Щодо запуску залізничного сполучення між Україною і Польщею на лінії 102

«Синдром Лінії 102», як у певних колах вже встигли назвати ситуацію з маршрутами євроколією 1435 мм з України до Польщі, на сьогодні є прикладом того, як відсутність політичної волі та реальної міждержавної координації у вирішенні організаційних питань та проблем «множать на нуль» всі зусилля України та Польщі із розбудови залізничної інфраструктури.

Вчора в польських та українських медіа з'явилася інформація, що на #linia102 i #linia108 можуть з'явитися довгоочікувані міжнародні поїзди – польський приватний перевізник SKPL подав заявку до Адміністрації залізничного транспорту (Urząd Transportu Kolejowego) на дозвіл здійснювати пасажирські рейси на маршруті Сянок-Кросьценко-Хирів. Але є нюанс. По-перше, планований старт перевезень на лінії заявлений аж на 15 грудня 2024 року, а, по-друге, і він є досить примарним – адже залізничне сполучення євроколією на маршруті Рава-Руська-Варшава, на яке компанія рекордно швидко отримала згоду від UTK ще 1 червня, відкладається на невизначений термін, незважаючи на шалений попит на пасажирські перевезення з України до Польщі.

На маршруті Сянок-Хирів-Сянок польський перевізник планує здійснювати з Хирова 3 рейси щоденно – вранці, в обід та увечері. Доїхати до Сянока можна буде без жодних черг трохи більш як за 2 години.

Водночас наявна на лінії залізнична інфраструктура дозволяє розпочати курсування поїздів вже восени 2023 року – на українському боці колія європейського стандарту повністю відбудована від лінії державного кордону в Смільниці аж до державного кордону в Нижанковичах у бік Перемишля, а поточний ремонт колії на 10-кілометровому відтинку Устрики Долішні-Кросьценко-Держкордон має бути завершено до кінця літа 2023 року.

Що ж заважає запустити так потрібні міжнародні рейси зараз? Відповідь - у причині затримки сполучення Рава-Руська - Варшава. За наявною у мене інформацією, маршрут відкладено через неготовність польської Прикордонної служби (Straż Graniczna) забезпечити прикордонний контроль у пункті пропуску Гребенне. Що саме є її причиною – реконструкція залізничного пункту пропуску на польському боці, на яку у польського Міністерства інфраструктури у 2022 році не знайшлося коштів, чи обмежений штат прикордонників, можна лише гадати. Припускаю, що аналогічна проблема може бути і на пункті Смільниця-Кросьценко – формально він відкритий для залізничного сполучення, фактично ж робочі місця на його залізничній дільниці не діють від 2010 року.

Перон для прикордонного та митного контролю, збудований польськими залізницями на #linia102 біля кордону з Україною у Мальховичах

На люб'язно наданому моїм польським колегою Каролем Гайдзіком фото ви бачите перон для прикордонного та митного контролю, збудований польськими залізницями на #linia102 біля кордону з Україною у Мальховичах у липні 2023 року. Він придатний для оформлення пасажирів, але не може працювати – бо офіційно в цій місцевості немає залізничного пункту пропуску.

Перон для прикордонного та митного контролю, збудований польськими залізницями на #linia102 біля кордону з Україною у Мальховичах

Тож маємо порожні новозбудовані євроколії, черги на кордонах та катастрофічний брак квитків на міжнародне залізничне сполучення з Польщею. Чи для цього обидві країни витрачали мільйони на залізницю?

Зі свіжої публікації Rynek Kolejowy щодо ситуації із запуском сполучення Перемишль-Нижанковичі можна зробити коротке резюме: «Іван киває на Петра, Петро – на Івана», і жодної згадки про те, що для відкриття пункту пропуску потрібно пройти низку міжурядових процедур або домовитися про їх спрощення, і це зовсім не в компетенції місцевої влади...

Оригінал