Постправда Кремля
IQ

Постправда Кремля

Чи здатен Захід ефективно захищатися від російської інформаційної агресії

Любко Петренко, 23 січня10740
фото Deccan Chronicle

Чи здатна Європа протистояти пропаганді Кремля? Відповісти на це запитання намагалися минулого тижня депутати Європейського парламенту. Сили явно не рівні, – відверто визнавали вони. Та й дійсно: Кремль лише на справу пропаганди через легальні канали витрачає близько одного мільярда доларів, а Європейська Унія на протистояння російській пропаганді й дезінформації видає суму на три порядки меншу.

Водночас дискусія європарламентарів у Страсбурзі засвідчила, що західний політик дивиться тепер на означену проблему значно тверезішим поглядом, аніж ще якийсь рік-два тому. У будь-якому випадку обнадійливим є вже одне те, що Європа відчула на власній шкірі загрози, які несе інформаційна атака з Кремля, зрозуміла, що гібридна війна, яку веде Росія, не зупинилася на території України чи Грузії, усвідомила, що мішенями російської пропаганди стали не просто політики, партії чи держави, а сам західний уклад життя, демократичні цінності.

Гібридна інформаційна війна

На стрімко активізовану навесні 2014 року російську пропагандистську кампанію західний політик спершу реагував доволі легковажно й кволо, не сприймав її за якусь загрозу безпеці чи, тим більше, за посягання на демократичні цінності. Навпаки, намагання деяких ентузіастів, котрі застерігали щодо російських інформаційних атак, закликали прикрити російські пропагандистські канали, оголошувалися як не параноїками, то ворогами вільної преси. Кремль, зі свого боку, досить ефективно використовував лакуни західної демократії, аби її ж і атакувати.

Західне суспільство про «постправду» (post-truth) почуло відносно недавно. Походження терміну приписується блогеру Девідові Робертсу (David Roberts), котрий використовував його 2010 року в своїй колонці для інтернет-видання Grist. Минулоріч редакція Оксфордського словника проголосила цей термін «словом року». Загалом постправда – це методика комунікативного впливу, яка опирається на почуття та особисті переконання, які насправді не мають під собою реальних підстав. При цьому об'єктивна істина не фальсифікується і не піддається сумніву, а просто відсувається на другий план.

Кремлівська ж пропаганда, не називаючи термін саме цим ім’я активно використовувала сам метод постправди ще з глибоких радянських часів. А в еру гібридної інформаційної війни, розпочатої Москвою з західним світом для постправди й узагалі розпочалася «золота ера». От як пояснює політичний оглядач «Радіо Свобода» Єфім Фіштейн труднощі у боротьбі з кремлівською пропагандою:

«Зараз російські засоби масової інформації, філії в Європі не пропонують альтернативної правди, як це було раніше, вони ніщо не видають за істину в останній інстанції. Вони пропонують таке віяло, такий спектр різноманітних правд, що саме слово "правда" втрачає будь-який сенс. Світ стає туманним, де будь-яка правда має право на існування. Це і називається постправдивою епохою. Чудовий приклад навело російське інформаційне середовище, коли пропонувало варіанти того, чому був збитий голландський Boeing над територією Донбасу. Пропонувалося п'ять різних варіантів взаємовиключних, протилежних. То це був український "Бук", то це був український пілот, то це був борт, на якому містилися трупи з Голландії, то з космосу збивали. Тобто, вибирайте на свій розсуд. Тому дуже важко аргументувати проти російської пропаганди за допомогою якихось фактів. Ви пропонуєте їм кінокадр, якийсь документ, вони кажуть: чудова фотографія, скажіть, якою програмою ви користувалися для фотошопінгу? Ми вміємо багато таких зробити. І що? Це дуже складна ситуація».

Ще складніша ситуація зі соціальними мережами. Наприклад нещодавно сама компанія Facebook визнало, що їхня чи інша інтернет-платформа масового спілкування може за певних обставин стати загрозою для демократії. Представник керівництва Facebook Самід Чакрабарті (Samidh Chakrabarti) нещодавно написав у своєму блозі: «Компанія недооцінила ступінь небезпеки використання сторонніми гравцями соціальних мереж як інформаційної зброї. Під час виборів 2016 року російські суб'єкти створили 80 тисяч постів, які за два роки дійшли до близько 126 мільйонів осіб у Сполучених Штатах… Тож ми не закриваємо очі на збитки, яких Інтернет може завдати навіть добре функціонуючій демократії».

Усвідомлення загроз

Усвідомлення загрози – це вже великий крок для її подолання. Переломним моментом у цьому аспекті став 2016 рік, передовсім це пов’язано все з тими ж виборами президента США і намаганням Москви вплинути на їхні результати. Якщо Кремль зі своєю армією пропагандистів ботів і хакерів зумів поставити під сумнів стійкість американської виборчої системи до впливу ззовні, то що вже говорити про гіпотетичну електоральну вразливість європейських країн.

У листопаді 2016 року Європарламент, за ініціативи депутатки від Польщі Анни Фотиґи (Anna Fotyga), ухвалив резолюцію щодо протидії російській пропаганді. Повна назва документа «Стратегічні комунікації ЄУ як протидія пропаганді третіх сторін» (EU strategic communication to counteract propaganda against it by third parties). У резолюції небезпека, яка виходить від Росії в царині інформаційної війни, ставиться на один рівень з небезпекою «Ісламської держави». Російській пропаганді інкримінуються спроби розвалити Євроунію і фальсифікувати історію.

Резолюція ще тоді досить чітко розклала по поличках кремлівські інформаційні загрози. Зокрема в документі наголошувалося: «Російський уряд застосовує широкий спектр інструментів, зокрема аналітичні центри та фонди, спеціальні держустанови (наприклад «Россотруднечиство»), багатомовні телекомпанії (наприклад RT), псевдоновинні аґенції і мультимедійні сервіси (зокрема Sputnik), міжнародні соціальні та релігійні групи, соціальні мережі та інтернет-тролів для того, щоб поставити під сумнів демократичні цінності, внести розкол в Європу, заручитися підтримкою на внутрішній арені й створити в країнах "Східного партнерства" ЄУ враження недієздатності їхніх держструктур». Важливо також, що у документі зверталася увага на спроби Росії підкупити європейські ЗМІ чи створити на території країн ЄУ нові проросійські видання.

Попри те, що документ було схвалено, результати голосування яскраво засвідчували, що тоді європейські політики все ще доволі скептично ставилися до кремлівських інформаційних загроз. За резолюцію проголосувало тоді 304 депутати, 179 виступили проти і 208 утрималися. Тобто підтримали її лише 43 відсотки євродепутатів, присутніх на сесії.

Та за наступний рік європейські політики почали «прозрівати». Практично доведеними фактами стало пропагандистське втручання Росії не лише у вибори президента США, але й президента Франції, у хід референдуму про незалежність Шотландії, а також щодо Brexit і відділення Каталонії від Іспанії тощо, тощо, тощо.

Пригадаймо, як в листопаді минулого року керівниця уряду Великої Британії Тереза Мей несподівано вибухнула праведним гнівом на адресу Москви: «Росія прагне перетворити інформацію на зброю. За допомогою державних засобів масової інформації Росія підкидає фейкові новини й оброблені у фотошопі фотографії, намагаючись посіяти суперечки на Заході й послабити наші інститути… У мене дуже просте послання для Росії. Ми знаємо, що ви робите. І вам не вдасться домогтися успіху, тому що ви недооцінюєте міцність наших демократій, незмінну привабливість вільних і відкритих суспільств і прихильність західних країн до альянсів, які нас пов'язують».

Так, Європа чимраз активніше вдається до заходів протидії російському інформаційному впливу, але, як ми вже зазначали, на жаль, поки що на занадто дрібному рівні, аби ефективно захистити західні суспільства від кремлівських пропагандистів, дезінформаторів, ботів і тролів. Проблема полягає в тому, що Захід, навіть усвідомивши проблему, довгий час не сприймав усі ці розрізнені інформаційні дії росіян як певну систему.

Зміна ставлення до проблеми

Лише зараз європейські політики починають радикально змінювати своє ставлення до проблеми, що засвідчили дебати в Європарламенті, які пройшли 17 січня. Питання вже ставилося значно чіткіше: Росія використовує різні канали і засоби, включно з кібератаками і підкиданням фейковий новин, для поширення неправдивої інформації та впливу на громадську думку в ЄУ. Ось які застереження тепер лунали в Страсбурзі.

Що прикметно: тон у дебатах задавав єврокомісар з питань безпеки Джуліан Кінґ (Julian King) – вже одне це свідчить що в Унії цю загрозу нарешті розглядають не як суто інформаційну, а безпекову. Кінґ чи не першим серед високопосадових європейських політиків у відвертий і жорсткий спосіб артикулював проблему прокремлівської кампанія з дезінформації.

«Це спланована стратегією з поширення одних і тих же фальшивих історій всіма можливими мовами і через всі можливі канали та так часто, як тільки можливо. Мета цієї кампанії дезінформації полягає в тому, щоб змусити людей вірити, що фейк заслуговує довіри, спирається на факти. Коли знайомишся з опитуваннями, багато людей погоджуються з дезінформацією, поширюваною Росією і Кремлем, і, на жаль, ми можемо зробити висновок, що російська дезінформація дійсно може дуже добре функціонувати. Ось чому ми повинні подвоїти наші зусилля і зруйнувати цю пропаганду», – застерігав Джуліан Кінґ.

Депутати Європарламенту закликали виконавчі органи ЄУ стрімко збільшити фінансування боротьби з російською пропагандою. «Ми повинні збільшити бюджет не в два, а в десять разів. Росія має добре розвинену і всеохопну пропагандистську стратегію з ослабленню ЄУ вцілому, його держав-членів і з дискредитації міжнародних організацій, таких як НАТО», – заявила латвійська євродепутатка Сандра Калніете (Sandra Kalniete).
Додаткового фінансування потребує передовсім Оперативна робоча група зі стратегічних комунікацій (East StratCom Task Force). Групу було створено в березні 2015 року для протидії російським кампаніям з дезінформації. Але в ній задіяно катастрофічно мало співробітників для виконання такого амбітного завдання – лише десять осіб. Хоча навіть такими силами групі вдалося зібрати понад 3500 прикладів «прокремлівської дезінформації, яка суперечить фактам, що перебувають у відкритому доступі».

Про одну з таких фейковий новини, розповів іспанський євродепутат Естебан Ґонсалес Понс (Esteban González Pons). Він заявив, що під час позачергових парламентських виборів в Каталонії, які відбулися в кінці грудня, російські новинні ресурси показували танки, які нібито прямували в Барселону. «Ці танки існували тільки на цих новинних каналах», – підкреслив він.

«Бандитська держава»

Чи пролунали під час дебатів виступи депутатів з протилежних позицій? Звичайно. От, приміром, італійська євродепутатка Барбара Спінеллі (Barbara Spinelli) рішуче кинула в обличчя попереднім диспутантам: «Ці люди, котрі закликають нас до боротьби з російською пропагандою, самі поширюють дезінформацію і втягують нас в небезпечну холодну війну з Росією». Чи от ще представник Німеччини Удо Фойґт (Udo Voigt) ставив риторичне питання: «Коли, скажіть мені, будь ласка, Росія поширювала неправдиву інформацію? Зате ми бачили в Іраку, бачили в Лівії, як брехала наша преса, це вони поширювали дезінформацію!».

І в даному випадку вартим уваги є не аргументація опонентів (вона надто непереконлива, щоб на її спростування витрачати час), а два промовистих факти. Перший: проти необхідності боротьби з російською пропагандою виступають нині винятково представники ультраправих чи ультралівих сил. Наприклад, колишня журналістка Барбара Спінеллі потрапила до Європарламенту від лівацького угруповання «Інша Європа з Ципрасом» (Алексіс Ципрас – прем’єр-міністр Греції, лідер ультралівого руху СІРІЗА – Л.П.). А Удо Фойґт – колишній лідер неонацистської Народно-демократичної партії Німеччини.

Другий: більшість критиків стратегії контрпропаганди на початку або наприкінці своєї промови чітко зазначали, що вони не мають наміру захищати Кремль. Особливо виразним й водночас потішним у цьому плані був виступ євродепутата від британської Партії незалежності Сполученого королівства (UKIP) Джеррарда Баттена (Gerard Batten). Ще зовсім недавно ця партія висловлювалася про Москву й Путіна винятково позитивно. А от під час зазначених дебатів Баттен перед тим, як вдатися до критики контрпропагандистської політики Євроунії, несподівано видав: «Щоб мене не витлумачили хибно, повинен відразу сказати: я вважаю, що містер Путін – бандит (gangster), і він править бандитською державою (gangster state)». Що він сказав далі – не так вже й важливо. Головне, що вже навіть стан євроскептиків починає дбати за те, щоб відмежувати себе від Путіна й Кремля.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук