Садочок, у якому не чують

Тут дітям дарують радість спілкування

У львівському дитячому садочку, де навчаються діти ізвадами слуху зранку напрочуд тихо. За дверима чутно лише вчительку та виховательку, які дуже гучно розмовляють. «У групі навчається всього лише четверо дітей. Але однієї сьогодні на заняттях не буде», - говорить вчителька Анастасія Скопик та заводить мене до кімнати, де граються двоє дівчат та хлопчик. У кожного з них на вусі слуховий апарат.

Вчителька Анастасія просить дітей запам'ятати предмет та його назву

На годиннику вже одинадцята і в групі розпочинаються заняття. Першою за стіл сідає п’ятирічна Іванка. У неї дитячий церебральний параліч і серед дітей вона найдовше у цьому садочку. Вихователі кажуть, що за рік перебування дитини тут вона стала рухатися краще. Також Іванка має найменшу розумову затримку у порівнянні з іншими вихованцями – вона відстає лише на півроку.


На індивідуальному заняття Іванка показує непогані результати

Поруч із Іванкою сідають Микола і Луїза. За словами вчителя, вони тут лише з вересня, а тому ще мають адаптуватися. У кожного з них в родині є свої звички, але у садочку – режим, якого треба дотримуватися. Привчити дітей до нових правил – найскладніше, зізнається вчителька. Вихованці, наприклад, не могли звикнути до того, що лягати спати треба о восьмій і прокидатися рано вранці. А Луїза, за словами пані Анастасії, не розуміла, що іграшки за собою варто прибирати. Нині ця справа – звична для дівчинки. Луїза має синдром Дауна, її розумові та мовленнєві показники поки що найнижчі.

Цього року у садочку при школі-інтернаті №101 навчається всього лише четверо дітей

Львівська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат №101 Марії Покрови – це навчальний заклад для дітей, які  мають проблеми зі слухом. Садочок при школі відкрили п’ять років тому. Головна його особливість - дітей не вчать жестовій мові. Викладачі розвивають вербальне спілкування. Саме тому, звертаючись до вихованців, вони говорять голосно і чітко. Але відмовлятися від жестової мови взагалі, на думку вчителів, нерозумно. У підлітковому віці такі діти мають ризик повної втрати слуху. Якщо вони не знатимуть жестової мови, то не зможуть спілкуватися з людьми.  Тут мовний розвиток, який є головним у навчанні дітей із слабким слухом, дає надію навчити дитину говорити. Майже у всіх дітей, що приходять навчатися до школи-інтернату, втрата слуху – це симптоми хвороби або навіть наслідок лікування. Так, наприклад, минулого року у садочку було дев’ятеро дітей, серед яких були вихованці з важкими діагнозами: глибокий аутизм та синдром Робена (вроджений порок щелепо-лицевої області). Для дітей із затримкою психічного розвитку в школі є додатковий клас, але у садочку всі навчаються в одній групі.

На індивідуальному занятті діти більш сконцентровані та уважні

«У батьків, що не мають проблем із слухом, народилася повноцінна дитина. Однак з часом хлопчик захворів ангіною і йому вкололи гентаміцин (антибіотик. – прим. авт.). Він втратив слух. На той час дитина вже говорила «мама» і це було єдине слово, яке він пам’ятав. Тому після втрати слуху дитина все називала словом «мама»: книжку, килимок, іграшку. Але наразі він потроху розговорюється. Інша дитина пішла навчатися до звичайної школи після нашого садочка. Дівчинка з народження добре чула, але після щеплення БЦЖ втратила слух. Вона була проімплантована, а тепер вчиться разом із чуючими дітьми», - розповідає вчитель Анастасія Скопик.

Вживлення кохлеарних (від cochlea  - завиток «равлик» внутрішнього вуха) імплантів – нова практика для людей із вадами слуху. Серед трьох присутніх дітей лише двоє їх мають. На голові у них  процесор з мікрофоном, що сприймає звук і передає його до котушки. Вона на магніті прикріплена до внутрішнього імпланту, який знаходиться під шкірою і передає сигнали безпосередньо до внутрішнього прооперованого вуха. Якщо котушка з’єднана з імплантом – дитина чує. Але такі імпланти, за словами вчителів, є дуже дорогими, а також складними в обслуговуванні. У разі поламки, наприклад, однієї клавіші «увім./вимк.» доведеться заміняти увесь апарат. Це коштуватиме близько 8 тис. грн. Без апарату дитина нічого не чутиме і поспілкуватися з нею буде складно, адже жести починають вчити лише у школі.

Макет будови вуха. Кохлеарні імпланти, які є в декількох учнів, завдячують назвою "равлику", розташованому у внутрішньому вусі людини

Анастасія показує вихованцям картинки, гучно і чітко називаючи кожен предмет, зображений на малюнку. Діти мають повторити сказане слово та показати його на картинці. Але зробити це повністю Іванна, Микола та Луїза не можуть. Вони не вимовляють приголосні – лише голосні. Тому і вчителів тут називають лише по іменам. Звернутися на ім’я по-батькові таким дітям нелегко.

Наступне завдання для вихованців – знайти певний предмет. Ця вправа має показати, чи усвідомлюють діти те, що вони вчать.

  • Миколо, покажи, де ша-фа! Принеси ша-фу!

Микола підходить до столу і вказує на стіл. «Ні! Ша-фа, не стіл!». Микола з обережністю вказує на стілець і оглядається на Анастасію. «Миколо, ні, це сті-лець. Покажи де ша-фа!». Хлопчик розвертається і невпевнено вказує на шафу. «Так! Це шафа! Неси картинку сюди».

З третьої спроби Миколці вдається віднайти правильну картинку

Часто увага дітей розсіюється, а тому проводити групове заняття стає складно і неефективно. Вчитель бере за руку Іванку та веде до кімнати, де стоять маленькі ліжечка. В кутку – невеличкий стіл, старе дзеркало в дерев’яній рамі, а також комп’ютер з колонками. Тут проходять індивідуальні заняття з кожною дитиною.

Вчителька фізкультури пані Любов просить дітей звернути на неї увагу і уважно вислухати умови змагання

До кімнати раптом заходить вчителька фізкультури. Вона запрошує дітей подивитися на естафету серед учнів молодшої школи. В актовій залі учасників змагання небагато. Вони спілкуються між собою жестовою мовою. Вчителі паралельно вимовляють слова. В актовій залі доволі шумно, але не голосно. Коли розпочинаються змагання, один із вчителів вмикає музику. Денис, що навчається в третьому класі, сьогодні капітан однієї з команд. Хлопчик народився в родині глухих, а тому проблеми зі слухом у нього спадкові. Він активно вболіває за кожного зі своєї команди. Однак крики «Давай!» тут не лунають. Від хвилювання та збудження діти підстрибують та махають руками, підганяючи гравців своєї команди. Закінчується перше коло змагань і команда Дениса вчергове програє. Хлопець сперечається із суперниками. Широкими та активними жестами учень намагається довести, що ті порушили правила. Від чергового програшу на очах Дениса виступають сльози.

Капітан команди "Левів" Денис дає поради учасникам, аби виграти ці змагання

Іванка, Микола та Луїза захоплено спостерігають за старшими дітьми. Але настав час занять, і Наталя Живчик забирає Іванку до кімнати. За освітою пані Наталя економіст.  10 років працювала за фахом – бухгалтером. Але з часом зрозуміла, що хоче  займатися з такими дітьми. Отримавши освіту сурдопедагога, прийшла працювати до 101-ої школи-інтернату вчителем географії старших класів.

«Я знала, на що йду. Моя мама працює у цій школі медиком. Коли в дитинстві я приходила до неї на роботу, то спілкувалася з учнями. Тоді жодних проблем комунікації не виникало. Нам було цікаво один з одним, тим паче, що їм подобалось вчити мене жестам. Нині маю цікаву роботу», - розповідає вчитель.

За вісім років викладання пані Наталі працює з дошкільнятами вперше. З вересня цього року вона із вихованцями садочку займається розвитком вимови. Іванка сідає за стіл.  Перше завдання, яке  вона виконує, - вправи на розвиток мовного дихання. Наталя дістає вітрячок і просить Іванку подмухати. Через ДЦП дівчинка не може видихати довго і протяжно, тому вітрячок не крутися. Ця вправа ще є заскладною для Іванки, тому викладачка просить дівчинку здмухувати паперові зірочки з руки або ж пускати мильні бульбашки. Ці завдання даються їй легше, тому дівчина усміхається, успішно їх виконавши.

Одне із завдань на уроці розвитку мовлення - подмухати на вітрячок. Іванка ще не вміє дути протяжно і довго. Для неї це складна вправа

«Головне – це індивідуальний підхід до кожної дитини, особливо в менших класах і садочку. Хоча ми навчаємося за загальноосвітньою програмою, але ми її все одно адаптуємо. Варто звертати увагу на те, що дитина з певними вадами може засвоїти», - пояснює Наталя Живчик.

Найкраще поки що Івана здмухує паперові зірочки з руки вчительки

Іванка зривається з місця і йде до комп’ютера. Її улюблена вправа – вправа на голос. Програма «Світ звуків» - це тренажер для реабілітації дітей з порушенням слуху та мовлення. Пані Наталя обирає знайому для Іванки тему «Ферма». Дівчинка сідає спиною до монітора і має вказати на картинці звук якої тварини зараз лунає. Вчителька натискає на козу і питає Іванку, яка це була тварина. Дівчина без проблем витягує правильну картку. Загалом головний принцип таких вправ - «слухай, покажи, наслідуй». Тому після прослуховування та визначення звуків дитина має їх повторити.

  • Іванко, як каже собачка?
  • Ав.
  • А курочка?
  • О-о-о.
  • Добре, Іванко.

Останнім завданням на сьогодні мала бути ще вправа на розвиток дрібної моторики та гімнастика, але Іванка втомилась. Пані Наталя складає речі. Паралельно пояснює, що вправи для рук є особливо важливими для дітей з певними фізичними обмеженнями. У садочку вони мають бути підготовленими до школи, знати письмо та букви.

Денис активно працює на уроці. Діти спілкуються жестами, намагаючись при цьому проговорювати слова

У третьому класі заняття вже закінчуються. Денис трохи заспокоївся після змагань і засмученим більше не виглядає. У цьому класі навчається всього шестеро дітей і кожен з них володіє жестовою мовою. Вчителька Олена Зуєнко проводить урок із безпеки життєдіяльності, все пояснює жестами і паралельно це проговорює. Вона працює у школі-інтернаті протягом 30 років, половину із яких викладає у молодших класах. Її батьки глухі, але вона проблем із вимовою та слухом не має.

Вчителька пані Олена проводить урок у третьому класі

«У п’ять років мама перехворіла менінгітом і втратила слух. Але до цього часу вона вже могла говорити і будувати речення. Тато ж говорив менше, він малював. Тому мій вибір – працювати із дітьми, що мають вади слуху – абсолютно  логічний», - усміхаючись, каже Олена Зуєнко і показує дітям, що заняття закінчено.

Пані Олена відзначає активність дітей на уроці паперовими полуничками

Вона відзначає активність дітей паперовими «полуничками», що є наглядною системою оцінювання успішності учнів. Пані Олена сподівається, що наступного року свої перші «полунички» в школі у неї на заняттях вже отримуватиме Іванка із садочку. 

Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
Загрузка...
Останні новини
Залиште відгук