«Полювання» на Меркель
IQ

«Полювання» на Меркель

Вперше у Бундестаг потрапляють ультраправі

Василь Расевич, 25 вересня 201713590

Вчора вирішилася головна інтрига року європейської політики – відбулися парламентські вибори в Німеччині. Для багатьох політиків, але не політологів, повною несподіванкою став успіх недавно створеної правопопулістської «Альтернативи для Німеччини». Так, для Німеччини це справді непересічна подія, оскільки вперше у Бундестаг потрапляють ультраправі, які дозволяють собі не тільки расистські висловлювання про біженців, але й пробують ревізіонувати історію. Заяви деяких кандидатів від цієї партії про те, що героїзмом офіцерів Вермахту можна гордитися, – виразний сигнал, що в Німеччині відбулося «подолання табу». Неписаного табу, яке не дозволяло публічно інтерпретувати події Другої світової війни не з точки зору «культу провини».

Один із німецьких політологів втішився тим, що відтепер у Бундестазі нарешті будуть справжні, а не шаблонні дискусії. Мовляв, поява ультраправої партії в парламенті нормалізує німецьку політичну систему, оскільки в Бундестазі буде представлений найширший політичний спектр країни. А до всього закінчиться монополія традиційних політичних партій, які часто творили майже абсурдні з точки зору їх доктрин та ідеологій спільні коаліції. Відтепер, тішиться політолог, німецький Бундестаг стрясатимуть справжні політичні дебати і дискусії.

Дискусії – дійсно дуже важлива і потрібна річ, але варто пам’ятати про різницю підходів між відповідальними політиками та популістами. Популісти ні за що не відповідають, нічого з того, що можна реалізувати на практиці, не пропонують. Вони тільки критикують, а далі все має вирішитися ніби за помахом чарівної палички. Популісти уникають конкретних програм і пропозицій, бо тоді за сказане треба відповідати. Тому «Альтернатива для Німеччини» насправді ніякої альтернативи не пропонувала. Вона спекулювала на страхах та побоюваннях німців. Німці ж боялися масового напливу біженців та мігрантів. Боялися за власну безпеку, за погіршення добробуту, були просто неготовими прийняти у себе вдома таку велику кількість «інших».

Ангела Меркель, будучи вірною європейським демократичним цінностям, просто не могла відмовитися від тих засад, які її партія декларувала десятиліттями. Інакше виникало б закономірне питання, що німецькі християнські демократи залишаються демократами тільки до того моменту, поки це не стосується їх особистого комфорту. Фактично, Меркель опинилася заручницею ідей об’єднаної Європи. І коли проти неї було застосовано тактику, яка умовно називалася «біженці», їй не можна було задкувати. Зрозуміло, що політичні противники всередині країни і назовні не могли не скористатися з такої нагоди.

Залишмо осторонь теорію змови, але пригляньмося до певних закономірностей в атаках на особу пані Меркель та її політичний курс. Як тільки Меркель зайняла непримиренну позицію щодо путінської Росії, засудила анексію Криму і виступила за впровадження санкцій проти країни-агресора, Німеччину стали заливати хвилі арабських біженців. Впоратися з ними одномоментно не було можливості. Сотні тисяч людей враз зірвалися зі своїх місць і попри те, що в спокійних зонах Близького Сходу для них були побудовані спеціальні табори, рушили в Німеччину. Страждали також «транзитні» країни, але основного удару зазнала Німеччина. Залишаючись вірною європейським принципам, канцлерка не могла закрити кордони своєї країни. Не зробила цього, хоча розуміла, що така позиція може обернутися для неї повним крахом на наступних виборах.

Далі в кампанію з «висвітлення» проблеми біженців включилися російські медіа. Саме російські канали роздмухували фейкові історії про зґвалтовану дівчинку Лізу, про факти сексуального насилля з боку мусульманських біженців проти німкень у Кьольні. Базовою аудиторією російської пропаганди стали не тільки російськомовні громадяни Німеччини, до кампанії поспішили долучитися майже всі політичні противники та навіть фактичні союзники Меркель. За політику щодо біженців Меркель почали критикувати не тільки політики з «Альтернативи для Німеччини», але й лідер баварських християнських суспільників Горст Зеєгофер, партія якого завжди входила в політичний блок із християнськими демократами.

Мало того, лобісти німецьких індустріальних гігантів, представників яких немало в політичній силі Меркель, майже відкрито вимагали скасування санкцій проти Росії. Неспокійно було і в Євросоюзі, де Німеччині доводилося «гасити» проблему за проблемою. Це і фінансова криза в Греції, і загроза приходу до влади євроскептиків у Франції, а особливо через потребу консенсусу в регулярному запровадженні санкцій проти Росії. Тому Ангела Меркель фактично опинилася між молотом і ковадлом – і в Євросоюзі (загроза розвалу ЄС), і всередині країни. Технологія «біженці» мала остаточно знищити німецьку канцлерку і відправити її у політичне небуття. А втрата Німеччиною лідерських амбіцій в ЄС рано чи пізно мала призвести до його розвалу.

Здавалося, що втому від політичної одноманітності традиційних політичних гравців може подолати поява нової політичної сили, яка мала б стати свого роду речницею «безмовних» німців. Безмовними почувалися ті німці, яких не задовольняла політика ХДСС/ХСС та соціал-демократів, але публічно висловитися не дозволяв «культ провини». Через це Німеччина до останнього часу залишалася чи не єдиною країною ЄС, де в парламенті не було ультраправої популістської сили.

Франція, Австрія, Голландія, Бельгія давно мають помітних гравців на праворадикальному полі. Тепер до них приєдналася і Німеччина. Саме тому так різко негативно на успіх Альтернативи для Німеччини відреагували представники інших партій та світових медіа. То в чому ж загроза від нової констеляції політичних сил в Німеччині? Перше і найважливіше, що треба зрозуміти, – це те, що праві популісти в Німеччині будуть намагатися змінити не тільки політичну культуру, але й базові цінності країни. Альтернатива для Німеччини виникла в 2013 році, як ситуативне об’єднання євроскептиків, що мріяли повернути Німеччині «німецькість». Розуміння «німецькості» цими політиками було і залишається неймовірно широким: починаючи ревізією історії і закінчуючи руйнуванням Євросоюзу як наднаціональної структури, що обмежує німецький суверенітет.

Якщо хтось думає, що йдеться про якихось суспільних маргіналів, то він глибоко помиляється. У партійному проводі переважали люди з високими академічними званнями в економіці та юриспруденції. Нова партія відразу скористалася з того, що значна частина німецького суспільства була незадоволена «витратами» їх держави на утримання в цілості Європейського Союзу. Партія почала гру на сентиментальних регістрах: повернути національний суверенітет Німеччині та символ її економічної могутності – марку, не дозволити Брюсселю перетворити ЄС на одну велику наддержаву. А далі додалися вимоги зупинити притік біженців, захистити національні культуру і мову, гарантувати громадянам внутрішню безпеку і … зняти санкції з Росії. Зауважте, не вирішити проблему інтеграції мігрантів, не змусити Росію повернути Крим і припинити агресію проти України, а просто закритися і домовитися з порушником норм міжнародного права.

Якщо навіть допустити, що політики з «АдН» не отримували фінансові субвенції від Росії і не узгоджували з Кремлем атаки на уряд Меркель, стратегія і тактика цієї партії один в один збігаються з баченням Путіним майбутнього Німеччини та ЄС. Німеччина має ізолюватися, але піти на тісну співпрацю з путінським режимом, а Євросоюз без неї – розвалитися. Перешкодою на шляху до цього «світлого» майбутнього вони бачили політику Ангели Меркель.

Можливо, тому першими словами окриленого успіхом на виборах одного із лідерів АдН Александера Ґаулянда, стала фраза: «Ми будемо полювати на неї. Ми будемо переслідувати її уряд». Короткозоро, але щиро. Ця фраза виказує головні цілі цієї ситуативної партії – вихід Німеччини з Євросоюзу і посилення націоналістичних тенденцій. Насправді «АдН» не зможе істотно впливати на німецьку політику. Якщо відверто, то партія, напевно, не дуже й хоче брати на себе відповідальність. Її програма побудована на критиці і ретроградних заявах повернути колишню «славу». Проте крайні популісти намагатимуться постійно вставляти Ангелі Меркель палки в колеса. І те, що в Бундестазі перестане бути спокійно, – факт.

Прецедент з обранням в німецький парламент ультраправої, з елементами расизму та антисемітизму партії, може стати вкрай небезпечним для світової політики. Оскільки виголошені ревізіоністські тези в парламенті стають допустимими в суспільстві. Не таємниця, що серед виборців «АдН» досить багато людей з націоналістичними, а деколи і неонацистськими переконаннями. Можливо, що зріла німецька демократія зможе впоратися і з цим викликом. А якщо ні?

Ще одним важливим моментом є те, що «АдН» є ситуативним об’єднанням. Це люди, не зв’язані спільною ідеологією. Це люди, що часто не поділяють думок один одного. А це означає, що партія буде трансформуватися. Сигналом до цього стала заява співголови «АдН» Фрауке Петрі про те, що вона не входитиме до фракції цієї партії через нацистські та расистські погляди окремих її членів.

Тепер перед Ангелою Меркель – нові виклики: створення нової правлячої коаліції. Ображений на Меркель недавній коаліціянт і конкурент Мартін Шульц вирішив перейти в опозицію. Соціологи та політологи продемонстрували німецьким соціал-демократам, що остання коаліція їм тільки нашкодила. Тепер Шульц сподівається реанімувати партію, перебуваючи в опозиції. Зелені, які займають напрочуд відповідальну позицію, вирішили погодитися підставити плече Ангелі Меркель у цей відповідальний час і вступити до коаліції. Ліберали, які неочікувано покращили свій результат, також готові до коаліційної угоди. Таким чином коаліція «Ямайка» (за партійними кольорами) може відбутися. Єдине, що зараз їй може загрожувати, – це якщо баварський ХСС відмовиться залишитися в союзі із ХДС.

Коаліція «Ямайка» – не найгірший варіант. Хоча має і свої «мінуси». Головний ліберал Крістіан Лінднер так само зовсім недавно робив проросійські заяви, які можна було б списати на виборчі хитрощі, якби не партійне середовище, де доволі багато прихильників економічної співпраці з Росією. Не вселяє оптимізму і його пропозиція вирішення проблеми біженців. Він вважає, що Німеччині потрібно взяти за взірець канадську модель: впускати в країну тільки висококваліфікованих спеціалістів. Але як запровадити таку систему в окремій країні Євросоюзу – невідомо.

Те, що Німеччина стоїть на порозі великих політичних змін, – доконаний факт. А поки що, як влучно висловився політичний аналітик Альберт Шеффер: «Баварські йодлі в Берліні перетворяться на ямайські реґґі».

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук