Інші блоги автора
- Про петиції і негрів 7 вер 2015, 18:59
- Закони "на ничку" 7 серп 2015, 21:47
- Про гречку і рис. Напівжартома 29 лип 2015, 18:28
Їздив недавно в РЕМ. У мене тут сервіс такий: хочеш платити гроші зі стелі (як правило в 3 рази більше) - плати на місці, хочеш платити те, що накрутив - їдь в РЕМ, повідомляй показники. З урахуванням того, що єдиний банк з якого платежі доходять на рахунок місцевих енергетиків, знаходиться близько самого РЕМ, поїздкою вбивається два зайця (не питайте, як це можливо в країні з ніби як розвиненою банківською системою. Це істина, осягнута мною емпіричним шляхом, втратою грошей, часу, нервів і скандалами). Зрештою мені набридло, я плюнув і як людина, що встигла побувати прапороносцем в піонерзагоні, пристосувався. Ну, значить, їжджу.
Людина, яка кожен місяць виписує мені квитанцію, не змінюється. З цієї «жінкою в віконці» ми вітаємося і спілкуємося вже як старі товариші, земляки-споживачі електроенергії, так би мовити.
Востаннє переді мною з «жінкою в віконці» спілкувалася якась особа жіночої статі, вельми бомжуватого вигляду, але ще з нафарбованими губами і жвавою промовою. Скільки їй років - сказати важко. В її положенні вік вже вимірюється декалітрами алкоголю на одиницю часу. Прийшла вона в РЕМ з причини того, що у неї був запій, вона не платила за світло і її відрізали від електрики.
З «жінкою в віконці» вони були знайомі і вона її, як старший товариш, трохи по-материнськи лаяла. Мовляв: «Люда, так і так, шо ж ти з собою робиш, ти ж молода». На що Люда, злегка повискуючи, відповідала: «Та що мені, Вже все похрєн, в мене рачіця, скоро помру, потрібен свєт». «Ну яка в тобі рачіця, перестань» - перестерігала її «жінка в віконці». «А така! Я знаю! У Светкі таке було »- не здавалася Люда. Я кашлянув і перервав цю милу розмову. Люда отримала чіткі інструкції куди їй іти, скільки платити і благополучно звалила. Я привітався, назвав адресу, реквізити і став чекати квитанцію. «Жінка в віконці» була налаштована поговорити. Я ж ніколи не відмовляюся від розмови з ким би то не було.
«Бачите, раніше нормальна людина була. Ми разом квитанції з нею носили. А тепер ... Я тут вже працюю, а вона - Бачите самі» - «жінка в віконці» говорила з нотками жалю, гордості й осуду. «Ну, що ж тут поробиш» - відповів я, маючи на увазі, що опускатися на дно не можна заборонити нікому.
«Так! Ви праві» - якось вже дуже різко підтримала мене« жінка в віконці». «А знаєте, хто в цьому винен?» - Перейшла вона в наступ. «Хто? Вона сама?»- Мені було реально цікаво. «Це все винні ті, хто розвалив колгоспи! Раніше людина Йшла Собі на роботу і знала, что їй оце и оце нужно здєлать. А зараз? Куди вона піде? Що вона буде робити? Сволочі ... Тримай квитанцію. Щось ви багато в цьом місяці накрутили»- попрощалася зі мною жінка.
Я не знайшов чого їй сказати, крім як: «До побачення». Хоча дуже б хотів сказати: «Прощавайте».