Помогли тобі твої ляхи?
IQ

Помогли тобі твої ляхи?

Про інформаційну гігієну і перспективи примирення

Назар Кісь, 17 вересня 2308 1

Ми стоїмо на порозі змін в українсько-польських відносинах. Для когось це буде проривом, для когось – нормалізацією, а для когось – зрадою. Очевидно, що домовленості щодо ексгумації на території України та щодо місць пам’яті на території Польщі є лише вершиною айсберга, політизованими больовими точками, на які вигідно натискати в потрібний момент окремим політикам і цілим урядам. Про це написано чимало текстів, тому зараз я не хочу акцентувати увагу на окремому аспекті.

Часто можна натрапити на міркування, що Польща є «адвокатом України в ЄС» не просто так, а тому що має для цього цілком прагматичні причини. І далі, у зв’язку із цим, проводяться паралелі між Польщею та Росією, які, зрештою, виводять нас на «улюблену» позицію жертви поміж Москвою і Варшавою. А для повноти картини можна ще додати Угорщину і Румунію. Звідси «рукою подати» до твердження, що між росіянами і поляками немає жодної відмінності, «на грані двох світів» і тому подібне.

І ось тут потрібно зупинитися і подумати, чи справді між поляками і росіянами, точніше між їхнім ставленням до українців, немає розбіжності. Нехай політику Варшави щодо російських газопроводів ще можна «порахувати», відсутність запрошення для представників РФ на відзначення роковин початку Другої світової війни пояснити «великою політикою». Але як заперечити адекватність місцевої влади Гдині і Гданська, як пояснити «меркантильністю» запровадження української мови в міському транспорті? Навіть якщо це вигідно (що далеко не факт), це мало б бути вигідно і в Росії, де так само немало українців «піднімають економіку». А збір коштів для родин українців, котрі загинули на заробітках? Хтось чув про щось подібне в Росії? Як не як, а «братушкі», «один народ», і глухо як в танку.

Натомість мережа і ЗМІ переповнені дискусіями польських націоналістів із націоналістами українськими, дискусіями про минуле тих таки націоналістів. Мало того, що наш історичний канон про «боротьбу на грані двох світів» ставить під сумнів саму доцільність руху в Європу, так ми ще й намагаємося ототожнити політику певного спрямування з життям цілої нації. Таке вже було за совка, коли прикарпатські «протокомуністи» раннього Середньовіччя марили возз’єднанням з «Великою Руссю», воно не працює.

Це інформаційно-ідеологічне тло, без сумніву, формує подальшу медійну політику. Більшість повідомлень «з-за кордону» – це новини про конфлікти на національному ґрунті, про побиття і вбивства, про виняткову роль українців в економічному зростанні і про несправедливе до них ставлення. Після чого обов’язково з’являються коментарі від «щирих патріотів» в стилі «а я ж казав, а Донцов про це давно говорив…».

Я ще зрозумів би, якби це писалося на замовлення колишнього керівництва облдержадміністрації, яке агітувало не їхати хто знає куди, а йти на «Фуджікуру». Або було справою тільки професійних патріотів, для яких «відстоювання національної правди» є сенсом життя і єдиним джерелом доходу. Але ні, це загальна тенденція. Просто порівняйте назви двох новин на одному й тому самому ресурсі: «У Польщі вбили українку, злочинця шукають поліцейські двох країн» та «Поляк вбив українку і втік до Німеччини, де його застрелила поліція». Думаю, нема потреби натякати, в якому випадку вбивця – українець. Так сі стало.

Ми всі кпинимо з людей, які «виросли в Союзі й не можуть без Пушкіна». І кпинимо справедливо. Але варто уважніше подивитися в дзеркало. І пам’ятати, що персонаж, який промовляв сакраментальне «помогли тобі твої ляхи?», потім ще багато цікавого наговорив, і про царя, і про отєчєство… І порівняти, зрештою, наш традиційний історичний канон із тим, який був дозволений за Союзу. Можна відкрити для себе багато несподіваного. А вже після цього можна говорити про якусь інформаційну гігієну та безпеку. Без смислів, без адекватного сприйняття і притомного наповнення наша «інформаційна політика» – звичайна непрактична іграшка, модний фетиш та об’єкт поклоніння карго-культу.

P.S.: Про це не прийнято говорити, але українці в Польщі – це не завжди те, що ми уявляємо. Це часто люди, які принципово не говорять українською, для яких паспорт України не більше, аніж можливість скористатися безвізовим режимом. Це люди, для яких Україна є непорозумінням, а Польща – транзитною країною з малими соціальними виплатами. З ними ми теж повинні солідаризуватися, як зі всіма українцями середини ХХ століття?

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук