Політичні танці довкола Андрея Шептицького

Нещодавно Назар Кісь написав статтю, де відзначив нову тенденцію в нашій містечковій політиці. На прикладі Української Галицької партії він показав спробу використати постать митрополита Андрея Шептицького для нарощування популярності напередодні осінніх місцевих виборів.

Та ось прийшло 29 липня – 155 років з дня народження Андрея Шептицького. І виявилось, що цього року публічна демонстрація політиками глибокої пошани й безмежної любові до митрополита і його спадщини – це нова мода в галицьких реаліях. Ще трішки, і кількість доцільних чи не дуже ініціатив із вшанування Андрея Шептицького отримає шанс наздогнати незмінного лідера попередніх передвиборчих технологій – Степана Бандеру.

Лише короткий огляд стрічки у фейсбуці виявив приурочені до 155-річчя відео кількох кандидатів у мери Львова на цих виборах. Один із них – Ігор Зінкевич – творець і керівник дуже відомої, популярної і політично тенденційної фейсбук-спільноти «Варта-1». Ніколи раніше активної уваги до митрополита ні в пабліку, ні в його керівника не спостерігалося. Аж поки не грянули вибори.

Інший приклад – Руслан Кошулинський. Цього разу, як не дивно, представник партії знаних шанувальників ідеї «Бандера прийде – порядок наведе» вирішив піаритись не на очільнику ОУН(б), а на постаті Андрея Шептицького. Свого часу митрополит гостро засуджував насильницькі методи ОУН як засіб боротьби за національні інтереси, тоді як радикальні націоналісти вважали, що мета виправдовує засоби. Такі вже були часи. Проте як сьогодні узгодити публічну любов до Бандери з такою ж прихильністю до Шептицького – логічна загадка. Хоча ні логічність, ані послідовність не є сильними сторонами популістського «урапатріотизму».

Ще один кандидат, який не забув нагадати про ювілей митрополита, – Ігор Кузьмак. Він був співавтором проєкту пам’ятника Андреєві Шептицькому, який свого часу викликав гострі дискусії та суперечності. Тут є бодай маленький позитив у формі тематичної тяглості, на відміну від вище згаданих його колег-кандидатів. Це далеко не вичерпний перелік прикладів.

Пам’ятати і вшановувати митрополита Андрея вкрай важливо. Є чимало прикладів, коли це роблять вдумливо і з пошаною, на яку заслуговує його постать: лекції, виставки, видання і популяризація спадщини (але щоб без партійних кольорів), зрештою – свіжий мурал на Сихові. Митрополит насправді був рідкісною за своїм масштабом, моральними якостями і життєвими цінностями постаттю в нашій історії, здатною тверезо і вдумливо сприймати світ. Для автора цих рядків Андрей Шептицький є однією з найвидатніших постатей української історії.

Тому боляче спостерігати, як митрополита та його спадщину перетворюють на відвертий інструмент здобуття політичних «балів». Ще гірше, що це часто дає бажаний ефект. Мало що так прикро вражає, як некритична й наївна віра пересічного виборця в передвиборчу риторику. І так із року в рік, від виборів до виборів. І часто з уст тих самих політиків. Зрештою, в усій країні так. Галичина чи Львів нічим не кращі і не гірші.

Тут виникає ще одне важливе питання – а що на все це каже очолювана колись Андреєм Шептицьким інституція – Українська Греко-Католицька Церква? А нічого не каже. На жаль, мовчання офіційних представників УГКЦ щодо різних дискусійних і дражливих питань стало вже звичним. Історії в Славському і Стільську є тому підтвердженням.

Натомість окремі представники духовенства, навпаки, дуже активні в медіа. І синонімом слів «церква» і «медіаактивність» у наших краях давно став отець Юстин (Юрій Бойко). Одразу варто розділити два аспекти. Позитивних відгуків заслуговують його старання і здобутки щодо популяризації постаті Андрея Шептицького та його брата Климентія. Конференції, публікації та інші заходи – це насправді добре і потрібно.

Проте в публічній площині легко помітити політичну тенденційність у діях і словах отця Юстина. Він регулярно виступає проти різноманітних антицерковних починань та їхніх ініціаторів, відстоює християнські норми і цінності. Для священника це, здавалось би, апріорна річ. То в чому ж проблема? У тому, що він постійний гість ток-шоу «Говорить Великий Львів», чиї «стандарти якості» шокували вже не тільки місцевих, а й «столичного» ексміністра Тимофія Милованова. У тому, що коли виникла загроза арешту знаного своїми «подачками на добрі справи» Ярослава Дубневича, він виступив на його захист і проголосив ледь не еталонним «добрим християнином». Чи може таким бути олігарх, підозрюваний у численних оборудках і махінаціях на астрономічні суми, і чи зміцнює така позиція авторитет усієї УГКЦ серед громадськості – питання риторичні.

Вертаючись до Андрея Шептицького: нещодавно отець Юстин у фейсбуці засудив Українську Галицьку партію за використання постаті митрополита з політичною метою. Нагадую: УГП перевидала працю Андрея Шептицького «Як будувати рідну хату» в партійних кольорах і безкоштовно розповсюджує. Та в цьому випадку бодай є шанс, що частина тих, хто отримає задарма книгу, її прочитає і щось та й почерпне з мудрості митрополита. Натомість фейсбук-сторінка о. Юстина в день народження Андрея Шептицького містить уже згадані привітальні відео від кандидатів у мери Львова. Вочевидь, для отця партії і політики діляться на тих, кому не можна використовувати митрополита в агітації, і тих, кого за це треба похвалити.

За свого життя Андрей Шептицький вважав «партійність» духовенства однією з найбільших проблем церкви. Борючись із цим явищем, він наражався на критику й гидкі звинувачення. Одного разу редактор найпопулярнішої української галицької газети Лонґин Цегельський прямо звинуватив митрополита, що той засланий поляками агент, який, наче Валленрод Міцкевича, має знищити українську церкву зсередини. Коли ж Андрей Шептицький рішуче засудив вбивство Мирославом Січинським намісника Галичини Анджея Потоцького, то в очах багатьох українців став ледь не національним зрадником. Ба більше, чимало священників у згаданих ситуаціях підтримували «патріотичну» точку зору, а не свого митрополита. Час розсудив, хто мав рацію.

Митрополит Андрей сто років тому розумів те, чого багато хто не розуміє і сьогодні – Церква може зберігати вагомий вплив у суспільстві передусім як моральний авторитет. Це вимагало і вимагає залишатись «понад» партійними чварами й політичними розбірками. Гідним пошани вшануванням пам’яті митрополита Андрея буде не забувати цих мудрих настанов, які свого часу порятували УГКЦ перед загрозами секуляризації суспільства.

Від церкви і сьогодні багато людей очікує, що вона буде авторитетним порадником і ціннісним орієнтиром. Буде дуже добре, якщо церква дотримуватиметься такої лінії, бо це потрібно суспільству. Для цього є всі передумови, зокрема наявність багатьох чудових душпастирів. Але самоусунення в різних прикрих ситуаціях, спричинених діями окремих священників, веде до зворотних наслідків. Зокрема, це стосується відсутності реакції на те, що найавторитетнішу постать в історії УГКЦ на всі боки використовують у дешевих політичних танцях.