Рішення КСУ й інтелектуальні перспективи ВРУ

IQЛюбко Петренко, 25 квітня 2012215618
Рішення КСУ й інтелектуальні перспективи ВРУ

Багатьом політикам (передовсім опозиційним) заборона Конституційного суду України одночасно балотуватися за партійним списком і в мажоритарному окрузі нівроку перебила всю заплановану гру. Водночас більшість незаангажованих у кампанії виборців поставилася до вердикту КСУ схвально, напевно, не зауважуючи, які підводні камені він у собі приховує.

Пригадаймо, як наприкінці минулого року депутати Верховної Ради, незалежно від партійних кольорів, запевняли публіку, що балотуватися одночасно там і там можна й навіть треба, і нічого антиконституційного й аморального в цьому немає. Були й такі, що називали це «намаганням сидіти на двох стільцях одночасно», але таких тоді була явна меншість. Зрештою це положення було узгоджено парламентською опозицією та Партією регіонів напередодні слухання законопроекту «Про вибори народних депутатів України». Саме голосування пройшло на ура, Закон було затверджено неймовірними 366-ма голосами.

 

Чого вартують міжфракційні домовленості

Зрозуміло, що найкраще було б, якби наші парламентарі отямилися й ухвалили виборчу систему з відкритими списками, котра забезпечує і чесне партійне представництво у парламенті, і репрезентацію відповідних виборчих округів. Але, на жаль, до тверезих заяв багатьох українських і закордонних аналітиків так і не дослухалися. Причому опір відкритим спискам чинили і регіонали, і опозиціонери. Єдина між ними різниця: перші це робили активно, а другі – пасивно.

Тож ідею відкритих списків «зарубали». На цьому тлі можливість подвійного балотування хай і в доволі спотвореному вигляді, але все ж цю ідею нагадувала. Принаймні ми своїми голосами оцінювали навіть і «спис очників», принаймні тих, хто паралельно йшов і на мажоритарку. Тобто проблему було квазі-вирішено.

Та «зненацька» така собі цілком «самостійна» у своїх діях і революційна у помислах парламентська група «Реформи заради майбутнього», нехтуючи будь-якими домовленостями, оформляє подання до Конституційного суду. «РЗМ» залучає до своєї благої справи боротьби з антиконституційними відрухами у виборчому законодавстві ще й позафракційних депутатів. Таким чином про людське око створюється враження, що ПР до цієї справи не причетна, що вона, буцімто, дотримується свого слова, навіть даного політичним ворогам.

У тому, що КСУ задовольнить вимогу «чолобитників» від «РЗМ» ні в кого не було жодного сумніву, як і в тому, що дії і прохачів, і конституціоналістів були продиктовані виключно голосом з Банкової. Значно цікавіше проаналізувати голоси політиків з опозиції і ПР після цього рішення. З регіоналами все зрозуміло, вони муром стали на захист рішення суду. А як щодо домовленості? Ну, так, була домовленість, але ж істина дорожча!

А що опозиціонери? Ті відчули себе брутально обдуреними. Від люті й відчаю вони навіть почали робити безглузді заяви про відкликання своїх голосів з-під проголосованого закону. Як, цікаво, вони собі уявляли цю процедуру?

Згодом гарячі голови трохи охололи, тепер уже й опозиціонери на всіх можливих ток-шоу бравурно заявляють: ну й байдуже, така заборона на наші неймовірно сильні позиції ніяк не вплине, нам вистачить гідних кандидатів і в списку, й на окрузі. Тобто, тепер всі нібито задоволені. Хоча дехто стиха зубами таки скрегоче.

Про таких скреготунів, котрі не задовлені рішенням КСУ, відомий львівський політолог Юрій Шведа написав нещодавно у своєму блозі:

Якесь вибіркове розуміння демократії у борців з диктатурою! Що вигідне для них – демократичне, а що ні – антидемократичне!   

 

Конституційна неконституційність

Дозволю собі у цьому питанні з паном Шведою не погодитися. Обґрунтовуючи свою позицію, почну з мотивувальної частини рішення КСУ. Суддя-доповідач Олег Сергейчук прорік:

Визнаний Законом України «Про вибори народних депутатів України» порядок висування кандидатів у народні депутати – кандидату в народні депутати України, крім балотування у загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, надається право одночасно балотуватися в одному з одномандатних виборчих округів – порушує конституційний принцип рівного виборчого права щодо кандидата у народні депутати України, який балотується тільки по одномандатному виборчому округу.

На переконання суддів, нове виборче законодавство суперечить статті 71 Основного Закону України. Процитуємо цю статтю:

Вибори до органів державної влади та органів місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Чи справді порушується Конституція? Судді переконані, що так, оскільки Закон «Про вибори» допускає, що один кандидат має страховку, інший – ні. Але зразу ж виникає логічне запитання: а якщо хтось не зумів балотуватися ні там, ні там, то його конституційне право ще більше порушено? Або таке запитання: а чи Закон (у первинному вигляді) забороняв  мажоритарникові піти і в список? Ні. А хто міг йому обмежити доступ до списку? Виключно керівний орган партії. Але, шановні судді, й після вашого рішення це обмеження жодним чином не знімається. Якщо, приміром, я бажаю потрапити у список Партії регіонів, а мене не беруть, то чи є це для мене підставою скаржитися на порушення мого святого «загального, рівного і прямого виборчого права»? А чи той, хто потрапив у список, але перебуває у його нижній частині, мав би відчувати порушення своїх конституційних прав порівняно з тими пестунчиками долі, котрі стоять згори, адже шанси останніх стати депутатами явно вищі? Таких запитань є ще купа, але всі вони у тому правовому полі, де діє шановний і бездоганний КСУ, потрапляють у розряд «риторичних», тож до юриспруденції жодного стосунку не мають. Тож наші конституціоналісти своїм твердим рішенням скасовують ту норму Закону, яка їм видається антиконституційною, попри те, що сам Закон було ухвалено надконституційною парламентською більшістю (пардон за мимовільний каламбур).

 

Питання моралі

Це – щодо правового аспекту. Якщо ж поглянути на аспект моральний, то видасться він нам аж за обрій встелений звинуваченнями на зразок: «Ті депутати хочуть сидіти на двох кріслах! Вони намагаються зловжити довірою людей! Виборців хочуть позбавити своїх представників у парламенті!» Або така убивчо-вишукана сентенція Юрія Шведи:

Згадайте Сократа, який прийняв смерть, а не скористався можливістю втечі, аби не дискредитувати себе та ті принципи, які проповідував.

Та чи можна насправді подвійне балотування порівнювати із сидінням на двох стільцях? Для відповіді на це питання спробую вдатися до аналогій, усвідомлюючи, що аналогії завжди кульгають. Та все ж, згадаймо радянські часи й процес тодішнього вступу до вишів. Тоді можна було подавати документи тільки до одного закладу, ба більше, лише на один факультет, одну спеціальність. Що тоді виходило. Наприклад, ти досконало володієш англійською мовою, є ерудованим, тямиш у міжнародній політиці, тож хотів би стати дипломатом. Що робити – подати документи до МДІМВ (звичніше звучить російська абревіатура МГИМО)? Який шанс у пересічного (хай і талановитого) випускника школи туди потрапити? Максимум – 0,5%. Можна трохи притамувати свої амбіції й податися до факультету міжнародних відносин Київського університету. Тут вже шанси зростуть на порядок – до 5%.  Можна ще на порядок, до 50-ти підвищити свої відсотки, погодившись на навчання у Львівському універі на англійській філології. Що ж тому десятикласникові робити: ризикувати, аби бути ближчим до мрії, чи мислити реальніше, від тієї ж мрії віддаляючись? Нині ця проблема вибору до певної міри зникла, адже подавати документи можна зразу до кількох вишів. Так можна й амбіції задовольняти, й застрахуватися від можливих неприємностей. Чи можна у цьому разі звинуватити абітурієнта, що він намагається сидіти на кількох стільцях? Погодьтеся, що такий закид звучить доволі безглуздо. То чому ж нас так дратує бажання підстрахуватися у людей, котрі мріють про депутатську кар’єру? Хіба що лише тим, що у більшості з нас будь-яка згадка про депутата викликає ідіосинкразію. Зізнаймося, у більшості в нас викликають втіху повідомлення про те, що політик потрапив у халепу. Бажано, звичайно, щоб цей політик був з чужого табору, але це зовсім необов’язково. Для більшості з нас: «Усі вони однакові!»

Чи внаслідок подвійного балотування втратили б виборці конкретного округу свого представника в парламенті? Багато хто наводив і такий аргумент. Насправді ж він не має нічого спільного з дійсністю. Усі мажоритарники, обрані на своєму окрузі, отримають депутатський мандат і залишаться тими ж мажоритарниками, навіть якщо вони паралельно пройшли б і за списком партії. Бо якщо б вони відмовилися від виграшу на окрузі, то їхня партія просто ні за цапову душу втратила б зайвий мандат. Ну, не повні ж вони ідіоти. Навіть якщо теоретично припустити, що хтось таки відмовиться від мажоритарного мандата, то тоді, згідно із законом, проводяться повторні вибори, обирається новий депутат. Тому кожен громадянин України матиме свого представника у найвищому законодавчому органі держави хоче він того чи не хоче.

 

Qui prodest

Спробуймо розібратися: а кому ж вигідно те, щоб балотуватися можна було лише на окрузі або лише за списком партії? По суті нікому. Навіть членам Партії регіонів хотілося б підстрахуватися з двох боків. Тому питання треба було б поставити по-іншому: кому більш невигідно? І відповідь очевидна: меншим партіям, котрі володіють обмеженими фінансовими, організаційними й кадровими ресурсами. Зрозуміло, що регіонали не обмежені ні в першому, ні в другому, ні в третьому. А для малої партії такий вибір – це вибір між життям і смертю (звісно, політичним життям і політичною смертю).

Для малих політичних утворень тепер настала пора вертерівських страждань. Візьмемо для ілюстрації якусь гіпотетичну партію, назвемо її «Укол», «Неволя» чи «Шляхетна позиція» або просто – Партія Х. Припустімо, що на всю свою кампанію партія нашкребла 10 млн у.о. З цих грошей 7,5 млн. призначено на фінансування кампанії 15-ти мажоритарників  і ще 2,5 на загальну рекламу партії. Чому на загальну рекламу партії мало б піти так непропорційно мало? Тому що мажоритарники на місцях рекламуватимуть і себе, і партію, оскільки вони і є першими особами у партійному списку.

Що ж вийде тепер? Така халява більше не проходить, гроші треба платити і туди й туди, тобто витрати зростають у півтора рази, а то й удвічі. Тому багато партій тепер серйозно замислюються над тим, щоб відмовитися від спискового балотування, оскільки реально оцінивши свої сили, визнали, що на два фронти воювати їм не вийде.

І цим пунктом переваги для ПР і незручності для опозиції не обмежуються. Треба взяти до уваги, що визначення місця у списку і розподіл за округами для Партії регіонів відбувається якщо й не командно-адміністративним методом, то принаймні в межах суворої партійної дисципліни. Не так, щоб зовсім без дискусій, але принаймні без зайвих балачок. У головному ж бастіоні опозиції – Комітеті опору диктатурі – всі рішення ухвалюють багатоголосим консенсусом після тривалої полеміки. Передовсім це стосується визначення кожного депутата у списку й на окрузі. Можна тепер собі лише уявити, якої напруги додалося кодівським дискусіям після того, як рішення КСУ позбавило кандидатів у депутати виборчого страхового полісу.

Простий виборець скаже: ну і що, це їхні проблеми, хай вони там собі голови мастять, де їм гроші на вибори назбирати, мені байдуже. І, на перший погляд, він буде правий, справді, яка нам, посполитим, справа до їхніх депутатських проблем. Але не варто забувати стару добру приказку про те, чиї чуби тріщать, коли пани сваряться.

Так от, про те, що Партія регіонів після такого рішення Конституційного суду посилює свої позиції порівняно з іншими, «недержавними» партіями, ми вже згадували. І це вже неприємність для виборців, котрі регіоналам не симпатизують, а таких за різними соціологіями від 52 до 60 відсотків.

Та головна неприємність для громадян навіть не в цьому, а в тому, що такий вердикт сприятиме погіршенню якості парламенту. Для пояснення візьмемо знову ж ту малу, але горду Партію Х, яка у своєму активі має 15 потужних аналітиків (юристів, економістів, політологів та інших методологів). Якщо вона все ж зважиться грати на двох дошках (мажоритарній і партійно-списковій), то доведеться вдаватися до нікому непотрібного розпорошення. Наприклад, так: п’ятьох аналітиків залишити у списку й  доповнити його десятьма статистами з шоферів, секретарок, кумів-братів. Десятьох аналітиків пустити на округи, додавши їм у підмогу ще п’ятьох статистів. Що з цього вийде? А те, що ризик непотрапляння аналітиків у парламент стрімко зростає (навіть у тій самій Партії регіонів), як і шанс для випадкових людей здобути депутатський мандат, оскільки вироблена система нищиться. Відповідно зростає ймовірність того, що наступний парламент буде ще дрімучішим у сенсі інтелектуального потенціалу, аніж нинішній. Хоча здавалося б: куди вже далі?..

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
powered by lun.ua
Пропозиції партнерів

Дискусія 18

Для того, щоб залишити коментар, необхідно увійти
  • Fylhsq 29 квітня 2012, 15:17

    Хтось на Заході сказав, коли на виборах люди дісно обирали б владу, вибори слід було б відмінити.
    Тож не розказуєте байки, самозакоханю.

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Думич Микола 29 квітня 2012, 00:42

    Він же своїм виборцям відверто сказав, що Президентом бути не розраховує:
    „Перший серед непрохідних”.
    Але його виборці таки проголосували за нього.
    Як за кандидата в Президенти !!!
    Ну от і хто більший ідіот: Гриценко чи виборці Гриценка ???
    До виборів Президента, - майбутнього власної держави,- і Толік, і його виборці підійшли із відповідальністю, не більшою від відповідальності при ліпленні пасочок. В пісочниці.
    Тому із Толіком, рівно як і з його прихильниками, про памперси говорити – можна.
    А про політику – я б не спішив…

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Думич Микола 29 квітня 2012, 00:41

    Ви все ще надієтеся, що вибори будуть із вибором?
    Наївні як діти.
    Вже на місцевих Вам порахували Ваші голоси більше ніж правильно.
    Тепер так завжди буде: за Гітлєра теж на вибори ходили...

    відповісти цитувати поскаржитись

  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Набридло вводити код – увійдіть через профіль у соцмережі
    Оновити
  • Більше коментарів
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук