Про російського і українського дурака

«Прости нас с матерью, сынок, за то, что мы тебе жизнь дали и воспитали правильно. Ни любви в этом городе, ни радости, ни надежды на лучшее! Никогда здесь по-другому не будет!» - такими словами прощається батько із сином у фільмі «Дурак». Російського режисера Юрія Бикова вороги називають «чорнушним». Він знімає про російський побут, корупцію, боротьбу «маленької» людини за справедливість.

Головний герой – молодий сантехнік Діма Нікітін із провінційного російського містечка побачив, що в гуртожитку через всі поверхи проходить тріщина, яка на очах розходиться. На банкеті місцевої влади просить чиновників терміново евакуювати 800 мешканців. Пів-фільму вони вирішують, на кого звалити вину і де знайти гроші. Дураком Нікітіна називали всі – від батьків до мера міста: "Ти че, дурак? Тебе больше всех нада?». Дружині він відповів: «Мы живем как свиньи! И дохнем как свиньи! Только потому, что друг другу мы никто».

Наприкінці фільму так і не ясно, чив впав той будинок. Свідків вбили, родина героя тікає з міста, усі докази знищено. Зате мешканці гуртожитку покалічили Діму при спробі їх врятувати - "дурість вибили". Не знаю, як далі складеться життя Нікіти. Думаю, дураком він більше не буде. У Росії ним бути небезпечно.

Я теж колись, каюсь, називала"дураком" одного знайомого. На нього всі так казали поза очі. Він ніколи не відмовляв у допомозі, кидав усі справи і серед ночі їхав виручати друзів, позичав останні гривні, писав за когось курсові. Розплачувався своїм часом, коштами і здоров’ям. Зараз він один із найвідоміших волонтерів України і дураком його вже ніхто не називає. Щотижня відправляє тонни гуманітарної допомоги у зону АТО. Кажуть, скоро Президент вручить йому орден.