Скандал довкола львівської синагоги

Авторитетний німецький журнал Der Spiegel вирішив зреагувати на присвячену львівській синагозі статтю «Прощай, Золота Розо», опубліковану в британській газеті Guardian. Приїхавши до Львова, журналіст з Німеччини ретельно перевірив правдивість тих кричущих фактів, на які вказав його британський колега.

Така історія не може не викликати обурення: у західноукраїнському місті Львові руїни однієї з найвідоміших синагог мали б перетворитися на готель для футбольних фанів – повідомляє британська газета Guardian. ЗМІ, передовсім єврейські, забили тривогу. Проте відвідини місця подій дали привід для сумнівів.

Мейлах Шейхет мовить спокійно й м'яко. «Мій друже, існують різні точки зору, - зазначає 58-річний чоловік тихим голосом, – Я не бажаю жодних сварок». Але зміст тих послань, які минулими тижнями створює довкола себе Шейхет,  не залишає жодних сумнівів щодо його бойового духу й твердості позиції. «Голокост ще не скінчився! – заявляє він – Руйнації тривають!»

Шейхет, як кажуть у Львові, це людина, повз котру не пройде жоден зацікавлений в дослідженні єврейської спадщини в західноукраїнському місті. І Львів, який під ідишсько-німецькою назвою Лемберґ від 1772 до Першої світової війни належав до австрійської монархії Габсбургів, справді має багату єврейську історію.

У ХІХ столітті до сорока відсотків населення міста були євреями. Колись тут функціонувало 47 синагог. Та от нацисти під час свого смертоносного маршу на схід захопили місто і винищили переважну більшість з приблизно 130 тисяч львівських євреїв. Потім на півстоліття прийшло радянське панування, під час якого євреям не було дано жодних шансів повернутися до Львова, щоб знову наповнити його своєю культурою.

Лише близько 2000 євреїв мешкає сьогодні в українському Львові. Їм залишилися руїни трьох синагог, зокрема скупі залишки знаменитої «Золотої Рози». На початку Нових часів комплекс будівель з такою поетичною назвою увійшов до числа найкращих єврейських храмів Європи. Однак, як переконаний Мейлах Шейхет, цій унікальній пам'ятці знову, як і в часи нацистського терору, загрожує руйнування.

 «Золоту розу» хочуть кинути на жертовний вівтар комерціалізації, застерігає він: «Там, де закарбувалися свідчення єврейського життя, вони будують готель». Фешенебельний готель повинен передовсім слугувати пристанищем гостей Чемпіонату Європи з футболу 2012 року, який проводять Україна й Польща. Адже три матчі відбудуться саме у  Львові. Проте львівський мер Андрій Садовий спростовує це: «Руїни «Золотої рози» жодним чином не зачепить будівництво готелю, – переконує він, - Кожен, хто стверджує щось інше, той бреше».

Шейхетове волання про допомогу привернуло увагу світової преси - і розв'язало пропагандистську баталію, в якій чітко відокремити правду від вигадки досить складно. Історія, яка на початку вересня пішла у світ з легкої руки британської газети Guardian, мала драматургію кричущого скандалу. У Львові бульдозери вже почали зрівнювати із землею рештки «Золотої Рози», аби звести на цьому місці новобудову готелю. Інвестори й влада, на переконання авторитетної ліберальної газети, керувалися «антисемітизмом, культурним та історичним невіглаством, а також жадібністю до нерухомості».

Журналіст Guardian Том Ґрос повідомляв, що на власні очі бачив цю руйнівну роботу, хоча довколишню територію було перекрито, аби убезпечитися від небажаних свідків. «Разом з Мейлахом Шейхетом, одним з останніх євреїв Львова, я видерся драбиною, аби через  будівельний паркан подивитися, як працюють машини», – пише Ґрос. Але є одна проблемка: на майданчику вже упродовж багатьох тижнів не працює жоден бульдозер чи екскаватор. Ще 19 серпня Львівський окружний суд зупинив подальше будівництво готелю.

Отже Ґрос просто не міг там бачити жодного працюючого бульдозера, що навіть його компаньйон Шейхет окреслює як «помилку репортера». Тим часом стаття в Guardian під емоційною назвою «Прощай, Золота Розо» не залишає жодних сумнівів у тому, що будівельний майданчик розташований саме на місці синагоги. Але це – введення в оману, як засвідчили результати відвідин самого місця.

«Руїни храму залишаються недоторканими»

Відвідини підтверджують версію мера. Будівельний майданчик розташований не на території «Золотої Рози», а на протилежному боці вулиці. «Руїни храму залишаються недоторканими», – запевняє в розмові Андрій Садовий. Суд обґрунтував своє рішення зупинити будівництво нормами захисту історичних пам’яток. Адже центральна частина Львова ще з 1998 року має титул Світової культурної спадщини ЮНЕСКО.

Тим часом мер надіслав до Guardian відкритого листа. «Водночас міжнародна група експертів розробляє концепцію того, як зберегти єврейські пам’ятні місця  у Львові та ще й наповнити їх новим життям», – пояснив він. Архітектурний конкурс уже завершено. «Ми прагнемо зробити ще більше, – додає Андрій Садовий під час розмови, – але через 20 років після розпаду Радянського Союзу та колапсу держави нам на все про все не вистачає коштів».

Безпідставний скандал на цей час вже розійшовся світом. Підняли тривогу також й ізраїльські мас-медіа. І варшавська газета Rzeczpospolita виходить із заголовком: «Бульдозери нищать синагогу у Львові». Авторитетна газета цитує польського консула в Ізраїлі, котрий закликає до активних дій власний уряд. До війни Львів був польським містом. Польща як співорганізатор чемпіонату Євро-2012 року повинна діяти, «адже бульдозери перетворять пам'ятку неоціненного значення на порох і попіл» – що, як стало зрозумілим, не має нічого спільного з реальністю.

«Це все ж ганебно»

Та все ж Мейлах Шейхет, котрий може втратити репутацію мужнього борця за збереження єврейської спадщини у Західній Україні, лише частково відходить від своєї версії історії. Новий готель справді буде побудований не на руїнах синагоги, але в місці, де колись стояла крамниця кошерного м’яса й була міква – традиційна єврейська лазня, яка однозначно належала до комплексу синагоги. «Це все ж ганебно!», – наголосив Шейхет у коментарі для ізраїльського інформаційного агентства JTA.

Безстороннім спостерігачам, таким як Софія Дяк, досить важко дати зі всім цим раду. З одного боку, вона як історик, директор Львівського Центру міської історії вважає таку дискусію «правильною і важливою». Однак для неї все ж неприємним є це пропагандистське загострення. Пані Дяк ніяк не запідозриш у тому, що вона говорить за вказівкою мера Садового. Вона регулярно критикує «будівельні рани, яких завдають архітектурній спадщині міста», а зокрема й ті, що виникли напередодні чемпіонату Європи з футболу. З готелем, який може постати неподалік «Золотої Рози», Софію Дяк також нічого не пов’язує. «Запланований  комплекс є абсолютно неспівмірним», - стверджує вона. Зрештою плани, за її словами, існують вже років чотири-п'ять.

«Можна це критикувати і необхідно щодо цього дискутувати», – заявляє Софія Дяк. «У Львові зі всіма його пам’ятками української, єврейської, німецької, австрійської, польської та російської історії до всіх архітектурних змін слід підходити з максимальною чутливістю», - застерігає вона, - тим більше, що майже всі вулиці старого міста потребують ремонту. Утім те, що писав Guardian та інші засоби масової інформації про нібито антисемітизм й нищення єврейської спадщини міста, є, на думку історика, «безвідповідальним».

Карикатура на Львів як кубло антисемітизму

Існують різноманітні версії пояснення того, чому карикатура на Львів як кубло антисемітизму, яку перемалювали у себе численні західні ЗМІ, змогла отримати поширення так швидко й беззастережно. Безперечно, що скандальна історія з’явилася у доволі благодатний час для свого розвитку, адже саме зараз Україна «дбає» за те, щоб мати про себе виключно негативні заголовки. За останні півтора року президент України Віктор Янукович зумів повернути назад хід годинника, заведеного демократичною Помаранчевою революцією 2004 року, відкривши сезон цькування опозиції. Найяскравіший приклад цього – виразно політично мотивований процес проти Юлії Тимошенко, колишньої ікони демократичного табору.

Саме зі Львова тягнеться коріння Помаранчевої революції. Тим часом у Західній Україні внаслідок розчарування у зв'язку з поразкою демократичного руху зміцнила свої позиції ультра-націоналістична правиця. Партія «Свобода», котра, покликаючись на українських фашистів 1930-х років, написала на своїх знаменах «соціальний націоналізм», здобула на муніципальних виборах в деяких регіонах до 35 відсотків голосів і сформувала в Львівській міській раді найбільшу фракцію. Для Януковича «помаранчеві», як і «Свобода» є найсильнішими опонентами. Тож помірно-консервативний мер Садовий припускає, що всередині України хтось розігрує «політичний інтерес», аби Львів за допомогою спрямованого негативного піару «представити в темному світлі».

Історик Софія Дяк має простіше пояснення завихрень навколо «Золотої Рози». У Львові з його багатим мультикультурним минулим функціонує ціла низка неурядових організацій, кожна з яких змагається за увагу до нього. З її слів можна зрозуміти, що назване журналістом Guardian Ґросом єдине джерело цієї скандальної інформації – це Шейхет, котрий лобіює питання єврейської спадщини, оскільки є головою української секції  «Об’єднання єврейських комітетів для колишнього Радянського Союзу». 

Одне можна сказати напевно: зі скандалом довкола «Золотої Рози» боротьба за формування громадської думки в місті-господарі Євро-2012 набула неапетитного присмаку.

Назва оригіналу: Der Skandal um die Synagoge von Lemberg

Зреферував Любко Петренко