«Покажіть мені інший спосіб змусити президента бути президентом, а не бізнесменом»

Протести під Верховною Радою із вимогами проголосувати низку законопроектів та закликом до українців бойкотувати бізнес президента Петра Порошенка хоч і висвітлювались у ЗМІ, але широкої підтримки не отримали. Люди, хоч і незадоволені владою, однак брати активну участь у протестах не поспішають.

Тим часом організатори протестних акцій заявляють, що мітинг під парламентом згортають, залишивши лише штабний намет, але натомість активізовують роботу у регіонах.

ZAXID.NET поспілкувався на цю тему із Єгором Соболєвим, депутатом ВРУ від «Самопомочі» та одним із організаторів протестів.

Як ви ставитесь до того, що акція, яку ви організували під Верховною Радою стала об’єктом глузувань і насмішок?

З одного боку я сумую, бо туди прийшли люди з дуже добрими для суспільства і держави ідеями – від створення антикорупційного суду, звільнення корупціонерів…Але я не ображаюсь, я себе привчаю до думки, що якщо ти політик, то люди мають право тебе оцінювати критикувати і навіть ображати. Бо ці люди дали тобі владу, значить на тобі більше відповідальності.

Єдине, що мене засмучує – це те, що там є люди, яких я вважаю велетнями. Є такий учасник АТО із позивним «Брест» із батальйону «Донбас». Це людина, яка під час виходу з Іловайська разом з товаришем контратакували загін російської бронетехніки, знищили кілька одиниць цієї техніки і взяли в полон російських десантників. І коли про нього та про інших сьогодні пишуть, що вони клоуни і паяци, агенти Кремля, то мені за це образливо.

З іншого боку я думаю, що ця хвиля фотожаб, гасел про те, що я буду ще більше їсти «Roshen» або, що Соболєв зовсім зійшов з розуму насправді вмикає людям мізки. Навіть, якщо це спочатку критика і несприйняття. Але саме так починається будь-який процес думання кожної людини. Тому я думаю, що Юрій Стець та творці цієї великої пропагандистської машини на підтримку Петра Порошенка в соцмережах роблять нам добру послугу. У них була стратегія замовчування нас на телебаченні і паплюження у соціальних мережах. У результаті вони не зможуть замовчати нас на телебаченні, а в соцмережах викличуть дискусію, яка обернеться на користь справі.

Але заклик бойкотувати «Roshen» справді абсурдний і може мати протилежні наслідки.

Я вважаю, що це тест на нашу громадянську зрілість. Купувати «Roshen» не важко. Чесно кажучи, не купувати «Roshen» – теж не важко. Ми нічого страшного людям не пропонуємо. Найгірше, коли людина не цікавиться тим, що відбувається в її державі – те саме обкрадання МВС за допомогою «рюкзаків Авакова», у справі якого НАБУ провело арешти. Ми пропонуємо створити суд, який буде судити арештованих у таких справах.

Якщо люди з нами не погоджуються і кажуть «ви клоуни, дурні, ми будемо їсти ще більше тортів «Roshen» – я не проти. Але я проти того, щоб люди не пропонували інших рішень. Може хтось відчуває себе на цьому кораблі пасажиром, хтось капітаном, хтось ремонтником. Є люди, які взагалі продають цей корабель по частинах. Але ми всі на ньому пливемо і всі ми на ньому або випливемо, або потонемо – і всі перебувають в однаковій небезпеці.

Мені сьогодні розповідали колеги по партії, що Юрко Назарук (відомий львівський ресторатор, співвласник «Холдингу емоцій !Фест» - ред.) демонстративно заявив, що буде ще більше їсти [цукерок «Roshen»] чи піде купить торт… Та я не проти – це вільний вибір вільної людини. Але Юрко як і будь-який громадянин, як і я, не вільний від відповідальності за долю цієї держави.

Покажіть мені інший спосіб примушувати президента бути президентом, а не бізнесменом. Примушувати парламент голосувати за рішення про творення правосуддя, а не збереження неправосуддя, яке є зараз. Я цей спосіб із задоволенням підтримаю, ми жадібно шукаємо ідеї, дайте їх нам.

Головне не думайте, що над усім цим можна посміятись і забути. Бо насправді йдеться не про «Roshen», не про табір під ВРУ, не про Соболєва, а про державу у якій ми всі живемо і яка неодноразово гинула.

Як людина, яка цікавиться історією, я вам скажу, що це неправда, що Грушевський винен або Хмельницький. Щоразу Україна гинула як держава, бо недостатня кількість її громадян мали оцю зрілість і свідомість того, що це наша держава і ми її маємо захистити. У 1917-1918 роках, коли тривала боротьба за українську незалежність, в Україні був мільйон солдатів і офіцерів із бойовим досвідом. Це була одна з найбільш боєздатних військових груп у світі на той момент. Але війська мародера і грабіжника Муравйова вийшли зустрічати 300 нещасних студентиків під Крутами. А потім цей мільйон дорослих чоловіків із бойовим досвідом, разом зі своїми дітьми вмирали від голодомору, бо вони не відстояли власну державу. Оце і є головний урок, що дуже багато людей спостерігали за цією боротьбою з дивана.

Називайте мене клоуном, російським агентом – як завгодно. Але давайте не дамо знову комусь поневолити нашу державу через те, що ми керуємось формулою «Не знаю як, але не так».

Як це можна реалізувати у сучасних обставинах?

Зараз завдання, щоб люди, які незадоволені станом справ у державі, які готові діяти, щоб змінити цей стан справ, об’єднались навколо спільних ідей, спільних дій і спільної мети. Ясно, що бойкотування продукції, товарів чи послуг компанії президента – це тільки один крок і ми насправді до нього закликаємо населення.

Якщо ми говоримо про ветеранів війни за незалежність, то разом з ними ми плануємо зараз операції, які будуть блокувати сірі і чорні схеми збагачення президента.

Які це схеми?

Найбільш ясним для суспільства прикладом була блокада торгівлі з окупованими територіями. Торгівля відбувалась під «дахуванням» керівництва Збройних сил, СБУ і керівництва держави. На жаль, ми маємо далі «сіру» торгівлю з росіянами, яка стосується скрапленого газу, аміаку та низки інших товарів. Ця торгівля відбувається у співробітництві з Медведчуком, «Роснефтью», іншими російськими представниками. От по цих операціях ми будемо бити фізично.

Кого ви маєте на увазі, кажучи «ми»? Останніми днями кількість людей на акції у Києві значно зменшилась – в одну з останніх ночей в таборі, за підрахунками МВС, залишилось лише 55 людей.

Є два табори. Табір, який організували солдати і офіцери добробатів і збройних сил, які вже демобілізувались. Там від першого дня кількість людей підтримується на рівні, який потрібний для відбиття атак. У перші два дні ми мали постійні спроби спецпризначенців витіснити людей з табору і їм доводилось протистояти фізично. Потім була інформація про те, що готується розгін уночі і ми були змушені збільшувати сили не в самому таборі, а у районах навколо нього. Ці сили могли б діяти для зупинки атаки.

Зараз ситуація стала набагато спокійнішою, тому багато людей з табору, командирів насамперед, поїхали у свої рідні регіони, де вони говорять х людей і піднімають їх до протесту. Наше завдання – мати командний пункт у Києві, на вул. Грушевського, де раз на тиждень відбуваються зустрічі командирів, де приймаються рішення і де ведеться агітація людей. Туди багато приходять не жити, а подивитись.

Треба розуміти, що не варто навіть намагатись повторювати попередній Майдан. Як Євромайдан не був повторенням Помаранчевої революції, так і нова форма організації суспільства не буде повторювати Євромайдан. По-перше, ми в умовах війни. По-друге, багато людей без доброї організації, без чітких планів призвела до поразки Євромайдану. Ми виграли на вулиці і ми в першу ж ніч програли з погляду втілення наших ідей.

Зараз ми йдемо від зворотного. Нам набагато важливіше знайти організаторів, об’єднатись навколо конкретних планів та ідей і тільки потім просити допомоги суспільства, десятків тисяч людей, які вийдуть на вулицю. Зараз ми шукаємо однодумців серед солдатів і офіцерів ЗСУ та добровольчих батальйонів, бо там ми бачимо дисципліну, пасіонарність і далекоглядність.

Ви кажете, що шукаєте організаторів. Ви, політики, і є цими організаторами, які вже зібрали біля парламенту людей.

Я вам скажу, що це правда і неправда. Якщо говорити про нас з Семеном [Семенченком], то ми справді з першого дня в таборі. І сьогодні перша ніч, коли я там не ночував, бо ситуація нормалізувалась і поїхав до Львова, далі до Луцька та інших міст. Семен залишається у таборі. Але рішення приймаються радою командирів, людей, які представляють середовища – наприклад, третій полк спецназу, «Айдар», батальйон «ОУН», 54-та бригада, батальйон «Донбас». У нас є регулярні наради, де ми обмінюємось інформацією і приймаємо рішення.

Серед них лише два народних депутата – я і Семен. Я взагалі вважаю, що спроба обернути це у політичні дивіденди…

Ви зараз говорите про спроби Тимошенко і Саакашвілі?

Тимошенко вже не намагається. Вона лише один раз вивела людей у перший день і після цього я жодного разу не бачив людей від «Батьківщини» серед активістів, не кажучи вже про організаторів. Щодо Михайла [Саакашвілі], він грає велику роль у другому таборі, який зосереджений у Маріїнському парку. Вони там влаштовують дискусії, зустрічі з іноземними гостями, віча. Але це інша енергія і інші люди. Ми об’єднані лише спільними вимогами, наприклад, щодо створення того ж антикорупційного суду або нових правил виборів. Це така велика маніпуляція, з якою складно боротись. Маю на увазі те, що акцію називають «Міхо-майдан» або «Майдан «Самопомочі».

А як ви самі називаєте цю акцію?

Ми називаємо себе «Рух за визволення України від олігархів і зрадників». Це, може, не дуже гарна назва і не дуже добре виписаний бренд, але він щиро народився на першій нараді командирів, коли організувався табір, була відбита перша атака спецпризначенців і стало зрозуміло, що треба разом думати як діяти далі.

Скільки людей вас підтримує у Києві?

Зараз у нас в списках тих людей, які прийшли у табір і висловили готовність діяти разом і залишились або повернулись у регіони, щоб піднімати там людей, станом на вчорашній вечір було 290. І майже всі вони мають досвід бойових дій.

А коли ви плануєте почати акції у регіонах?

У Вінниці все почалось в суботу. Зараз організовується осередок визволення в Луцьку. Така ж робота з місцевими атошниками ведеться у Полтаві. Учора там зібрались сім атошних організацій обговорювати цю ініціативу. Насправді десятки міст – від Калуша до Старобєльска.

Вас не бентежить перебування в одній політичній компанії із Юлією Тимошенко та Михайлом Саакашвілі, відомими своїм популізмом?

Зараз дуже багато маніпуляцій – начебто я з Семенченком російські агенти. Ми іноді жартома називаємо один одного Грішин і Зімін, повторюючи технології, які розганяються у соціальних мережах.

Кажуть, що нас фінансує Коломойський, якого я в житті не бачив, а Семен, здається, один раз зустрічався з ним, коли Коломойський був головою ОДА. Говорили, що ми з Мішею готуємо захоплення парламенту. Насправді є дуже багато брехні.

Я можу лише сказати, що найкраще прийти у табір і самому на все подивитись і тих, хто ці дії робить і зробити висновок. Машина віртуального світу, створена цим президентом, міністром інформації і іншими людьми, звісно, небачена. Те, що зараз розслідують американці у себе – втручання Росії у вибори за допомогою маніпуляцій у соцмережах і не лише там, я думаю, що ми маємо повне повторення тієї самої проблеми.

Але, як колишній журналіст із 18-річним стажем, я знаю, що можна довго дурити одну людину, можна один раз обдурити багато людей, але не можна довго дурити багато людей. Тому я впевнений, що рано чи пізно люди розберуться.

А хто фінансує ваші акції?

У нас відбувається збір коштів у таборі. В день ми збираємо від 10 до 30 тис. грн пожертв готівкою. При чому найменша пожертва становить одну гривню, а найбільша – 600 доларів, які якийсь хлопець приніс минулої неділі.

Дуже велику частину складає волонтерська допомога. Це їжа, дрова, пінопласт, матеріали для облаштування захисних споруд навколо табору. Це все люди провозять у великій кількості. У нас була велика проблема – поліція не пропускала все це у табір. Ми з Семеном були змушені попрацювати вантажниками, використовуючи статус народного депутата, провезти величезну кількість речей.

Я написав звернення до міністра МВС Арсена Авакова і керівника київської поліції Крищенка про те, на підставі яких наказів їх підлеглі обмежують свободу людей у такий спосіб. Наступного дня Арсен Аваков оголосив, що знімає охорону і насправді кількість правоохоронців біля табору різко зменшилась.

У чому сенс цього всього?

Я не бачу жодного виходу для країни в нинішній конфігурації. У нас є крадійкуватий менеджмент держави, який думає про збагачення, а все інше для них другорядне. У нас є дуже вмілий і небезпечний ворог, який хоче домовитись із Заходом про те, що давайте я поверну Києву право підняти український прапор над Луганськом і Донецьком, а ви за це забудете всі мої атаки на українську незалежність.

Це дуже небезпечний план, за допомогою якого Путін хоче створити підґрунтя для громадянської війни. Якщо ми зараз отримаємо 4 мільйони людей з промитими мізками, між якими вже пролито багато крові, то будемо мати всередині країни плацдарм потужного російського не просто впливу, а нападу. І протистояти цьому плану, протистояти величезній корупції, яка підриває ту саму оборону всередині може лише нова організована сила, яка має народитись у громадянському суспільстві. Такою силою, якою був Євромайдан і Помаранчевий майдан.

Але наша відмінність і наше завдання полягає у тому, що ми маємо зібратись не на один раз або день, щоб вигнати когось. Ми маємо створити мережу, яка може збиратись і розходитись, діяти окремо у своїх регіонах, щоб врешті ухвалити потрібні правила, починаючи із закону про антикорупційний суд і завершуючи законом про створення резервної армії – сили, яка здатна зупинити будь-які війська Путіна. Ці всі закони мають бути ухвалені, а посадовці, які топчуться по будь-яким законам мають бути відсторонені.

Нині, якщо ми вже говоримо про новий Майдан, то він має бути не мітингом, а мережею, не разовою акцією, а постійною діючою, яка виведе країну з корупційного тромбу і врятує від нападів Путіна.