Робота в «супермаркеті», або зріз росармії

Від часів «Холодної війни» (1946–1991), тобто неоголошеного ідеологічного протистояння між США та СРСР, їх конкуренції в космосі й боротьби за сфери впливу, досі живе міф, що Москва – рівня Вашингтону і може з ним змагатися. У дійсності вона не просто не здатна тягатися зі США, а навіть близько не стоїть. Справи Російської Федерації, на щастя, погані. Якщо не катастрофічні, фатальні для Кремля. Обернено пропорційно до популярного сюжету, усе, чого торкається рука Москви, миттєво перетворюється на хаос, пустку, ганьбу і розруху. Якщо укладати характеристику стану справ Російської Федерації на сучасному етапі, означення на кшталт «нікчемність», «немічність», «невиправдані сподівання» точно були би домінантними.

Образ потужної Росії, сильного геополітичного гравця, з’явився завдяки багаторічній експлуатації Москвою ресурсу поневолених народів, безпідставному привласненню російським народом чужих цивілізаційних досягнень. Врешті, якщо про потужність і вплив, то це не Росія була. Принаймні не Російська Федерація, а Російська імперія та Радянський Союз. Перераховані ж поняття точно не тотожні. Справжнє обличчя Росії у значенні Російська Федерація – це зрівняний зі землею Грозний. Поруйновані Маріуполь, Бахмут і Покровськ, що є міжнародним тероризмом. Абхазія, Осетія і Придністров’я, які жалюгідною пусткою стоять після злочинного й безпідставного вторгнення туди Російської Федерації. Кожна дія режиму Владіміра Путіна лише утверджує в думці, що Росія – Танатос, який сіє смерть і нічого спільного з розвитком не має. Тухлий простір несвободи, заповнений озлобленими й токсичними істотами.

«Угандусський мір» і його корейські девіації

Злочинне вторгнення Російської Федерації в Україну остаточно оголило всі слабкості й недопрацювання керівництва російської недодержави. Знаково, що саме власним вольовим рішенням Путін вирішив показати всьому світу, що король голий. Тобто наскільки неефективним і марнотратним було його багаторічне жалюгідне правління. Роками і навіть десятками років в унітаз російського війська спускали величезні кошти. Російський воєнний бюджет значно перевищував суми, які за аналогічними показниками витрачали країни Європи та світу. На «пабєдоносних» парадах рік у рік демонстрували досягнення російської воєнної промисловості. Пропагандистські інформаційні канали без упину розганяли страшилки про сенсаційні російські військові розробки, зброю «аналогавнєт», що лежить під ліжком у Путіна. Яка ціль подібних хороводів?

З’ясувалося, що все перераховане і багато йому подібного робилося банально для того, щоб в умовах реальних бойових бій обличчям збройних сил Російської Федерації стали обмануті й насильно мобілізовані уродженці Уганди. Наївні індійці, бразильці зі затуманеною стереотипами свідомістю та інші їм подібні «православні росіяни». Захищати «рідну» для себе Курщину довелося корейцям, яких до того банально примусила зовсім не обрана ними влада. У тієї ж Північної Кореї, точно не передової країни за темпами розвитку й обсягом військового виробництва, «друга армія світу» клянчить боєприпаси. Балістичними ракетами російського кривавого диктатора забезпечує Іран. Як і шахедами. Про фактор Китаю у війні Російської Федерації проти України, у військовій, а особливо економічній сфері, теж забувати не варто.

Після описаного, а перелік можна продовжувати, словосполучення типу «русская мощь» і йому подібні доцільно використовувати хіба для назви «водачкі», яку російським політикам носять «мальчікі» у літаку. Правильніше буде навіть не «водкі», а бражки, шмурдяка. Алкоголь на російських просторах, звично, не проходить повного циклу виробництва і знищується споживачами ще в процесі приготування. Випий вранці і будеш вільний весь день – життєве кредо росіян.

Реалізовуватиме росіянам еліксир вічної деградації той самий Річард з Уганди, якому вони обіцяли великі гроші за роботу в «супермаркеті». Хоч опинився він у російській армії. На злочинній війні, яку Російська Федерація почала проти України. Врешті, потрапив у полон до ЗСУ, де й розповів про власну наївність та цинічність росіян. Вигадана це легенда чи правдива історія – сказати важко. Проте в таких випадках немає нічого, пов’язаного з потужністю, на що нібито претендують росіяни, гідністю і честю, чого в них ніколи і так не було. Такі історії, типово для росіян, про брехню і обман.

Прибиті довгим столом власної нікчемності

Це і є та загадкова російська душа, про яку постійно говорять росіяни. Брехати, красти, привласнювати всіма способами чуже і видавати його за своє, чинити злочини, а по тому – вдавати нерозуміння і поводитись так, наче взагалі нічого не сталося. Який же це кореєць, перемішаний зі землею на Курщині? Це «русскій» азійської зовнішності, якого чомусь нагородив медаллю самопроголошений диктатор Північної Кореї Кім Чен Ин. Спектакль зі «зеленими чоловічками» у Криму, а також сумна казка про жителів Донбасу, які нібито самі прагнули того, щоб власні фекалії викидати через вікно в торбинках або щоб їх ґвалтували і без причини розстрілювали «асвабадітєлі» – подібними вигадками й відвертою брехнею Російська Федерація надзвичайно багата. Не дарма в одному з листів галицький москвофіл Іван Наумович (1826–1891) писав, що великою Росію не назвеш, вона «неруська і взагалі Бог знає яка».

Підміна понять – це основа національної ідеї росіян. При цьому їм абсолютно байдуже, кому брехати. Президентові США Дональду Трампу чи, умовно, білоруському любителю «совка», якого вони будуть «асвабаждать» від режиму «бацькі» Лукашенка – якщо доведеться. Буряту, у якого росіяни забрали все, крім життя (поки що), чи уродженцю Уганди, якого збиралися похоронити в «супермаркеті» без жодних почестей. Врешті, президенту Франції Емманюелю Макрону за довгим столом у Кремлі чи власному громадянину впродовж його короткого й нікчемного, позбавленого сенсу життя.

Перераховане зовсім не означає, що Російську Федерацію можна недооцінювати. Аж ніяк. Це наш екзистенційний ворог, і його недооцінювати, тим більше в умовах війни з ним – собі шкодити. Водночас наведений перелік варто тримати в голові як нагадування, з яким огидним і потворним опонентом доводиться мати справу українцям.

З іншого боку, усе перераховане є також свідченням того, наскільки велику роботу проробили українці впродовж останніх років. Проблеми росіян не оголились би і витворені ними міфи не розвіялись би без стійкості та відданої боротьби українців. Врешті, наявні в росіян проблеми вказують, що ми на правильному шляху. Дорога ця непроста, небезпечна, на ній багато випробувань. Проте нею потрібно рухатися далі. Як мінімум тому, що не йти нею ми не можемо. Тож хочеться сподіватися, що злочинне вторгнення в Україну стане останньою помилкою і Путіна, і політичного проєкту з назвою Російська Федерація.