Про жінку як бляшанку на чоловічому хвості

Попереду свята. Для жінок – це кухня, обслуговування, посуд. І знову – кухня, обслуговування, посуд. І так тиждень. Щонайменше. А при столі будуть жарти про жінку – «бляшанку на хвості». І всі будуть реготати.

Було так. Зібралося невелике добірне галицьке товариство. Четверо жінок – пані викладачка університету, пані мистецтвознавчиня, пані авторка численних мистецьких альбомів про Львів, пані редакторка. Були чоловіки – пани композитор, автор і перекладач, два журналісти, громадський і церковний діяч, державний діяч, політичний діяч, ще один громадський діяч – одно слово, цвіт нації, її еліта, інтелектуальне запліччя, духовна основа. Принаймні кількоро з названих точно належать до кола, яке є чи могло би бути елітою.

Була приємна нагода поспілкуватися за імпровізованим святковим столом. Поговорили про високі і приємні речі. Підносили келихи. Дійшла черга і до традиційного третього за жінок. Піднесли і піднесено випили.

Опісля з вуст одного із присутніх панів прозвучав жарт. Ось такий: «Що таке чоловік без жінки? Це кіт без прив’язаної до хвоста бляшанки». Жартівник докинув коментар про неперевершену красу фрази. Усі сміялися. Чоловіки захопливо. Жінки також сміялися. Не знаю, як решта три присутні пані, але мені чомусь після першої усмішки стало ніяково якось.

Жарт, звісна річ, блискучий. І був би вартий поцінування. Якби за ним не стояла реальна мода на галицьких (а мо, і всіх українських) чоловіків до жінок.

Кажу мода, бо насправді кожен із присутніх високочолих інтелектуалів не був би тим, ким він був, якби не мав за собою жіночого запліччя. Не йдеться про традиційне галицьке: «берегиня» чи «ліпителька вареників». Залишмо цю царину самоутвердження Союзу українок.

Йдеться про те, що, мабуть, жоден із присутніх галицьких інтелектуалів-чоловіків не був би тим, ким він був без інтелектуального, духовного, організаторського, психологічного і морального партнерства жінки.

Дисидент не був би тим успішним дисидентом (так буває, і це добре), якби не знав, що до камери ув’язнення чи місця висилки до нього хтось приїде, а після звільнення зробить його життя максимально комфортним, аби він міг реалізувати себе.

Композитор і автор фіг би щось написали, громадські діячі подохли б з голоду, а політичні і державні галицькі діячі без жінок (тобто бляшанки) нарвалися б на підозрілі погляди з боку ортодоксальних галицьких вірян.

І всі чоловіки це знають. Підозрюю, що навіть час до часу вдома сором’язливо визнають за жінкою партнерство. Хоч деякі.

Але на людях – ніколи. На людях, у добірному інтелектуальному галицькому товаристві панує мода на визначення жінки як бляшанки на хвості. І ніхто з чоловіків у товаристві не зреагує інакше на такий «жарт», ніж одностайним, погоджувальним реготом. Бо боягузи. Бо думати інакше у товаристві – соромно.

Біг уже з нами, з поколінням реалізованих жінок віком за сорок чи близько того. Гірше, що так виховуються наші доньки. Вони чують такі ж «жарти» з вуст своїх татусів. Їм вклепують у голови думку, що єдина їм доступна місія – це вийти заміж. І поволі, але певно, вони починають у те вірити. І виходять заміж за такого ж галицького типа, навіть дуже інтелігентного, який успішно продовжує татусеву традицію ставлення до жінки.

Попереду свята. Для жінок – це кухня, обслуговування, посуд. І знову – кухня, обслуговування, посуд. І так тиждень. Щонайменше. А при столі будуть жарти про жінку – «бляшанку на хвості». І всі будуть реготати. І той, кого ви обслуговуєте ціле життя – найголосніше. А якщо це він проголосить той «дотеп» – то стане просто душею товариства.

Ті ж з «бляшанок», які посміють обуритися – уголос чи стиха, у душі – будьте готові до клейма «недограних феміністок». Це також дослівна цитата з висловлювань галицької інтелігентської чоловічої еліти. Тої з хвостами.

Веселих Свят!

Автор – редакторка журналу Ї