Сучасна Україна – це неймовірний мікс / косплей попередніх епох української (і не тільки) історії. Тут і паралелі з Першими визвольними змаганнями, і натяки на брежнєвщину-щербицьківщину, і яких тільки алюзій ми не спостерігали за останні роки. А зараз ось довелося згадати Віктора Януковича з його ультрарелігійністю, що виглядала вже як якийсь африканський шаманізм.
Так, мова про той самий пост колишньої прессекретарки чинного президента Юлії Мендель. Пост, у якому вона розповіла буквально таке: «один міністр прийшов до мене з інформацією, що Єрмак, тоді вже голова офісу, займається магією», «людина з важливої служби розповіла мені, як Єрмак привозив магів з Ізраїлю, Грузії і якоїсь країни Латинської Америки для магічних ритуалів», «людина з езотеричної сфери розповіла мені, що маги Єрмака палять якісь трави, збирають воду з трупів і роблять якісь ляльки, які він складує в певну скриню». Залишимо осторонь те, що перша цитата стосувалася 2020 року, коли Мендель ще працювала прессекретаркою Зеленського і мала певні можливості (але не бажання) оприлюднити такі факти. Це якраз звична практика, коли політичні чи навколополітичні діячі розповідають про щось сенсаційне уже постфактум, через багато років, на політичній пенсії. Історії, коли держсекретарка США Кондоліза Райс, почувши 2008 року від російського колеги Сєргєя Лаврова вимогу звільнити з президентської посади в Грузії Міхеїла Саакашвілі, повідомила не тільки партнерам по Великій сімці, а й (через представника США) на Радбезі ООН – радше виняток, ніж правило, навіть для Заходу. А що вже говорити про нас? У нас про цивільну дружину Януковича багато хто знав – але видатний у минулому журналіст, а нині не менш видатний залізничник Сергій Лещенко не злякався розповісти про цю сторінку життя четвертого президента тільки тоді, коли той, власне кажучи, перестав бути президентом. Та зараз, повторимося, не про це.
А про Україну ХХІ століття. Про «мага» Андрія Єрмака, про червону нитку, помічену свого часу на руці у Володимира Зеленського. (Якщо хто не знає, то це «кабалістичний оберіг від зурочень, негативної енергії та недобрих намірів».) Про те, хто взагалі керує країною в останні роки.
Україна – це Європа. Гасло, яке попередня влада внесла в Конституцію, тому влада нинішня спочатку була змушена підхопити (хоча ми ще не забули, як один із найвідоміших її діячів, Давид Арахамія, вихваляв Комуністичну партію Китаю), а потім, уже під час повномасштабної війни, почала отримувати насолоду від цього гасла – звісно, у вигляді рейтингів. Та справа в тому, що Європа – це не стільки територія, не стільки географія, скільки система цінностей, якщо хочете, світоглядний вектор, який і сформував те поняття, яке ми називаємо «Захід».
Не можна бути Європою на папері, не можна зараховувати себе до європейського світу тільки на підставі того, що країна розташована на тому самому шматку суходолу, що й інші країни Заходу. Це не ідентифікація й усвідомлення, а щось схоже на карго-культ: ми, мовляв, теж цивілізація, бо он який літак із гілок та ліан зробили, майже як той, на якому нам білі люди бляшанки з консервами привозили…
І це не мої слова, між іншим. «Колись давно європейський фінансист з однієї світової організації розповів мені про короля однієї африканської країни […], який радився щодо державних питань з духами дерев, а одного разу не допустив європейського інвестора будувати завод, щоб не розгнівати духа річки. Цей же король дзвонив у Нацбанк країни і вказував, яку вписувати у звіти інфляцію і які цифри на ВВП. Порівняння очевидні». Це слова з того ж посту Юлії Мендель.
Україна, у якій політичні еліти займаються магічними, кабалістичними практиками – не схожа на Європу, на Захід, який давним-давно живе в сучасному світі, світі, нехай і недосконалому (як показує справа Епштейна), але аж ніяк не середньовічному. А от на що інколи буває схожа нинішня Україна – так це на Російську Федерацію імені Владіміра Путіна. От там середньовічний морок розпростерся на всі усюди, від Балтики до Тихого океану.
Саме там одним із системо-, режимотворчих явищ є так звані «православні олігархи», які не просто привозять на батьківщину для поклоніння різні мощі й інші артефакти (на кшталт «пояса Богородиці»), а цілком щиро у всі ці речі вірять. Чим це не той самий шаманізм, не культ карго?
Саме там з’явився на світ «храм Збройних сил», який більше нагадує якесь поганське капище. На будівництві якого використали метал із німецької техніки часів Другої світової війни. А в самій «церкві» була мозаїка з двома кремлівськими диктаторами – тодішнім і нинішнім…
Україна має стати Європою не на словах, а на ділі. А це передусім – сучасний погляд на світ. І на самих себе. А не збирання води з-під мерців і кабалістичні практики. Із цим у колективну західну цивілізацію потикатися точно не варто. До речі, не тільки через те, що ми там виглядатимемо як середньовічні дикуни. Не варто інфікувати ту цивілізацію – яка зараз допомагає нам вижити в екзистенційній борні з варварами-поганцями – ще одним вірусом. Вистачить і справи Епштейна з правопопулізмом імені Дональда Трампа.
Нарнія, Гоґвортс – це все красиво у книжці чи фільмі. А в реальному світі треба займатися не магією, а реальними речами. От що нинішній українській владі давно пора пригадати.
Ми використовуємо