступеня. Це вже не спостерігання, це вже співучасть.

 

За що голосує виборець Ющенка? За українця, бо він єдиний там. За патріота. За правильно сформульовані ідеї

 

Патріотичне крило виборців мусить нарешті замислитися: що робив 5 років щирий патріот на посаді Президента України. Це питання не має ніякого в’їдливого чи іронічного підтексту. Звичайне холоднокровне прагматичне питання прописом: що робив 5 років П А Т Р І О Т-П Р Е З И Д Е Н Т? Творив країну хаосу та безладу. Двічі Ющенко висував Юлю Тимошенко на прем’єра і в телефонному режимі контролював голосування своєї фракції "за". Тепер же Тимошенко – грабіжник номер 1. А хіба не Ющенко нам подарував його? Більше того, саме фракція «Наша Україна» досі є членом урядової коаліції, зумовлюючи тим самим грабунок, на який так скаржиться президент. Те саме – з Януковичем. Цілий 2007 рік два Віктори жили душа в душу, не маючи ніяких протистоянь. Богатирьова – секретар РНБО, Поплавський – довірена особа, Ахметов – благодійник і патріот, який допомагає готуватися Україні до Євро-2012. Настирливо звучить запитання: скільки можна «клювати» на слова і заплющувати очі на діла?

Юлі можна пробачити все, бо Вона і мораль – дві паралельні лінії, і люди це вже відчули. А от Ющенко вимагає більш прискіпливого ставлення насамперед тому, що він – це Майдан. Це більше, ніж просто президент. І з висоти прожитих 5 років бачимо, що він не зумів стати не те що чимось більшим – навіть президентом не зумів стати. «10 кроків назустріч людям» увійдуть в аннали української історії як антипрограма. Скільки кроків зробив НАШ президент?

Країна після Ющенка

Президент-патріот передасть наступникові Україну повністю розгубленою та розчарованою самим фактом державності. На президентові України – ключова відповідальність за очевидний відкат назад громадянської самосвідомості населення. Україна епохи Ющенка пішла по швах. Слабкий Ющенко створив суспільний гумус для потенційного автократа чи навіть диктатора. Саме він породив потужні відцентрові рухи в країні. Наведу кілька цифр із досліджень Центру Разумкова, що проводились упродовж останніх півтора року. Таким є портрет України після Ющенка:

• · 40% українців хотіли б виїхати в іншу країну. З них 13,3% – назавжди,

• · 27% не відчувають гордості, що вони є громадянами України,

• · Для 43% опитаних 24 серпня – це просто вихідний день, а не свято незалежності,

• · 43% хотіли б народитися в іншій державі,

• · 28% - за федеративний устрій,

• · 7% – за те, аби їхня область вийшла зі складу України,

• · 72% вважають, що ЗОВСІМ не впливають на владу,

• · 71% вважають, що вони НЕ Є господарями своєї країни,

• · 34% українців беззастережно довіряють російським ЗМІ,

• · 22% проголосували б ПРОТИ державної незалежності України,

• · 21% - за відновлення СРСР,

• · 45% вважають, що Україна не стала незалежною державою,

• · 41% вважають, що незалежність України завдала більше шкоди, ніж користі,

• · 85% вважають, що Україна розвивається в неправильному напрямі,

• · 89% вважають, що вони втратили впевненість у завтрашньому дні,

• · Щасливою людиною себе вважають лише 4% українців.

Кожна з цих цифр просто волає: пане Ющенку, де ви були 5 років? Щось тут не те. Бо до кого лунає улюблене звертання президента «моя нація»? Можливо, до людей, які не хочуть України в принципі. Таких стало більше саме після Майдану і якраз «завдяки» Ющенку. Очевидною і страшною є прірва між Ющенковим баченням України і реальною Україною, яка є тут і зараз. Пам’ятники Голодоморові потрібні одиницям. Люди з цього навіть кепкують. Та й як не кепкувати, коли, приміром, у Прилуках президент відкрив камінь, на місці якого згодом буде пам’ятник. Усе б гаразд, якби цей камінь не узяли з місцевого пляжу. З цього каменя курортники стрибали в річку, на ньому кохалися і вишкрябували «тут був Вася». Цей камінь узяли, відполірували, почистили щіткою і відкрили в присутності президента. Стотисячні Прилуки, повірте, відтепер глибоко перейнялися трагічною темою Голодомору. Замало бути патріотом, треба ще ВМІТИ ним бути.

 

Ющенко вимагає більш прискіпливого ставлення насамперед тому, що він – це Майдан

 

Країна після Ющенка – за крок до капітуляції будь-якої національної ідеї. Ну стане Ющенко вдруге главою держави! Ну проголосує Галичина! Але що далі? Невже на Марс депортують Януковича, Тимошенко чи Литвина? Невже прокуратура, пригодована хабарями, раптом запрацює? Чи судді наступного дня після інавгурації президента прокинуться без вивіски на чолі «Я – зварич»? Чи СБУ раптом викриє контрабанду на кордонах, з якої живе? Чи міліція, яка уміє лише вибивати свідчення і робити підставну статистику, відречеться перевіреного принципу роботи?

Країна після Ющенка – це країна втрачених можливостей в усіх сферах. Шанс переламати хід історії безнадійно втрачено тим, хто мав історичну місію і завдання це зробити. І справа не в тому, що Ющенко нікого не посадив за грати (хоча це потрібно було!). Справа в тому, що він не захотів. Тому що міг.

Тож маємо те, що маємо. Маємо зневірену країну, як ще більше погрузла в усіх цих болячках. Маємо мистецький Арсенал, куди ніколи не піде пенсіонер, який отримує 601 грн. Маємо пам’ятник Голодоморові у Львівській області, куди 22 листопада зігнали школярів, перед тим зібравши з них по 4 гривні на лямпадки. Маємо неперевершені промови президента України про те, якою має стати Україна, коли він, президент України, стане президентом України.

Епілог

 

Країна після Ющенка – це країна втрачених можливостей в усіх сферах

 

Дуже символічно, що ця публікація з’явиться в кінці грудня. Рівно 10 років тому, 22 грудня 1999 року 296 народних депутатів вирішили довірити уряд Вікторові Ющенку. Цього дня Україна отримала новий типаж політика. Тепер ми його бачимо як мораліста, патріота, з добірною українською вимовою, національно свідомого. Відтоді минуло 10 років. Усяке було: і «я – син Кучми», і «любі друзі», і «ці руки нічого не крали», і «бандитам тюрми», і страшне отруєння, і Майдан, і «свободу не спинити», і «морду цього журналіста», і букети Юлії Володимирівні, і «бомжиха, яка ні до чого не доробилася», і «я ваш український президент».

Так, він українець. Так, патріот. Так, начитаний. Так, розумний. Та це все – всього-на-всього епітети, які не стали супроводом основоположного іменника П Р Е З И Д Е Н Т. Такі постаті, як Ющенко (мотивовані ідейно), конче потрібні Україні як орієнтир. Тому можна зрозуміти патріотів, які побачили в Ющенкові свого однодумця. І нехай вони мені вибачать за ці останні слова, але… 5 років ми мали ніякого президента, який прокинувся за місяць до виборів і не дав відповідь на просте людське питання: де він був 5 років?