Політикам варто читати «Царя Едіпа», там все про них, - Богдан Ступка

Богдан Ступка чи не єдиний український актор, який завдяки своїй майстерності впевнено почуває себе не лише на українських, а й на російських та польських знімальних майданчиках. Богдан Сильвестрович втілив на театральній сцені понад сто образів, починаючи з 1970-го, він практично кожного року знімався у новому фільмі.

З 1978 року він пов'язав своє життя з київським театром ім. І.Франка, у 2001-му став його художнім керівником. А от режисером актор ніколи не стане, бо, як зазначив Богдан Ступка під час ексклюзивного інтерв'ю для ZAXID.NET, не хоче робити того, до чого не має таланту, а поповнювати лаву бездарних режисерів, як і політиків, не прагне.

- Я - львів'янин, я тут виріс. Як творча особистість, сформувався саме на львівській сцені. Львів - це моя Альма Матер, Львів - це мій фундамент. У драматичній студії театру Заньковецької у мене був видатний педагог, чудовий режисер Борис Тягно, учень Курбаса.

- Богдане Сильвестровичу, яким, на ваш погляд, є сьогодні львівський театр?

- Я не знаю театрального Львова. Я можу розповісти про київський театр. У Львові я бачу одну-дві вистави на п'ять-десять років. Мені важко сказати, яким є театральний Львів. Я не знаю Першого українського театру для дітей та юнацтва, театру Кучинського. Львівські театри приїжджають до Києва, на вистави театру Заньковецької у нас всі квитки розкуповують, але я не маю часу, я не бачив їх вистав. Мені важко щось сказати. Я запрошував Володимира Кучинського, він ставив для нас «Посеред раю на майдані». Це було зроблено добре, але назагал я не можу об'єктивно судити. Скоро театр Кучинського буде у Києві на гастролях, якщо матиму час, то я обов'язково піду.

- А як би ви охарактеризували ситуацію з масовим україномовним кіно?

- Я до кіно не маю жодного відношення, окрім того, що я в ньому знімаюся. І то, в основному знімаюся в Росії. У нас кіно зовсім мало. Все інше - потрібно питати у міністерства культури, режисерів. Я займаюся творчістю, у мене немає часу думати, чому не знімають, як знімають. Щодо мене, то навесні буде прем'єра «Тараса Бульби», якого знімала Росія, правда в нас. Також в березні вийде «Сафо», яке ми знімали в Криму. Це була цікава робота з молодим режисером Робертом Кромбі.

А щодо того, чому так, то я не знаю, як це змінити. Я не є міністром культури. Нічого не можу сказати. Я знімаюся, мої артисти, що працюють в театрі Франка, знімаються в кіно. Для мене цього вистачає. Актори і в серіалах знімаються. Це нормально. Деякі критики кажуть - не треба зніматися в серіалах, нехай вони заплатять акторові і вони не зніматимуться. В серіалах може бути і мистецтво, а можна просто заробляти гроші.

- В одному з інтерв'ю ви сказали, що в нас політики стали акторами...

- Так. В Україні масового глядача збирають політики. Політики більші актори тепер, вони роблять шоу, вони не ходять в театр, хоча могли би багато чому навчитися. Деякі з них, звичайно, ходять, але це рідкість. От якщо взяти «Царя Едіпа» Софокла, де події відбуваються чотири тисячі років тому, там є все про владу, все про них. Вони цього не сприймають. Політики думають, що з них все почалося, що вони такі розумні, дипломатичні, хитрі, можуть обдурити одне-другого. А це все було, людство пройшло такі етапи. Якби політики подивилися цю виставу, то не повторювали б цих помилок.

- Колись і ви «пішли в політику», а якщо знову попросять - підете?

- Я думаю, що ні. Мистецтво набагато цікавіше, ніж політика. Вдруге посісти місце міністра культури я би погодився на три доби. Я би погодився на такий варіант: 26 серпня мене би призначили, 27 серпня у мене День народження, і тоді...весь уряд приносить такі гарні подарунки - ручки, картини, речі достойні. І ця череда триває з 9-ї ранку. Приносять дуже дорогі квіти. Я був захоплений, я ніколи не думав, що так вітають. Так от, це би мене призначили, а 28 серпня я би пішов... Коли я був міністром, держава дала 10 млн грн на фільм «Мазепа». І то... на мене всіх собак «спустили» - що за ці гроші можна було зробити 10 фільмів.

Я переконався, що мистецтво - це набагато більше, я не маю таланту політика. Я не роблю того, до чого не маю таланту.

Театр для мене головне. У нас в театрі йдуть чудові вистави: «Кайдашева сім'я» Нечуя-Левицького, «Цар Едіп» Софокла, «Весілля Фігаро» Бомарше - це традиції театру імені Івана Франка. Гнат Петрович Юра, основоположник театру Франка, сам перекладав і грав Фігаро. Ми також поставили свого Фігаро, його поставив наш талановитий режисер Юрій Одинокий. В нашому театрі ми бережемо традиції, ті вистави, які колись ставилися. Ми все бережемо, але завжди рухаємось вперед. Традиції - це важливо.

- Чим потішите глядача найближчим часом...

- Режисер Сашко Білозуб ставить «Амаркорд. Я згадую». Був такий фільм Фелліні - «Амаркорд». Це італійсько-український проект. Ви вже напевно знаєте, що до нас приїхав відомий італійський композитор Алесіо Влад, його батько, як виявилося, з Буковини, зробив музику для вистави. Прем'єра буде 7-8 березня. Це історія про сімох українських жінок, що полишили свій дім і працюють в Італії. Також ставимо мюзикл Едіт Піаф. Потім у нас буде «Життя і смерть доктора Фауста» Крістофера Марло, «Назар Стодоля» Тараса Шевченка.

- А коли львівські глядачі зможуть побачити ці вистави?

- На жаль, у Львові ми не скоро будемо. Поїдемо в Івано-Франківськ 16 червня.

- У Львові говорять, що люди перестали ходити в театри. Ви прийшли в театр Заньковецької в 60-х роках: тоді також не було глядача?

- Може львів'яни ходять на мітинги і це для них театр. У Києві люди вже давно повернулися в театр. Зараз до кас стоїть черга, я не можу сказати, що у нас є спектаклі, на які не ходять. Раніше була інтелігенція, яка постійно ходила в театр, зараз - ні.

- Хто тоді заповнює ваш театр?

- В театр ходять ті, хто має щось трохи заплатити, хоча ми не підвищуємо вартість квитків і хочемо, щоб якомога ширша верства населення могла дивитися спектаклі, а у Львові...я не знаю.

Коли Сергій Данченко був художнім керівником, постійно в театрі були глядачі, завжди. Рідко був пустий зал. Знаєте...я вам скажу, що наповненість залу не говорить про його художній рівень.

В театрі Франка дуже багато людей йде на «Маленькі подружні злочини» французького автора Еріка-Еммануеля Шмітта, яку поставив польський режисер Кшиштоф Зануссі. Він зараз починає фільм. Я в нього зніматимуся.

- Яка це буде картина?

- Ще не знаю. Так от, Кшиштоф Зануссі написав сценарій. Незабаром будуть зйомки у Варшаві. Також ми зніматимемо у Львові і в Києві.

- У вас ніколи не було бажання освоїти роль режисера?

- Ні! Цього я точно не робитиму. Я не хочу поповнювати когорту бездарних театральних і кінорежисерів. Сьогодні більшість з них - бездарні.

Фото з сайту www.trud.ru