Президент волею правового нігілізму
IQ

Президент волею правового нігілізму

Чи можна заради високої мети порушувати Конституцію, закони і права людини?

Василь Расевич, 21 січня 1710 2

Не минає і тижня, щоб медіапростір України, де прописалися щонайменше до кінця березня не тільки «штатні» журналісти, але й різноманітні політики, політологи, експерти і політтехнологи, не вибухнув якимось недолугим скандалом. То президент світської держави, не знайшовши, що відповісти на питання про плани боротьби з корупцією, відсилає чергового «агента Кремля» до церкви, щоб Всевишній там його «попустив». То ручний лідер громадської думки в пориві подобострастія до свого шефа пояснює принцип накопичення фінансів для діяльності президентського телеканалу «Прямий» тим, що для доброї справи не гріх і вкрасти. І всі вони після кожного «проколу» усім миром накидаються на своїх політичних противників та нещасних отетерілих українців з поясненнями і роз’ясненнями, що ж насправді малося на увазі. Саме мова цих «перекладачів» і їх роз’яснення та тлумачення, а також форма подачі суджень стануть предметом цієї публікації.

У всій цій кампанійщині я виділив би кілька загрозливих моментів. По-перше, команда чинного президента відзначається надзвичайною брутальністю. Саме вони застосовують принцип виключення – якщо ви не за нас, маєте іншу думку, то вас варто знищити. Вас треба прибрати з політичного поля, розчавити морально, оголосити ворогом України і слугою сусіда-агресора. І ще ви тупий, примітивний, далекий, безграмотний і продажний, якщо не можете оцінити величі та потенціалу найкращого президента в історії України. Крапка.

Така нав’язливо-агресивна тактика викликає різний ефект у реципієнтів пропагованої ними ж моделі. Хтось злякається, не захоче бути шельмованим і незаслужено висміяним, а отже відійде вбік. Хтось закусить вудила і почне відповідати сторицею, обстоюючи свого кандидата та його платформу, чим тільки долучиться до цього агресивного хору. А хтось, психологічно не стійкий, «по-своєму» відчитає ці посили і вирішить, що з ворогом можна розправлятися й фізично.

Усе це до краю електризує атмосферу в суспільстві. І тут криється друга небезпека. Бо в цій хаотичній боротьбі створюються паралельні до державних органи впливу. Особливо небезпечною є не тільки поява парамілітарних структур у суспільстві, яке перебуває в стані війни, але й своєрідна їх легітимізація. Де активно діють ветеранські і псевдоветеранські угруповання. З якими ніхто не працює, про які реально мало що відомо: чим вони дихають, чого хочуть і головне, кому служать? Де кожен, навіть бандит, може назватися громадським активістом, заснувати ГО і брутально намагатиметься вплинути на ухвалення рішень, включно з винесенням вироку суду.

Причому державні органи та й саме суспільство ніби сомнабули спокійно спостерігають за всім цим. За появою ГО «Національні дружини», за їх маршем у камуфляжі головною вулицею столиці (очевидно, що вони свідомо стилізуються під штурмовиків і це їм лестить). За тим, що ті беруть на себе зобов’язання навести порядок на вулицях міст, стежити за дисципліною, а тепер ще й спостерігати на виборчих дільницях за ходом голосування на президентських виборах. Але про те, що це все поза законом, що право на насильство має тільки держава, а не громадські організації – ані слова. Не викликає інтересу й те, що ці молоді уніформовані люди пов’язані з ветеранами полку «Азов», на який, до слова, не поширюється військова допомога США і який відомий своїми, м’яко кажучи, праворадикальними поглядами.

Залишається дивуватися, як може підрозділ Національної гвардії України мати на нарукавному знакові стилізований нацистський символ – «вольфсангель» (вовчий гак)? Який стосунок ця символіка має до держави Україна? На чию солідарність і підтримку розраховує така країна у світі? Напевно, тільки Центральній виборчій комісії невідомо, що «дружинники» мають стосунок до ультранаціоналістичного «Національного корпусу», який уже встиг «прославитися» багатьма ксенофобськими та расистськими акціями. Брав участь у маніфестаціях разом з європейськими та російськими неонацистами.

При цьому ЦВК не тільки не помічає очевидного смердючого шлейфу за цими структурами, а навіть надає їм статус спостерігача на виборах. Тим самим не тільки прирівнюючи їх до Комітету виборців України та ГО «Опора», але й легітимізуючи «нацдружинників». Насправді напрошуються страшні історичні аналогії з діяльністю нацистських штурмових загонів у Німеччині.

В історії це вже було. Німецьких штурмовиків так само набирали з колишніх військових, фізично натренованих і готових охороняти мітинги нацистської партії, а також розправлятися з її політичними противниками. Це так само був зародок паралельних до державних структур, наділених правом здійснювати насильство. Поки що не від імені держави. Поки від імені патріотів, націоналістів і тих, хто знає, якою має бути «справжня» держава.

І тепер, шановні громадяни України, будьте готовими, що вас на виборчих дільницях зустріне партійна поліція в камуфляжі, але в ролі спостерігачів за дотриманням демократичної процедури. Якщо чесно, то навіть не хочеться думати про саму атмосферу на таких дільницях. Зауважте, що тут ЦВК ніби й дотримується формальної букви закону, бо в статуті у «НД» записано, що вони мають намір спостерігати за виборами. Але про те, що це – бойовий підрозділ Національного корпусу – знову ні слова.

Насправді ж це – гра з вогнем, коли паралельно з державними правоохоронними та судовими органами незаконно діятимуть, кимось створені, фінансовані та приватизовані сили впливу. Нас привчають до нормальності таких явищ. Тих, хто пробує зауважувати імплементацію цих формувань у владну систему, одразу нарікають агентами Кремля або оголошують зрадниками нації. І як доказ наводять приклади з російської пропаганди, де й критикуються подібні явища. Хочеться сказати, що російські пропагандисти були б зовсім безголовими, якби не скористалися цією чудовою нагодою і не показали паростки неонацизму в Україні. А тут подвійний бонус тому, що програми з факельними походами, маршуванням а-ля-штурмовики на Хрещатику, нападами на ромів та інші «яскраві» картинки залюбки зчитуються європейською та світовою аудиторією. І робляться висновки про Україну.

Найгірше, що чинна влада не тільки не бореться із цими проявами, але й не гребує користуватися послугами подібних формувань. В основному, щоб прикрити свою бездіяльність, або ж брутально натиснути на своїх політичних противників та конкурентів. Блокування сесій міських та селищних рад, обструкція, захоплення приміщень, погрози політикам, напади на демонстрації і походи «неправильних» політичних та громадських сил стали українською буденністю. Вони демонструють українським громадянам, що бал в нашій країні править правовий нігілізм і беззаконня. Складається враження, що влада кинула всі сили на те, щоб переконати своїх громадян, що від них нічого не залежить. Що заради високої мети можна порушувати Конституцію, закони держави, права людини. Бо ж мета свята.

І от вже відома блогерка пише, що якими б не були результати президентських виборів, міністр внутрішніх справ з його приватним воїнством та силовики просто так владу не віддадуть. Можливо, вона мала на увазі, що Верховна Рада ще якийсь час працюватиме після президентських виборів, а отже функціонуватиме і старий Кабінет Міністрів? Можливо, натякнула на те, що політики та урядовці, які мають приватні воєнізовані формування, просто так не змиряться з «невигідним» результатом виборів. Що Петро Порошенко, не зважаючи на результат президентських перегонів, не віддасть Україну на поталу, хоч і демократично обраному, але «неправильному» президентові? Тобто нас привчають до думки, що від нашого голосування нічого не залежить, що демократія – це така собі примха, яку не завжди може собі дозволити країна, що перебуває у стані війни. Що чинна влада зробить все можливе (законне і незаконне), щоб залишитися.

І от уже відомий публіцист пише, що смерть мера Ґданська не настала через панування атмосфери ворожості і що вбивця Адамовича більше подібний не на терориста, а на звичайного українця. Який має завищені претензії до влади, а сам неправильно паркується, не сплачує податків і не любить влади через те, що там багаті люди. Тобто корумповану владу критикувати не можна доти, доки сам неправильно паркуєш авто і не є зразковим громадянином. І знову – ні слова про силу закону.

Виглядає на те, що навіть інтелектуали, замість того, щоб сприяти формуванню правової свідомості у громадян, комфортно перемістилися у світ феодалів, васалів і їхніх трубадурів. Це вони ладні розбитися об монітор комп’ютера і вистрибнути з екрана телевізора, але щоб за будь-яку ціну виправдати навіть найбільшу дурницю свого сюзерена і тим самим довести йому особисту відданість. Вони виправдовують державним раціо втручання президента в церковні справи і підтримують його навіть тоді, коли надмірна експлуатація теми перетворює його на карикатурного персонажа. Виглядає на те, що в оточенні президента навіть немає людини, яка могла б нагадати, що за Конституцією Україна – світська держава. Але чого чекати від президентських людей, коли навіть добрий письменник, ніби жартома, пояснює присутність кримінального авторитета на врученні томосу відсиланням до біблійного Варавви.

Найгірше у всіх цих прикладах – це правовий нігілізм. І щоб зрозуміти, в чому біда, спробуймо у всіх цих історіях замінити прізвище Порошенко ну бодай на Янукович. Причому у всіх: із церквою, штурмовими загонами і приватними арміями регіоналів, з накраденими фінансами для пропагандистського президентського каналу і з цілою армією прихильників, готових заткнути рот всім, хто має іншу думку.

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук