Порятунок «Горіхового дому» як привід подумати про щось більше

БлогиЯрина Боренько, 5 грудня 2016436
Ярина Боренько
Експерт і тренер з прав людини і демократичного громадянства

Нещодавно певний сегмент громадських організацій і активістів Львова трішки струсонула історія про надання благодійній організації «Горіховий дім» нежитлових приміщень для проекту центру інтегральної опіки жінок, які опинились у кризових ситуаціях.

У міській раді голосували двічі, першого разу було 27 голосів, що виявилося недостатньо, а при другій спробі – 48. Не зважаючи на наявність суспільного і політичного тиску, який відбувався перед другим голосуванням, залишається питання, чому це не вийшло вперше?

Комусь треба було комунальне приміщення під власну діяльність, хтось уявив собі, що якась організація хоче хостел, а хтось навіть образився, що йому/їй не пояснили, в чому справа. Тим не менше, якщо перший раз голосували депутати двох фракцій, то на другий – не голосувала лише одна партія. Можна вважати, що успішний соціальний проект в місті вдалося відстояти. А що ж з іншими?

Ще 6-8 років тому, Львів міг похвалитися соціальними проектами, які на рівні України були не те що інноваційними, а просто унікальними. Як мінімум таких проектів було три: центр «Джерело», спільнота «Оселя» та комунальний притулок для бездомних. Були й інші проекти по роботі з людьми з особливими потребами, малозабезпеченими і просто людьми, які потребують більшої уваги зі сторони держави.

Львів також з 2008 року впровадив виплати для ветеранів УПА, а пізніше й комплексні програми їх соціального захисту. Успішна, в порівнянні з іншими регіонами, схема соціальної допомоги була модифікована для підтримки учасників Майдану, а тепер і для учасників АТО. Не поодинокі випадки, коли і майданівці, і атовці хотіли б зареєструватися в місті саме з огляду на можливості «соціалки».

Але поступово соціальна робота почала заміщатися суто фінансовими виплатами, а проекти, які б впроваджували соціальну роботу почали або занепадати, або жити своїм життям. Зникла комунікація між соціально-спрямованими організаціями, міські конкурси соціально-культурних проектів стали майданчиком для реалізації власних амбіцій депутатів і чиновників, а щодо інституційної співпраці з структурами міськради, які впроваджують соціальну політику, немає навіть загального бачення.

Організації, які фактично виконують завдання міста, будь коли можуть опинитися в ситуації, подібній до тієї, що трапилася з «Горіховим домом» - депутати просто можуть не проголосувати, відмежуватися або «перетягнути» ресурси у свою політичну чи комерційну площину. Брати соціальні питання в аутсорсинг стає занадто ризиковано.

Цей ризик ще й зумовлений відстороненням влади міста від соціальних проблем. А вони, так чи інакше, часто зводяться до політичних маніпуляцій навколо питання соціального захисту учасників бойових дій.

Міська влада має великі проблеми з позиціонуванням себе в середовищі ветеранів АТО і волонтерів. Не зумівши налагодити суспільний діалог ще з часу Майдану, місто відмежувалося від громадського життя, обмежившись розвитком високоінтелектуальних сфер.

Тим не менше, ніякий IT-кластер не впливатиме на явища наркозалежності, бездомності чи маргіналізації на фоні бідності. Це питання соціальної політики і співпраці з громадським сегментом. А зараз ми знаходимося в ситуації, коли групи активістів і волонтерів, у яких мотивація робити щось корисне, переважає над політичним замовленням, можна перелічити на пальцях.

Тому й не дивно, що при голосуванні у питання «Горіхового дому» депутати побачили тут будь що, тільки не соціальну роботу і благодійність.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук